Глава 1 Неприязнь дружини брата.

02.07.2018р. – понеділок.                                         10:41 
Дарина дівчина із  русявим волоссям, голубими очима і тендітною фігуркою, в’їхала в рідне село  в якому прожила п’ятнадцять років. Перед очима миготіли двори, будинки, вулички, перехожі знайомі. Жінка зітхнула, адже дуже скучила за цим мальовничим селом  Яблунівка, тут проминуло   її дитинство, найкраща пора, куди  на жаль уже вороття  немає. 
Тепер  Дарина у Києві, а у селі залишився брат Олег, який проживає тут із дружиною і двома доньками двійнятами Веронікою і Вікторією, яким уже  по одинадцять. Саме до них жінка поспішала. 
 От нарешті доїхала. Двір Савицьких належав до одного з кращих, дворів у селі. Огорожа висока, мурована з облицювальної цегли, ковані ворота та й будинок брат розбудував  чималий. У ньому  п’ятнадцять кімнат, та це заслуга не брата, а мами яка уже шість років в Італії, і ще  жодного разу в Україну не приїздила. 
Дарина зупинила свій старенький Део Ланос  біля воріт братового двору і прихопивши численні пакунки подалася  на подвір’я. 
Брат стояв навколішки спиною до воріт, він точно її не бачив, адже був  зайнятий роботою, щось лагодив біля басейну. 
— О-ле-жик! 
Протягнула Дарина мелодійним голосом. 
Високий чоловік, атлетичної статури  із русим волоссям оглянувся і кинувши своє заняття піднявся  та поспішив до сестри. 
   — Даріє! — Вдоволено  кинув він і заглянув у її очі своїми сірими очима, а тоді пригорнув до себе. 
   —  Ти чому так довго не приїздила?!! Я дуже  скучив,  та й малі теж. — З докором кинув чоловік  у зеленому комбінезоні та сірій футболці. 
— Не бурчи. Лагідно попросила сестра. — Я ж приїхала, візьми краще пакунки. 
Олег відпустив сестру з обіймів, яка була дуже худюща, тільки великі очі та груди, а сама як билиночка. 
    —  Ти що там у своїй столиці голодуєш? Висохла, — дивитись немає на, що. — Невдоволено бурмотів чоловік забираючи від сестри пакунки, які були не легкими. 
—  Олеже! — Облиш. Нормально я харчуюся, якщо ти не забувся я хоч і колишня, але балерина, так що мушу підтримувати форму. — Крокуючи стежкою до будинку по заду брата заспокоювала сестра. 
Чоловік невдоволено хмикнув і повторив.   
  — Форму?! Яка ж це форма? Шкура і кості?!! 
На це Дарина лиш посміхнулася. Вони увійшли в будинок, до них на зустріч вибігли дівчатка Ніка і Віка,  однакового зросту, тільки різні за зовнішністю. Вікторія із русявим волоссям і сірими очима, а Вероніка схожа на матір із чорним волоссям і карими очима. 
— Дарія! Дарія! 
В один голос заволали дівчата і кинулися обіймати жінку. Дарина пригорнула дівчат до себе. 

— Як я скучила,  мої красуні! Як ви виросли! 
На галас на веранду, яка більше скидалася на розкішне фоє, вийшла  братова дружина Ірина жінка пишної статури, брюнетка із карими очима. Вона привіталася і якось не добре поміряла чоловікову сестру. 
— Заходьте в будинок. Чому на порозі стоїте? Пробурмотіла  жінка у квітчастому халаті, та повернувшись подалася в середину будинку. 

Погляди брата і сестри зустрілися. « —Що це було?»Поглядом запитала Дарина. 
— Все добре, мала. Не хвилюйся. — Уголос заспокоїв брат і попросив. – Ходімо. 
Дарині усе це не подобалося, але вона посміхалася і вручила дівчаткам  пакунки, у кожної їх було по чотири. У цих пакетах був одяг, канцелярія, солодощі та іграшки. 
—  Ой, я ще вам ранці до школи купила. — Згадала Дарина. – Я побіжу заберу їх. 
  — Ні краще я. — Попросив брат і узяв ключі з рук сестри, звернувся до дітей. — Ведіть тітку в середину. 
Дарина подалася за племінницями, які привели її на кухню де була Ірина. 
