3. Бріана

Якже він мене вибісив. Бовдур. Нестерпний бовдур. 
Але про все по порядку. Щоб не заплутати ні вас ні себе. 
Я Бріана Лаундер. Старша донька правителя східних колоній. Мої предки поселилися тут сотні років тому. Між нами і основним королівством знаходиться царство лисів. Відчуженість від основної території наклала відбиток на наше життя. Я знаю як нас тут називають - дикими. А все тому, що ми більш вільні в своїх моральних переконаннях . Жінки навчаються на рівні з чоловіками, не носять закритих суконь, не ростуть на догоду комусь. Що я забула тут, спитаєте ви мене? Чому припхалася в цю далечінь? Дуже просто - заміжжя. Батько вирішив, що настав час мені одружитися. Оскільки наша спільнота не така вже й численна, а чистокровних перевертнів ще менше, було прийнято рішення відправити мене сюди, оновити, як то кажуть кров. Не те, щоб у мене не було залицяльників, просто важко сприймати когось в такому плані, коли виріс разом і окрім братських почуттів не відчуваєш нічого. Мама перед відʼїздом попередили мене, що тут дещо інший норов. Та я, наївна , вважала , що вона перебільшує. А, якщо й ні, то не велика біда. Бо скажу вам по секрету, ніяке заміжжя і близько не входило в мої плани. Хоч я й мала досить слабкого звіра, який майже весь час спав, але це сповна компенсувала моя магія. Знання, які дав мені мій вчитель були не погані, але перспектива навчатися в місцевій академії була вершиною мрій. Тому,  коли батько оголосив про своє рішення, покірно опустила голову і сказала, що приймаю його з вдячністю. Ось це вже було не продумано. Бо він одразу насторожився:

-Ти ж нічого там не втнеш?

-Про що ви, батьку, не розумію.

-Не розуміє вона, аякже. Не здумай повторювати свої подвиги. Там тобі таке не пробачать.

-Все життя дорікатимеш? Я винувата, що чоловіки такі ніжні пішли?

Ну, подумаєш, довела я до нервового зриву трьох останніх претендентів на мою руку і хотілося б сказати , що серце, але радше посаг. Достатньо було перемогти  їх у двобої , як ці слабаки, роздратовано пирхаючи, відкликали свої пропозиції. Теж мені, чоловіки. А битися я вміла. Це була моя пристрасть з дитинства. Роки тренувань, потужна бойова магія. 

Батько спочатку намагався направити мою енергію у більш мирне русло, але з часом змирився. 

-Не лупцюй там хлопців на ліво і на право. Ось моє прохання до тебе. Я би сказав вимога, але ж вчиниш на перекір. В кого тільки вдалася?

-В тебе, таточку, чи тобі не знати. Матінка весь час докоряє цим. 
І справді, дві мої молодші сестри були втіленням жіночності. Захоплювалися співом, танцями, модою. Були маленькими копіями матусі. Ну а я. Зі мною якось не склалося. Весь час влізла в якісь неприємності. Все дитинство пройшло в тренуваннях, змаганнях, дурних затіях з хлопцями, які закінчувалися синцями і батьківською прочуханкою. Отак би мені й жити, не тужити, та ніж бо, іди й одружуйся. Ну нічого, у вас свої плани, а у мене свої.

Ох, не добре на мене зиркає батько, знає, як облуплену. Бідний, це єдиний чоловік, мучити якого було шкода. Але доводилось.

Сидячи навпроти зеркала й готуючись до першого балу на великій землі, я радісно посміхалася відображенню. План був простий і геніальний. А тому, легко втілюваний. Вдати милу і тендітну квіточку, прийняти увагу кількох залицяльників, а потім по тихому злитися, віднайшовши їх слабкі сторони. Чому по тихому? Бо з татка станеться забрати мене назад, доводити його до межі не варто. Хто ж знав, що тримати себе в рівновазі не так і просто. Що мене так легко виведе з себе один нахаба.

Я вирішила пропустити загальну частину балу, де буде нудна частина представлення, замість того помедитувати . Знайшла досить милу альтанку в глибині саду, зручно влаштувалася і почала настроюватися на потрібний лад. «Я мила і привітна. Я мила і привітна. Полюбляю малювати, співати і танцювати. Ні, я не приймаю участь у магічних двобоях. Ні, я не володію холодною зброєю. Я мила і привітна. Я шукаю нареченого, бо що може бути важливіше в житті.»

Ось так крутила цю мантру в голові і навіть не помітила чужу присутність. 

-Це невдала ідея. Я хочу побути сам.- почула чоловічий голос.

Відкрила очі і одразу впізнала нахабу. Принц Айрон, власною персоною. Хто ж ще. Якби мені хтось дав час подумати, я б обрала зовсім іншу тактику. Вдала б повну дурепу і підіграла його уявленню про себе. Але інстинкти взяли верх. Довелося поставити його на місце. Зарозумілий , зверхній, дуже привабливий, але це я відмітила мимохідь, якось саме вийшло. Нестерпна особистість. Добре, що нам з ним не перетинатися в майбутньому.

»Я мила і привітна» З цими думками крокувала до залу. Час вже піддати себе тортурам, під назвою - танці.