7. Бріана

А що до моїх планів, які заважатимуть зустрічі з графом. І чим я думала, коли вплуталась в цю авантюру. Мотив перший - батько, коли дізнається, що я навмисне провалила операцію «заміжжя», точно позбавить фінансування. Мотив другий - адреналін гнав мою кров, аж руки свербіли в передчутті. 
Саме в цю середу, в місті відбудуться нелегальні магічні бої. Так, я знаю, що несповна розуму, так, не жіноче це діло, і так, мені капець, якщо спіймають. Але… Було одне але, вдіяти з собою нічого не могла. Ніби хто на ворожив. 
Звідки я знала де і коли вони відбудуться? А дуже просто, бо коли крутишся у потрібних колах і маєш відповідних друзів, то інформацію роздобути не так і важко. Бої хоч і були нелегальні, але сприймалися як розвага, жорсткої заборони на них не було. Багато знаті відвідувало їх , гонимі азартом. 
Я приймала в них участь ще вдома. Інкогніто, звісно. Для цього домовлялася про те, що буду в ілюзії. Ця магія давалася мені легко, жоден артефакт не зміг би зняти її і дозволити комусь впізнати мене. Чутки, звісно, ходили. Але то таке, спробуй доведи. 
Де відбудеться бій я знала, коли - теж. Справа за мали, домовитись про участь. 
Тому, з ранку, не гаючи часу, попрямувала на зустріч. Одяглася як вишукана панянка, уявляю яке враження справою на керівництво. Реакція завжди була одна й та ж сама. Мене не сприймали в серйоз. Так було й цього разу. 
Коли увійшла до похмурої будівлі, на порозі зустрів милий хлопчина. В будинку було пусто, адже о такій ранній порі відвідувачів ще не було.

-Мила леді, ви помилилися, крамниці на сусідній вулиці.

-Я знаю. Мені потрібен управляючий. Пан Айзек. 
Імʼя саме по собі було перепусткою. Пересічна людина не могла його знати. Чоловік підняв запитально брови, подивився на мене з інтересом, кивнув головою і наказав зачекати. Повернувся за декілька хвилин й покликав за собою. Ми йшли вузьким коридором в напівтемній атмосфері, поки не вперлися в масивні двері. 

-Увійдіть- почувся грізний голос. 
За столом сидів величезний чоловік. Без перебільшення. В ньому одразу можна було упізнати перевертня-медвея. 

-Леді, що за жарти. Хто дав вам моє ім’я? Чи ви фанатка когось з бійців. Попереджаю, звідництвом не займаюсь. Нікого координати не даю. 
Я спокійно підійшла до столу, сіла на стілець . Чекати запрошення було марно, не те місце.

-Мій псевдонім Блискавка. -відповіла впевнено. 
Як я люблю цю реакцію. Здивування, недовіра, скептичний погляд. 
-І що ти хочеш? Блис-кав-коооо!- протяг він моє ім’я.

-Те що й зазвичай. Бій. Відсоток від виграшу.

-Так вже й від виграшу. Це не твоя глушина. Буде вдача перемогти хоч перший раунд.

Змагання відбувалося в три етапи. Чотири пари одночасно, на маленьких аренах виступають один проти одного. Потім дві. Далі- фінал. 
-Ну, спробувати я маю право.

-Ти трохи запізно, дівчинко, учасники вже визначені, на твоє щастя. Бо сам Камерон бере участь. Чемпіон, що не знав поразки протягом трьох років. 
-Воля ваша. Знайду інший клуб. Якщо вам не потрібна увага і сенсація, дівчат бійців не так вже й багато, то як знаєте. 

-Добре. Не набивай собі ціну. Підпиши папери про відмову від претензій і завтра ввечері чекаю на тебе. Слухай, а чого ти чіпляєш на себе потворну ілюзію? Така гарненька, а виступаєш якимось страшком. 
-Мені не потрібна зайва увага. І думаю, мені не варто нагадувати вам про анонімність. 

-Не хвилюйся, малеча. З цим у нас суворо. Цікавий буде вечір. І прибутковий. 
Ми потисли один одному руки на прощання.

Чи відчувала я страх чи хвилювання? Ні. Лише азарт і передчуття. 
Поверталася я до дому досить пізно. Навіть на вечерю запізнилася. Очікувала непомітно прослизнути в кімнату, але не з моїм щастям. В холі на мене чекав Айрон. Сидів, в білій льняній сорочці, з закачаними рукавами, тримав в руках книжку. Погляд мимоволі застиг на його обличчі. В котре відзначила для себе, який же він гарний, навіть зараз, коли знов насуплений. Ці чорні очі ніби пропалювали. 
-Як пройшов день?-  запитав.

-Чудово. Тут стільки крамниць. Це дивовижа. Не могла зупинитися. І розуміла, що втрачаю лік часу, але вдіяти з собою нічого не могла. Ці сукні, тканини, прикраси зводять мене з розуму. 
Так, так, так. Ідеальне прикриття. Чоловіки легко вірять в таке. Адже чим ще може займатися дівчина.

-А покупки де?- уважний, прискіпливий погляд. 
Дідько, точно, і завжди ж памʼятала про такі важливі дрібниці . 

-Замовила доставку. Не тягати ж ті торби.

-І навіть прикраси? Нічого не взяли?

-Це що, допит? Не розумію, куди хилить ваша бесіда.- кращий спосіб захисту, це напад. 
-Ви ж памʼятаєте, що саме на мені обовʼязок піклуватися про вас?

-Лише в справі підбору партії для заміжжя. А так, я не мала дитина, яку треба контролювати. 

-Завтра, якщо маєте плани десь йти, попередьте, дам вам супровід.- говорить , здавалося б рівним голосом, але роздратування так і пре з нього.От чого весь час сердитися? 

-Завтра, я не планую виходити. Сьогоднішня прогулянка добряче вимотала мене. Відпочину. Але на майбутнє, не перегинайте палку. Нічийого дозволу і супроводу я не потребую. - мій тон дещо підвищився. Я починала закипати. 

-І все таки, я наполягаю. - він підійшов занадто близько. Навис наді мною. Його ніздрі жадібно втягували повітря. Міцно стиснуті вуста. Захотілося провести по них пальцем. Вони, мабуть мʼякі і шовкові. Фу, яка дурня лізе в голову. 

-Наполягайте, скільки влізе. Це ж не означає, що я маю слухатися. 
Іскри між нами так і сапали. Ніхто не бажав відводити погляд. Чомусь нестерпно занили губи. І щоб не роздумувати над цим всім, різко випалила «На добраніч«, й поспіхом пішла в кімнату.