11. Бріана.

З ранку встала, як побита. Та, власне, чому як. Побита і встала. Нічого надзвичайного. Бувало і гірше. Синці на тілі не турбували взагалі. Цілюща мазь впорається за три дні. А от той, що розлився синевою на правій скулі , завдасть мені клопоту. Трішки магії й ніхто не побачить. Збиті кісточки теж сховала. Все, я готова. Ніхто й нічого не дізнається. Не вперше. 
Коли спускалася до сніданку, дивне передчуття тривожило мене. 
Айрон вже сидів за столом. Похмуро подивився на мене. 
-МоЇ вітання. Як почуваєшся?

-Добре. Вчорашній відпочинок пішов мені на користь. Готова до нових пригод. 
Він закашлявся, ледве не вдавився. 
-На вечерю прийде мій старий приятель. Лорд Вармонд. Якщо ваша ласка, складіть компанію. 

Дивний у нього погляд, при такій, здавалося б невимушеній бесіді. Знову злий. А може він весь час такий, а я сприймаю це на свій рахунок. 
-Усім привіт.- до нас приєднався Роберт, наймолодший з братів.- А з вами що? 
-Де? - я що, погано виглядаю, чи замурзалася?

-Ну оцей страшний синець. Звідки він.

Ой лишенько. Це погано. Це дуже погано.

-Ви бачите його? Я ж сховала, прикрила ілюзією. 
-Якщо хотіли сховати , тебе було нанести пудру. Хіба не знали про наш дар? Ми легко бачимо крізь ілюзію. Всі четверо.

-І Айрон? - нащось перепитала.

-І Айрон. Брат тактовно вдав, що не помітив ? 
 

Так. Удав. Ще й як удав. Та так тактовно, що мене зараз серцевий напад вхопить. 
-Вдарилося об одвірок. Така незграбна. - відповіла Роберту. На принца не дивилася. Лячно. 
-А руки де забили? Таке враження, що билися з кимось. Будьте обережні. Може до лікаря зверніться. 
- Не варто турбуватися, зі мною час від часу трапляється. 
​​​​​​-Брате, ти чув про вчорашнє?- продовжував, як ні в чому не бувало, Роберт.- Ти ж був там. Усе місто гуде. Ця таємнича Блискавка вистояла проти самого Камерона декілька раундів. Так жалкую що не пішов. Нічого, наступного разу не пропущу ні за що. 
-Наврядчи буде наступний раз.- відповів Айрон. 
-Буде. Айзек каже, вона погодилась на реванш. 
Запанувала мертва тиша. А я що. В мене важлива справа. Зосереджено колупаю свій сніданок. Ретельно відділяю кашу від фруктів. Дбайливо перебираю кожен шматочок. 
-А ще, попри її зовнішність, подивитися там є на що.- перейшов він на шепіт.- Багато хто слину пускав цілий вечір.

Моя тарілка стала ще цікавіша. Оскільки всі інгредієнти я розділили , почала змішувати між собою. Мені капець. 
-Ви вже поснідали? Нам треба поговорити. - від того, що Айрон намагається говорити спокійно, погроза з його слів нікуди не зникає.

-Ой ні, така голодна. Ще десерт і кава. Ви йдіть , не чекайте на мене. 
-Я б, можливо, і пішов. Та , боюся, залишу вас, а ви знову знайдете якийсь одвірок і гепнетесь. З вас станеться. 
-Я ж казала, час від часу. А не кожного дня. 
-Та я вже прослідкую, щоб більше не повторювалося. 
-Права не маєте.- підвела на нього погляд. Гнів витіснив всі мої страхи.- Я доросла людина. Хочу битися об одвірок, то буду. Це моя справа. 
​​​​​​-Безрозсудно наражатися на таку небезпеку. Й битися об одвірок, замість того, щоб уникати його. 
-А це не вам вирішувати. Хочу я луснутися об одвірок чи ні.

Саме слово «одвірок« ми щосили наголошували.

-Дивна в вас розмова- пробурмотів Роберт. - Цікава, але не зрозуміла.

Я ретельно пережовувала кожен шматочок. Потім ще й запхала в себе дві булочки, горнятко кави випила з особливою насолодою. 

Роберт закінчив свій сніданок, попрощався з нами і пішов. Далі тягти було нікуди. Розмови й так не уникнути. 
А чого я власне боюся? Якщо він спробує мене вбити, я зможу дати відсіч. А якщо кричатиме, то тут мене не здивуєш. Татко, бідненький, не раз заходився. Від чоловічих істерик у мене імунітет, магічна здібність, так сказати. 
Я підвелася.

-Ну нарешті.- почула приречене. - ідіть за мною.

Хоч я й заспокоювала сама себе, але відчуття що йду на страту, не покидало. 
Поки ми йшли до кабінету, високість мило посміхався всім зустрічним, вітався, питав як справи . Маніяк . Чесне слово. Бо в очах була така темінь, що аж мороз по шкірі йшов.