Глава 11

Більшого страху в житті я ще не відчувала. Коли в жилах холоне кров, коли крик забивається глибоко в горло, а твоя душа летить окремо від тебе і ти потилицею відчуваєш, як смерть відчинила свою бездонну чорну пащу. ... Але цей літаючий гад мене спіймав. Прямо біля самої землі.

- Ненавиджу! Сволото! Тобі б тільки знущатися! Не чіпай мене більше! Іди! Іди від мене!!! - замолотила я по ньому кулаками, як тільки відійшла від жаху, який майже мене угробив. - Тільки так чудовиська й роблять! - але мій переляк був настільки сильним, що я розревілася, сховавши обличчя в долоньках.

- Пам'ятається, я просив тебе довіряти мені, Ясю, - Теодор спробував м'яко прибрати мої долоні. - Я хотів, щоб ти відчула, що я не дам тобі загинути, що поруч зі мною ти в безпеці, якщо, звичайно, будеш слідувати правилам. Що я не ворог. В останній раз тобі повторюю.

   Але я лише трушу головою та продовжую схлипувати від гіркоти. Від безсилля і від образи на долю свою прокляту. А він підхопив мене на руки, притиснув до грудей і стоїть не рухається.   

- Нічого було виводити мене з себе, - бубонить він.

- Ти так мене ненавидиш? - нарешті дивлюся на нього, ляскаючи мокрими віями. Хоча якби він хотів, ці міцні руки могли без особливого зусилля придушити мене, як курча. - Тобі приємно мене мучити?

- А ти теж всіх кого ненавидиш в губи цілуєш? - гмикає Теодор. Мені це його хмикання за сьогодні всю душу подряпало. - Я ж думав ти кмітлива. А тобі ще, виявляється, роз'яснювати потрібно, як чоловіків розуміти, - і дивиться пильно так, ніби дивину вивчає. - Значить, на тому й порішили, Ясміно? Я почекаю, мені терпіння не позичати, коли ти сама мене попросиш зробити тебе своєю жінкою. Щоб ти не заїкалися про свою зганьблену волю, що ніхто не запитав твоєї згоди і чого бажає принцеса. Ти сама мені скажеш, коли дозрієш.

- Відпусти, я сама дійду! - ага, чекай ще триста років, не скажу я тобі цього і пестощів твоїх просити не стану.

- Ні. Тут я вирішую! - гаркнув мені у вухо нестерпний граф.

Теодор опустив мене на землю, тільки коли докульгав до статуї, що стискала в руках дивовижну зброю, схожу на мереживо з гострими гаками.

- Його звати Мун. Чудовий ловець. Без нього ми б не впоралися. Але люди не оцінили його подвиг. Вашому королівству треба дати урок, щоб серед людей знайшлися свої герої. Ти зі мною не згодна?

- А моя незгода змінить твоє рішення? - підвела я голову.

- Ні. Але я вважаю за краще, щоб моя жінка була зі мною єдиної думки. Ось тільки не треба корчити свою солодку мордочку і вкотре нагадувати мені, що ти мені не належиш.

- Звичайно, тому що у тебе є наречена. Алісія з тих дівчат, яка вихована погоджуватися зі своїм чоловіком, якщо ти будеш її смачно годувати та загортати в красиві сукні.

- Хм, а що ж змусить тебе погоджуватися зі своїм чоловіком? Просто вмираю від бажання дізнатися. Зроби милість, принцесо, присвяти мене, убогого, - і знову цей глузливий зарозумілий тон. Чому чоловіки так впевнені у своїй силі та привабливості?

- А у тебе було багато жінок, Тео? - раніше я могла днями сперечатися з Алісією, тепер бачу, що і з нестерпним графом можу спілкуватися днями безперервно. Напевно, через цього спокусника пройшов цілий натовп красунь.

- Багато, - киває він, оглядаючи мене зацікавленим поглядом.

- Тьху, не набридло за стільки років за спідницями ганятися та наречених собі підбирати?

- Чоловікові полювання ніколи не набридне, - хижо посміхається Теодор, знову примушуючи мене нервово та перелякано ковтати й задкувати, тому що цей паразит знову полишив свої магічні фокуси, являючи мені своє справжнє обличчя. Крім крил, значного зросту, захоплюючої гори м'язів та миленьких гостреньких вушок у нього ще й ... є гострі зубки, які він мені тут абсолютно навмисно демонструє. Але ж не дивлячись на ці риси від надзвичайно вродливий чоловік. - Так що, Ясю, як там з відповіддю на моє запитання?

- Що змусить мене погоджуватися з моїм чоловіком? По-перше, я повинна його глибоко поважати та захоплюватися його вчинками, а, по-друге, кохання. Бажано взаємне.

- Тоді дай собі відповідь на ще одне питання, маленька пташко. За що, на твою думку, чоловік може тебе покохати? Крім гарненького личка та фігурки, - і його брова виразно повзе вгору, красномовно мені так на щось натякаючи.

- Я не знаю, - нервово кидаю я, відводячи погляд.

- Я не вимагав негайної відповіді. Просто поміркуй на дозвіллі. Ну що, залишився ще один. Підемо пішки або політаємо?

- Пішки, - підхопивши спідниці, я понеслася попереду нього, але через десять кроків ... ніби вперлася в невидиму стіну не в змозі рушити далі.

- Занадто швидко розігналася, - Теодор власницькі взяв мене за руку. - Я теж вмію характер показувати. І це я тебе ще жалію.

«Огидний, нестерпний, жахливий, упертий і зарозумілий паразит!» - хочеться прокричати йому в обличчя, але я мовчу, зчепивши зуби.

- Навіжена, норовлива, нестримана, уперта дівчина, - раптом видав граф Орлам, а я з переляку застигла на місці.

- Ти що ... ти думки читати вмієш?

- Було б непогано, але мій дар діє трошки по-іншому. Тому твої думки до лиха чи до добра я читати не вмію. А що?

- Та так. ... Просто подумалось, - тру лоб, у сум'ятті хитаючи головою, - ... Ох, щось не вірю я тобі, Тео. Лякаєш ти мене дуже. ... Можу я дізнатися, як ти пошкодив ногу?

- Давно. У бою. Страшна була битва. Ледь взагалі ноги не позбувся. Але коли ти можеш літати ... Тобі противна моя кульгавість? - хмуриться він.

- Звичайна цікавість. А чому ти не боїшся, що я можу розкрити твої таємниці Алісії, наприклад, або кому-небудь іншому, якщо мені трапиться така можливість? Чи не трапиться, так? Ти замкнув мене своєю магією в клітку? Чому ти на мене так дивишся?

- Не дивлячись на те, що зараз ти страшенно на мене сердита та належиш до роду людського, в твоїй душі немає зла, Ясміно, - сказав він, торкнувшись моєї щоки кісточками пальців. - Нехай ти поки що не довіряєш мені, але я вірю, що ти мене не зрадиш. Я це відчуваю серцем. Серцем, яке ти пробудила. Запитуючи, чи було у мене багато жінок, ти задала своє питання неправильно. Варто було запитати чи багато жінок було в моєму серці. Тому що постільні втіхи, коли серце мовчить - для чоловіка дрібниця. Набагато важливіше, коли жінка торкається твого серця, а не причинного місця. А знаєш, по якій ще причини ти нікому про мене не розкажеш? Тому що тебе тягне до мене, - схилившись до мене, прошепотів він мені на вухо. - Навіть не заперечуй, тут ти ґаргулью не обдуриш, - і ці небезпечно-прекрасні губи впилися в мої.