РОЗДІЛ 4. APEX MEDIA

Клацання засува на першому поверсі пролунало в глухій тиші будинку як постріл. Далі — важкі, розмірені кроки двох pairs подкованих черевиків по дерев’яних сходах. Вони не поспішали. Вони знали, що виходу з третього поверху немає.

Алекс діяв на чистому автопілоті — навички репортажника, який не разово тікав із гарячих точок та вуличних заворушень, увімкнулися швидше за свідомість.

Він висмикнув чорну флешку APEX із системного блоку, засунув її у внутрішню застібнуту кишеню джинсовки під курткою й вихопив із роз'єму зовнішній SSD-диск із робочими архівами. Камеру Nikon D850 із приєднаним 24-70mm він закинув через плече, а другий корпус просто запхав у ремінь. Жодних кофрів, жодних зайвих речей.

Кроки вже проходили майданчик другого поверху. Рипіння старих дубових сходинок ставало дедалі виразнішим.

Алекс підхопив складане металеве крісло біля столу й безшумно підсунув його до високого вікна майстерні, що виходило у вузький двір-колодязь між будинками. Там, зовні, уздовж фасаду тяглася іржава пожежна драбина кінця XIX століття, яка закінчувалася над дахом сусідньої одноповерхової пекарні.

Він відчинив рамкову стулку. У обличчя вдерлося вологе, крижане повітря Подолу.

У цей момент двері його майстерні струсонулися від потужного удару. Тріснув глухий дубовий масив, з одвірка сипнулася суха штукатурка. Другий удар — металевий замок вилетів із м’ясом.

Алекс перемахнув через підвіконня.

Він ступив черевиками на слизькі від мокрого снігу й дощу залізні щаблі пожежної драбини саме в той момент, коли двері його квартири остаточно впали всередину. До кімнати увірвалися двоє молодиків у чорних куртках. Один із них, той, що з розсіченою брову, миттєво кинувся до відчиненого вікна, витягуючи з-під поли куртки важкий травматичний пістолет з подовженим глушником.

— Стояти, сука! — гаркнув він.

Алекс не став відповдати. Він розчепив пальці й просто стрибнув усередину простраства двору, пролетівши три метри до похилого даху пекарні.

Удар об мокрий руберойд відгукнувся різким болем у колінах і спині. За спиною глухо ляснув постріл — куля із свистом пробила іржавий водостічний жолоб за п'ять сантиметрів від його голови, лишивши за собою гострий запах згорілого пороху й гарячого металу.

Алекс покотився по похилому даху вниз, вхопився руками за край і звалився на купу дерев’яних піддонів, звалених біля чорного ходу пекарні. Дерево тріснуло під його 120-кілограмовою тушею, але він підхопився на ноги, не зупиняючись ні на секунду.

Він проскочив через напівтемний арочний проїзд і вискочив на вулицю Ярославську.

Київ лише починав прокидатися. По вулиці повільно повз брудний сміттєвоз, біля зачиненого гастроному двірник згрібав мокре листя. Алекс запнув капюшон глибоко на очі, притиснув камеру ліктем до ребер і змішався з нечисленними перехожими, які поспішали до станції метро «Контрактова площа».

На розі Нижнього Валу він зиркнув назад. З проїзду вибіг той самий молодик у чорному, озираючись довкола дикими, скаженими очима. Але серед ранкових пасажирів маршруток і студентів, що висипали з корпусу Могилянки, високий фігура Алекса в брудній куртці вже розчинилася.

Через дві години Алекс сидів у глухому кутку цілодобового комп’ютерного клубу на вулиці Січових Стрільців. Це було напівпідвальне приміщення, де смерділо енергетиками, дешевим вейпом і пилом від гарячих системних блоків. Навколо сиділи підлітки, занурені у свої віртуальні баталії, і нікому не було діла до похмурого чоловіка з роздертими на колінах джинсами та важким поглядом.

Алекс заплатив готівкою за три години оренди ізольованого ПК у кутку залу, вимкнув усі мережеві камери й підключив свій захищений SSD через адаптер. Для безпеки він запустив портативну операційну систему Tails із флешки, пустивши весь свій інтернет-трафік крізь кілька рівнів зашифрованих вузлів Tor.

Його ціллю була юридична особа, вказана в контракті Мії — ТОВ «Апекс Медіа Груп».

Він відкрив відкритий державний реєстр юридичних осіб та кілька закритих баз даних компромату, до яких мав доступ через знайомих розслідувачів.

Пошуковий запит видав результат за п'ять секунд.

ТОВ «Апекс Медіа Груп». Зареєстровано 14 місяців тому. Статутний капітал — 10 мільйонів гривень. Офіційна адреса: місто Київ, вулиця Воздвиженська, 42 — елітний бізнес-центр у стилі псевдобароко в самому серці Подулу.

Але найцікавіше ховалося в структурі власності.

Сто відсотків статутного капіталу належали офшорній компанії Apex Global Holdings LTD, зареєстрованій на Британських Віргінських Островах. А от кінцевим бенефіціарним власником зі вирішальним впливом у реєстрі значилася особа: Ковальчук Софія Олександрівна.

Алекс завмер.

Софія Ковальчук. Мати Джуліана й колишня дружина Романа Ковальчука, яка померла п'ять років тому від раку. Або... або її ім'я просто використовувалося як юридичний щит для прикриття справжніх господарів.

Алекс зарився глибше в транзакції.

Через FINANCE_OFFSHORE на флешці Мії він простежив рахунки, на які перераховувалися гроші за «консультаційні послуги». Перший транш у розмірі 350 тисяч доларів був відправлений два місяці тому. Підпис цифрового ключа з боку Apex Media Group мав ідентифікатор: ID_M_BONDARENKO.

Марія Бондаренко.

Повне ім'я Мії.

Алекс відкинувся на спинку дешевого геймерського крісла. Потилиця боліла від напруги.

Це не Роман Ковальчук найняв Мію, щоб врятувати рейтинг свого сина.

Це Мія — бідна дівчина з Подолу, яка малювала вугіллям у холодній кімнаті — сама створила або очолила компанію Apex Media Group, затягнувши родину депутата в грандіозну, пастку.