— Мамо, мамо! Подивись що нам Дарина купила. — Хвалилася Вікторія. – У нас уже все до школи є, навіть ранці. 
  — Це  добре. — Холодно кинула Ірина, яка щось готувала на плиті навіть не оглянувшись. 
Дарина важко зітхнула і вирішила забрати дітей. 
— Дівчата ходімо зробимо примірку одягу.  
В трьох подалися у дитячу. Діти одягали нові речі дефілювали, а на душі Дарини осів не приємний осад. Було таке відчуття наче Ірина не хоче навіть бачити її, але чому? Що іще не так? Вони ж з матір’ю покинули рідний дім, як тільки Олег одружився, Дарині тоді виповнилося  лише шістнадцять. Вона вступила в ВПУ і закінчила його отримавши освіту бухгалтера  паралельно дівчина навчалася у балетній школі де успіхи  у неї були не реальні, вона була першою у всьому до травми, яка сталася  у дев’ятнадцять років. Далі був рік проведений у лікарні, тоді вони із матір’ю ледь зводили кінці із кінцями. Дарині довелося покинути економічний факультет, через брак коштів, адже тоді вони винаймали житло в гуртожитку з коштами була скрута, а маминої зарплати ледь вистачало, щоб заплатити за житло і трохи на прожиття. Вони з матір’ю влізли в чималі  борги. 
Вийшовши із лікарні Дарина влаштувалася на роботу офіціанткою, але балетмейстер  дівчини  запропонувала їй роботу і навчання хореографа одночасно і це неабияк врятувало фінансове становище жінок. 
Трохи згодом Дарині запропонували роботу фото моделі, це було чималим плюсом у фінансовому плані. Жінкам вдалося вибратись з боргів, мати оформила документи та подалася за кордон, мовляв, заробить грошей аби зробити доньці операцію, яка  коштувала для жінок не піднімну суму. 
Мама поїхала, а операцію так і не зробили, все коштів не вистачало, адже Олег в селі будується, то вікна потрібно, то огорожу, то авто нове,  бо старе зламалося, то комп’ютер дітям і так кожен  раз. Дарина ж не ображалася, все розуміла та, і якщо чесно уже не чекала, гадала може якось сама впорається та поки не виходило, адже ще кредит за квартиру цілий рік виплачувати, от вже тоді можна буде подумати про операцію, але вона надто дорога, та й робити її потрібно за кордоном. Та чи варто? Через рік Дарині буде двадцять дев’ять, а це вже не той вік, щоб стрибати мов коза, та й щоб податися у великий балет  уже пізно. Хоча не це гнітило жінку, із цим вона частково змирилася. Вбивала невдоволення  і грубість невістки ,адже  це через неї, вони із матір’ю  були змушені покинути рідний дім  і податися  в столицю де все було чуже й не відоме. Мама і Дарина заважали Ірині, вона постійно зривалася як не на матері, то на Дарині. Постійно скаржилася Олегові, що наче вони її ображають. Мати з донькою були вимушені відступити заради сина і брата. 
Мама уже не боялася нічого, адже батько їх залишив відразу після народження Дарини і жінка справлялася самотужки.  
Після чергового скандалу, пізно в вечері  вони з матір’ю  зібрали свої скромні пожитки та в ночі пішли з дому, залишивши лише прощальну записку. 
Що тепер не так? Чим не вдоволена Ірина? Може тим, що Дарина навідалася до них у гості? Вона ж майже рік у них не була. Може не варто було їхати й зараз? 
У дитячу увійшов Олег з шкільними ранцями та вручив їх донькам,  які у новеньких шкільних формах  знову кинулися обіймати тітку і дякувати їй. 
— Все переодягайтеся, ходімо до столу, тьотя Дарія привезла справжній КИЇВСЬКИЙ торт. — Наказав батько. 
  — Ура! Застрибали одна на перед одної дівчата. 
Церемонія чаювання пройшла доволі спокійно, хоча Ірина поводилася надто холодно і зверхньо, та Дарина уже до цього звикла і не конче  зважала. 
