Глава 4: Ной та Великий Потоп (Перезавантаження Системи)

Глава 4: Ной та Великий Потоп (Перезавантаження Системи)

Минали століття. Моя амбітна операційна система «Людство 1.0» працювала, але з кожним поколінням кількість багів зростала в геометричній прогресії. Це вже був не просто збій. Це було системне зараження. Злість, жадібність, жорстокість — це були не просто помилки в коді; це були віруси, що самостійно копіювалися, переписували базові налаштування і пошкоджували системні файли «Співчуття» та «Любов».
Я спостерігав за цим, і моє серце боліло не від гніву, а від глибокого, вселенського розчарування. Це було як дивитися на прекрасний, досконалий механізм, який повільно іржавіє і розвалюється зсередини, бо користувачі вирішили, що змащувати його оливою — це нудно, а от забивати цвяхи в шестерінки — весело. Світ, який я створив, перетворився на глобальний форум, де всі кричали одне на одного, постили нелегальний контент і постійно намагалися зламати акаунти сусідів.
Настав час для радикального рішення. Того самого, яке кожен втомлений сисадмін пропонує в першу чергу. Настав час для повного перезавантаження. CTRL+ALT+DEL для всього світу.
– Гавриїле, – покликав я. Мій голос був тихим, але в ньому відчувалася вага майбутнього рішення.
– Владико? – з'явився він, і навіть без слів зрозумів мій настрій. – Системна діагностика показує критичний рівень корупції даних. Прогнозований крах системи – менш ніж сто років.
– Я знаю, – зітхнув я. – Резервну копію ми не робили. Але... можливо, ще не все втрачено. Знайди мені хоч одного користувача, який досі читає ліцензійну угоду. Хоч одного, хто не намагається встановити піратський софт на свою душу.
Гавриїл занурився у свої звіти. Перевірка тривала довго. Нарешті, він підняв очі.
– Є один. Ім'я – Ной. Рівень праведності – 98%. Це рекорд. Він досі оновлює антивірус і ніколи не пропускав щотижневий звіт про вдячність. Живе спокійно, займається фермерством, розмовляє з тваринами. Здається, він єдиний, хто використовує систему за призначенням.
Я відчув проблиск надії.
– Добре. Він буде нашою резервною копією.
Того вечора я звернувся до Ноя. Не громом з небес, а тихим, прямим ментальним повідомленням, як дзвінок від техпідтримки найвищого рівня. Ной саме лагодив паркан, коли мій голос пролунав у його голові.
«Ною. Це Адміністратор».
Ной від несподіванки впустив молоток собі на ногу.
– Ай! В-владико? Це Ви?
«Так, Ною. У мене для тебе завдання. Технічно складне, але ти впораєшся. Слухай уважно. Я збираюся відформатувати жорсткий диск під назвою «Земля». Почнеться сильний дощ. Дуже сильний».
– Дощ? Але ж посуха вже третій місяць…
«Ною, не сперечайся з сисадміном. Твоє завдання — збудувати великий… скажімо так, плавучий серверний стійк. З дерева гофер. Розміри: триста ліктів у довжину, п'ятдесят у ширину, тридцять у висоту. Зробиш три палуби і вікно. І вхід збоку. Це важливо».
Ной намагався осягнути почуте. Плавучий стійк?
– Я… я зроблю, Владико. А… навіщо?
«Ах, так. Найголовніше. Тобі потрібно буде завантажити туди резервні копії всіх видів тварин. По парі. Самця і самицю. Зрозумів? Всіх. Це буде резервний фонд біорізноманіття».
Ной сів на землю. Голова йшла обертом. Він, простий фермер, мав стати космічним архіваріусом.
– По парі? Владико, а… качкодзьобів теж? І комарів? Я просто уточнюю… Може, деякі файли можна все-таки видалити? Заради майбутнього людства…
Я ледь помітно посміхнувся. Практичний чоловік.
«Так, Ною. Всіх. Навіть комарів і свекрух твоїх синів. Це не обговорюється. У тебе є час. Починай».
Будівництво ковчега стало головною розвагою для всіх сусідів.
– Ною, ти що, збираєшся плавати? – сміялися вони. – Ти ж живеш за триста кілометрів від найближчого моря!
– Буде дощ, – похмуро відповідав Ной, тешучи колоду.
– Ха-ха! Він каже, буде дощ! Ной з глузду з'їхав!
Але найбільші труднощі почалися під час «завантаження файлів». Зібрати по парі кожної тварини — це логістичний кошмар. Леви прийшли самі, з виглядом королів, що запізнилися на вечірку. За ними приповзли скорпіони. Сини Ноя бігали зі списком, ставлячи галочки.
– Так, тату, мавпи на місці. Слони теж. А от з динозаврами проблема…
Біля ковчега стояла пара тиранозаврів. Вони з надією дивилися на Ноя своїми маленькими очицями.
– Вибачте, хлопці, – розвів руками Ной. – Ви не проходите за габаритами. І споживання ресурсів у вас завелике. Це не особисте, просто політика компанії.
Тиранозаври сумно зітхнули і пішли шукати високу гору.
Коли остання пара мурах заповзла на борт, я дав сигнал. Почався дощ. Сорок днів і сорок ночей на борту ковчега перетворилися на найдовший і найдивніший корпоратив в історії.
– Тату, леви знову скаржаться! – кричав один із синів Ноя. – Кажуть, що від сіна у них псується колір обличчя і вони вимагають м'яса!
– Скажи їм, що ми всі тимчасово на вегетаріанській дієті. Наказ Адміністратора! – відмахувався Ной, намагаючись розборонити двох баранів, що не поділили місце біля ілюмінатора.
Десь на нижній палубі почувся тривожний стукіт.
– Що це?!
– Це дятли! Вони намагаються пробити дірку в корпусі! Кажуть, інстинкт!
Ной стогнав і біг з відром смоли, щоб залатати нову пробоїну. Вовки з тугою дивилися на овець. Змії скаржилися на протяги. Качкодзьоби просто сиділи в кутку, і ніхто не розумів, що в них на думці.
Коли дощ нарешті скінчився і ковчег зупинився на вершині гори Арарат, Ной відчинив двері. Повітря було свіжим, чистим. Світ був оновлений. Тихий.
Тварини виходили назовні, мружачись від сонця. Це був хаотичний, галасливий, але сповнений надії парад.
Я подивився на цей новий, чистий світ і на втомленого, але праведного Ноя. І я дав обіцянку. Не лише йому, а й самому собі.
«Більше ніколи, – сказав я. – Більше ніяких тотальних перезавантажень».
І щоб закріпити цю обіцянку, я розгорнув у небі перший у світі системний банер. Райдугу. Яскравий, різнокольоровий символ мого нового сервісного контракту з людством. Це був мій підпис під новою ліцензійною угодою, де дрібним шрифтом було написано: «Я даю вам свободу. Будь ласка, спробуйте цього разу не зламати все знову».
Перезавантаження було завершено. Резервна копія успішно відновлена. Але я знав, що вихідний код людства залишився тим самим. І це означало, що робота моєї небесної техпідтримки тільки починалася.