Глава 9

- Навіщо тобі закортіло одружитися? - з бурі емоцій я чомусь вихопила лише це питання. Дійсно, чого це раптом мене хвилює саме це, а не те, що ці …ґаргульї виявляється живі створіння.

- Зараз розмова не про це! А про те, як небезпечно чіпати статуї та отиратися поруч із ними. Особливо для тебе, Ясміно! Не примушуй мене накладати закляття на всі двері та вікна, - його не можна було назвати спокійним, бездоганну удавану холодність змінила нервозність. Теодор нервував, здавалося, його щось лякає. Хоча це мені потрібно було знепритомніти від страху вже разів п'ять за час цієї розмови.

- Чому особливо для мене? У чому моя особливість? - вигукнула я, так само втративши самовладання.

- Ти у сум'ятті, - зітхнув він. Хм, нехай подякує, що не вищу та не тікаю. - Ясю, - Теодор хотів було взяти мене за руку, але я відсахнулася. Граф скрушно похитав головою. - Ти боїшся мене тепер?

- Ні, тебе не боюся! Боюся, що це не вся правда, що це всього лише її частина, а найгірше припасено на потім! Себе я тепер боюся більше, щоб ти знав!

- За допомогою моєї сили я можу ненадовго повертати їх із каменю. Я покажу тобі, щоб ти не вважала це вигадками божевільного, - сухо кинув Тодор, навмисне пропускаючи мої слова. Плавно зобразивши долонею якийсь символ і вимовивши вголос кілька слів чужою мовою, він доторкнувся до статуї ґаргулья. З відвислою щелепою та ногами, які вмить підкосилися, округленими очима я спостерігала, як камінь ... ожив. Його шкіра прийняла відтінок слонової кістки, волосся потемніло, очі моргнули, він потягнувся, розправив і склав крила, ... після чого посміхнувся мені, злегка вклонившись.

- Моя пані, - сказав він низьким голосом. - Вечір добрий.

Зараз помру, от точно, впаду та більше не встану. Багатоликий боже, щоб мені провалитися!!! І я не сплю! Я бачу це наяву! Стою не дихаю та намагаюся згадати як вимовляються слова. Який жах, я ж безсоромно мацала цього хлопця та молола всіляку маячню.

- Здрастуй, .... Красунчику ... Гай, - нарешті, промовила я у відповідь. - Дякую за жаб. …Було смішно.

- Ну що ви, сущі дрібниці! - пробасив він, блиснувши очима. - Я слухав ваші слова, мій лорде. Щоб не перекручувати правду скажу - скам'яніли ми усі до єдиного і навіть ви. Але у вас скам'яніло ваше серце. І всі ці роки не було каменю твердіше. До цього літа. Поки не з’явилася дівчина Ясміна.

- Я ж кажу, зухвалий! Не даремно він тобі сподобався! - пирхнув граф. - Гаю, твої витівки коштували мені декількох тижнів спокійного життя!

- Нехай краще дізнається раніше, - промовив Гай, нітрохи не тремтячи перед своїм лордом. - Пані Ясміно, ви прекрасні. Я заворожений вашими очима. Мене можете не боятися, я швидше завдам шкоди собі, ніж вам. З радістю вислухаю все, про що вам заманеться поговорити. В будь-який час.

- Ну ще б пак, - скривився Теодор.

Я лише кивнула і все-таки посміхнулася Гаю, перш ніж він знову застиг.

- У чому моя особливість? - твердо повторила я. Так просто граф Орлам від мене тепер не відкрутиться! Я буду чіплятися до нього набридливою мухою та виїдати йому очі своїми питаннями!

Він відвернувся. Помовчав. Зітхнув, наче його душив якийсь тягар.

- Це останнє питання, на яке я тобі сьогодні відповім. Вся справа у твоїй крові, в твоєму походженні. В твоїх жилах тече спадщина короля Хаварта, брехуна, який не стримав обіцянку. За порятунок королівства, крім усього іншого: золота, самоцвітів та стародавніх реліквій, мені була обіцяна його єдина дочка - особа королівської крові. І ось, через двісті років, провидіння привело тебе до мене і дане твоїм пращуром слово виповнилося. Ось тому ти й належиш мені, Ясміно. На даний момент ти єдина спадкоємиця престолу Самарсет. Ми з Хавартом скріпили договір кров'ю, тому ми, ґаргульї, відчуваємо його нащадків, всіх тих, у кому намішана його кров. І поки жива лінія крові Хаварта - в силі й договір. Твій батько докопався до правди та необачно викрив фальшивого короля. Зігурт, який сидить зараз на троні, не має ніякого відношення до роду спадкоємців. Але твоєму батькові варто було бути хитрішим, адже у цих негідників честь продана давним-давно.

- Повірити не можу, - ледь чутно прошепотіла я, від розгубленості не в силах говорити голосніше й додати щось ще.

- Вже пізно. На добраніч, Ясміно, - відразу граф потягнувся до мене, але потім передумав та різко відсмикнув руку.

- Я тепер не засну, не зможу не думати ...

- Можу допомогти, - і не кажучи більше ні слова, Теодор Орлам попрямував прямо до моєї кімнати.

- Роздягайся та лягай в ліжко! - скомандував він мені, як тільки я увійшла за ним. Ошелешена правдою, що звалилася на мене, я навіть не надала значення, як пильно дивиться на мене чоловік у моїй кімнаті, не думаючи, що у нього може бути на думці. Роздягнувшись до сорочки, я слухняно залізла під ковдру, продовжуючи хитати головою, укладаючи в думках почуте та побачене. Граф підійшов ближче і торкнувшись мого чола двома пальцями, сказав слова на своїй абракадабрі, дивлячись мені прямо в очі.

- Тео…, - відпливаючи в сон, прошепотіли мої губи, які він коротко поцілував, не зустрівши опору засинаючої дівчини.

Але з ранку, ледь розплющивши очі, думки разом заповнили мене, вдавивши в ліжко своїм вантажем.

«Майстерно виконані статуї виявилися дуже навіть живими воїнами, замурованими людською жорстокістю, підло використавши магію, як зброю. І ця ганьба лежить і на мені теж. Сліди чаклунства в цій історії мене дивували не так вже щоб дуже. Відлуння магічної сили час від часу спливали то тут, то там, бентежачи уяву людей. Ні, найбільше в цій історії мене вражав граф Орлам. Ось навколо кого витали усі мої думки. Бестія, лорд із потойбічного світу, знатний граф тут, високий, сильний, молодий чоловік з гарними чорними очима та темною душею, який носить за спиною крила наче плащ, чоловік, від поцілунків з яким у мене підкошуються ноги та паморочиться розум, суворий аристократ чаклун, який зібрався одружитися на моїй кузині, при цьому стверджує, що я належу йому, як обіцяна плата, дана королем Хавартом, моїм пращуром, двісті років тому!!!»