Після чаювання  Дарина забрала дівчат  прогулятися до річки, до свого улюбленого підвісного мосту тут неподалік було іще одне улюблене місце дівчини – старий млин, але там дітям не безпечно. Тут на мосту згадувала свою юність, свою першу закоханість. Вона ж була по вуха закохана  у сусіда Павла, який був старшим  за неї на 8 років. Коли  їй  було  п’ятнадцять, він одружився, яка ж це була тоді трагедія. Дарія думала, що не переживе цього. Тоді вона проплакала ледь не три дні, на запитання усіх  відповідала, що голова болить, адже про її почуття  не знав ніхто  навіть сам Павло. 
Спогади були не довгими, бо дівчата  про щось постійно запитували чим відривали. « — Цікаво де він зараз? Як живе з дружиною? Як виглядає?» 
Пригадуючи цю юнацьку закоханість Дарина  посміхнулася, адже тепер  у неї  є молодий чоловік Олександр  і її серце цілком  належить йому. Що правда Олександр, молодший від неї на два роки, і більше свого часу  проживає за кордоном  ніж в Україні, бо ж навчається в ГАРВАРДІ. 
Олександр – молодий красивий, енергійний  із довгим темним  волоссям, великими голубими очима, дивлячись в які можна було потонути наче в морі. 
Дарина зітхнула, бо добряче скучила за своїм коханим. Вони не бачилися від Різдвяних свят, а уже липень. Жінка телефонувала  йому, та він уже другий місяць ігнорує її дзвінки, це не абияк гнітило. У кінці травня вони домовилися, що десятого липня поточного року  у двох полетять на відпочинок  в Дубай. Олександр мав прилетіти  четвертого липня і Дарина чекала  і вірила, що її Олександр таки прилетить до неї. 
Погулявши з дівчатами,  сплели  вінки та пустивши їх на воду вирішили, повернутися. Дарина подалася додому, залишивши дітей  з друзями неподалік будинку. 
Увійшовши  на веранду Дарина зупинилася її насторожили підвищені тони Ірини та Олега. 
  — Авжеж купила вона… — Невдоволено бурчала  Ірина. – Мати переслала гроші от і купила. 
  — Ірино заспокойся! —  Просив  Олег. 
  — Як я маю заспокоїтися? Як мати їй висилає гроші, а тобі лише подачки?! Подивись яка ца-ца на підборах уся в золоті. Глиста сушена. Вона себе в дзеркало бачила, скелет з цицьками. 
  — Ірино! — Зірваним тоном крикнув брат. 
  — Не кричи на мене. Бачиш взяв за моду. — А я правду кажу. — У відповідь зірвалася невістка, зробивши паузу, а по ній продовжила. — Квартиру вона купила?! Як би ж не так. Це мати їй купила. Що вона може? Хіба, що п’ятою точкою вертіти перед мужиками. Най би попробувала як я. Чоловік, двоє дітей, городи, корова, будинок, все на мені. Часу нема навіть на те, щоб присісти. 
  —  Ірино, досить! — Просив брат. 
  —  Чому вона приїхала? Подачки привезла. — Не вгамовувалася невістка. — Та кому вони потрібні?!! 
  — Ірино, вона моя сестра  і врешті решт, — це і її будинок теж. — Підвищеним тоном нагадав Олег. 
  — Якби не  так. — Єхидно кинула Ірина. 
  —  Має свою квартиру  у столиці, нехай там сидить  і сюди не потикається. Нехай люди не говорять. Заміж не виходить, дітей не народжує, стара діва. — А може уже й не може народити?! Хто знає скільки абортів уже зробила. 
  — Ірино. —  Зірвався брат  і наказав. — Прикуси язик. 
  — І не подумаю. — Зухвало заявила дружина. 
Олег вийшов на веранду  гримнувши дверима і побачивши сестру скам’янів. Він зрозумів вона все чула, йому стало так не зручно. 
  — Де діти? — Розгублено запитав він. 
  — З Білецькими дітьми, грають у них. 
Ледь не тремтячим  голосом відповіла Дарина. « — Як добре що я  валізу з багажника авто  не забрала.» Вона ж їхала сюди та планувала тут залишитись  хоча б на п’ять днів, бо у те, що приїде Олександр, уже не дуже  вірила.   
  — Я поїду! — Здавлено промовила жінка  і повернувшись вийшла з будинку. 
  — Даріє! — На емоціях покликав її брат. Йому було дуже шкода, що вона усю цю гидоту почула. Олег наздогнав сестру на вулиці, яка повільно крокувала до воріт. 
  — Залишся Даруся. — Лагідно просив. 
  — Навіщо Олежику? — Ледь не зі сльозами запитала жінка. — Знаєш я на все  можу змовчати, але щодо грошей?!! Вибач! — Я хочу, щоб ти знав, — за шість років, які мама  в Італії, вона лише один раз перевела мені тисячу євро, щоб я хоч трохи погасила іпотеку. Моя квартира  в кредит і платити мені ще трохи більше як рік, а щоб одягатися і проживати у Києві  мені потрібно не менше працювати як Ірині, але ти не зважай… 
Олег  пригорнув сестру до себе  і попросив ледь не пошепки. 
— Не зважай на неї. Вона дурепа, не знає що ліпить, але я… — Я люблю її. 
Сльози  виступили на очах  у Дарини вона скучила за братом, але залишитись не могла заради ж його щастя. 
—  Ось бачиш, буде краще, якщо я поїду. Краще ти до мене приїжджай. — Пригнічено попросила Дарина  змахнувши сльози, а тоді додала. — Малим скажеш, що у мене  термінові справи. Ірині ж скажи, що більше не набридатиму. 
  — Даринко! Ти ж моя сестра. — Обурився Олег. 
  — Ти теж мій брат! Але наступного разу  зустрінемось по дзвінку  на нейтральній території. — Жінка зітхнула  і здавлено  додала. — Все бувай. 
Брат і сестра міцніше обнялися на прощання  і жінка побрела із двору  до свого старенького Део Ланос. Олег дивився їй у слід  і тамував сльози, йому було дуже прикро і жаль, що все склалося саме так, образа на дружину кипіла в ньому. Не втримавшись він таки повернувся в будинок до Ірини. 
  — Дарина все чула. — Обурено кинув він дружині. — Ти не людина, ти справжнє стерво. У неї немає нікого ріднішого за мене, а ти вже в друге виставила її із рідного дому. Хто ти після цього? Вона моя рідна сестра. 
  —  Що? — Зірвалася Ірина. – Та ти… 
  —  Помовч! — Грубо і різко наказав Олег. — Як твоїм родичам, то можна й табунами  та тижнями кочувати у нас і харчуватися за наш кошт, а моїй сестрі яка приїжджає раз на рік  — зась. 
  — Це її дім теж, якщо ти забулась.  
Прихопивши деякі свої речі Олег зупинився у дверях кухні суворо наказавши. 
  — Мене додому не чекай. Повернуся коли перепросиш  Дарину. 
  —  Ти куди? — Зміненим, наляканим тоном питалася дружина. 
  —  Як найдалі від тебе. — Олег пильно глянув на Ірину. — Я люблю тебе, але твоя підлість  не знає меж. Ти не заслуговуєш, щоб тебе любити. Я проти рідних пішов  за ради тебе, а тобі й цього замало. Ти груба, неотесана, зажерлива баба, якій цілого світу замало, от і живи тепер з своїми маєтками, статками, які зроблені за материн кошт. Яку до речі ти вижила з дому. Чи може не так? – Це все ми з тобою побудували? Та ми навіть копійки не вклали. Ти ж досі ніде не працювала, а моєї зарплати на прожиття і вбрання ледь вистачає. 
  —  Олег, не йди. — Знову просила Ірина крокуючи за ним. 
  — І не проси. Мене це все дістало. Ти командувала парадом досі, командуй далі, але без мене. — Гримнувши дверима чоловік подався геть із рідного дому, який в одну мить став чужим. 
                                       15:51 Дорога до Фастова. 
Їдучи за кермом Дарина світу білого не бачила за сльозами, які час від часу безпорадно витирала. Раптом автомобіль почало солідно заносити жінка була змушена з’їхати на узбіччя і зупинитися. Взявши вологі  серветки Дарина  витирала обличчя, яке від сліз почервоніло і був розмазаний грим. Одягнувши чорні окуляри вона вийшла з автомобіля та обійшла його з переду. Праве колесо було спущене повністю. Лайливі слова стрічкою пронеслися в голові жінки. Узявши ключі вона подалася  до багажника, але вона чітко пам’ятала, що виклала запасне колесо десь з місяць тому. 
Дива не сталося, назад колесо таки не було покладене. « — Тільки не це!» Про себе подумала Дарина закриваючи багажник. 
З боку зустрічної смуги почав доноситися  шум  і жінка вийшла на проїжджу частину  до неї наближався джип.  « — О це шанс». Промайнуло в голові вона взялася зупиняти автомобіль, але він проїхав зі свистом, навіть не думаючи зупинятися. Не допоміг і одяг який був на жінці. Короткі джинсові шорти, біла легка блузка та високі підбори. 
Роздратована Дарина подалася за кермо, де зручно вмостившись знову заплакала. Спека на дворі була скажена, хотілося пити, як на зло в авто не було ані краплі води. 
Дарина потяглася до речового ящика, там мала бути пляшка вина. Ледь розкоркувавши пляшку вона увімкнула аварійні вогні та почала втуляти спрагу  як тілесну, так і душевну. Після випитої пів пляшки образа на увесь світ стала сильнішою. Та свято життя тривало, доти доки вміст пляшки не був випитим увесь. Дарина уже не зважала, що телефон не змовкав, було байдуже до усього. 
                     22:01  Дорога на Фастів. 
Небо затягнули хмари, на дворі уже було темно. Повз світло-сірий Ланос  промчав позашляховик, він від’їхав на солідну відстань, а тоді зупинився  з хвилину постоявши здав назад, зупинився поруч із Ланосом, який стояв тут ще із дня  і був не  правильно припаркований, а вірніше не з тієї сторони  дороги. З позашляховика  вийшов кремезний чоловік, одягнений у  темні костюмні штани та білу сорочку  на короткий рукав. Мужчина  подався до Ланоса, дверцята водія в якому були відчинені, і мигали аварійні вогні. 
— Агов! Допомога потрібна? 
Заволав він, але у відповідь тиша. Чоловік  вийняв із кишені смартфон  і увімкнувши ліхтарик, повільно подався до авто. 
 Побачене дещо шокувало чоловіка. Відразу біля авто валялася порожня пляшка з – під вина. Чоловік  посвітив ліхтариком  у салон  і був по новому збентежений, — на водійському сидінні, яке було розкладене  мирно спала худюща   дівчина та сама, що зупиняла їх у день. Босоніжки  на високих підборах лежали біля педалей, ноги дівчини були зігнуті у колінах  та й одягнена вона була досить звабливо. 
— Дівчино вам допомога потрібна? 
Знову запитав чоловік, а у відповідь знову тиша. Мужчина машинально розгорнув довге волосся  яке  закривало досить красиву вроду і торкнувся  рукою її шиї, пульс був. Отже, жива, але надто худа.                                      Дівчина не реагувала і чоловік піднявшись подався до свого авто  і ще з далеку погукав. 
— Ігор!  
Водійські дверцята відчинилися з авто вийшов високий худорлявий блондин. 
—  Так, Борис Федорович. 
  —  Іди сюди. Попросив Борис Федорович. 
Блондин підійшов і Борис розпорядився. 
— Я забираю водія, а ти виклич евакуатор і забереш авто. 
Ігор з повним не розумінням глянув на шефа. 
— Але навіщо? 
  — Як бачиш допомогти їй більше нікому, а ми це зробити можемо. Я оплачу твій час достойно, тим більше, що це багато твого часу не займе. — Пояснив Борис. 
  — Гаразд! — Покірно погодився водій. 
Борис забрав  сплячу дівчину з салону Ланосу, яка здавалася йому не вагомою, одна гиря яку він тягав у спорт залі була значно важчою за неї. Дівчина обвила його за шию руками, і притулившись до його шиї обличчям  не чітко пробурмотіла. 
— Олександр! Ти приїхав за мною, я так тебе чекала. Далі дівчина знову провалилися у сон  зручно вмостившись на задньому сидінні позашляховика. 
Борис сів за кермо і заблокувавши дверцята зрушив з місця. « — Чому їй ніхто не зупинився? Чи може вона більше нікого не зупиняла? Звідки та куди їде це юне створіння? Чому ніхто не прийшов їй на допомогу? Хто вона?» 
Сам у себе запитував  Борис. — Ця дівчина якимось дивним чином зачепила ниточку його цікавості, адже вісім з гаком років – це не вдавалося зробити ні одній жінці. Борис люто ненавидів жінок, вважав їх підлими, підступними, невдячними, після того, як від нього пішла його дружина забравши доньку яку він вважав своєю й увесь його переданий у спадок батьком, рекламний бізнес.