Глава 8

Те, що моя кузина зобов'язала мене прислужувати їй і на мене чекала робота у гардеробній, я згадала не відразу. Спочатку я немов п'яна, хитаючись з боку в бік, дісталася до своєї кімнати, умилася холодною водою, щоб змити цю прокляту ману, бо поцілунок Тео геть затьмарив мені розум. Що цей парубок собі думає! Хіба можна отак морочити дівчині голову?!

Прочитала кілька сторінок книги, зрозуміла, що вона про подорож в глиб полеглого континенту, і тільки потім згадала про Алісію.

Примхлива пані вишивала черговий несмак, надавши своїй спині царську поставу, то підгортаючи пухкі губки, то збираючись мені щось сказати, поки я прибираю за цією нечупарою.

- Граф звичайно ж жартує, що видасть тебе заміж, - заговорила вона на мою голову. - Жоден чоловік на тебе не зазіхне, хоч ти й не дурна собою. Це навіть добре.

- Що ж у цьому хорошого? - у мене в руках завмер один з її черевиків, який мені так і хотілось запустити прямо в цю пихату ляльку.

- Що ти недоторканна, що ніхто не захоче пов'язати себе з ім'ям роду твого батька, і що ти не зможеш відбити у мене графа. Все-таки в пияцтві татуся виявився хоч один плюс - партія з Орламом вельми вдала. Ну та й що, що він кульгавий, ну не зможе танцювати, зате він привабливий, очей часом не відвести від тієї суворої краси. А ще він розумний! І як з'ясувалося щедрий, уявляєш, сказав, щоб я купувала все, що припаде мені до серця. Та я пів столиці скуплю! - дзвінко засміялася вона.

- От пощастило тобі, піду повішуся від заздрості, - але Алісія навіть не розчула моєї похмурої іронії. А мене перестала мучити совість, тепер поцілунки Теодора були виправдані.

До самих сутінків я читала, закрившись у себе в кімнаті, і навіть не помітила, як заснула.

Зате ось прокинулася від дикого жіночого вереску, тут же визначивши, що кричить Алісія. І як прокинулася, в одній сорочці, з розпущеним волоссям, босоніж, так і  побігла. Судячи з того, як вона верещала, хтось знімав з неї шкіру живцем. Але все виявилося куди цікавіше. Коли я увірвалася до її кімнати, там вже були Людо та граф, у якого на грудях самозабутньо ридала Алісія, а вся її кімната, особливо ліжко, були всипані ... живими жабами. Як я не старалася - я не змогла стримати сміх, це було понад мої сили.

- Вони знайшли свою королеву! - пирснула я, покотившись від реготу. - Треба ж, піддані сповзлися з усієї округи! Ой, не можу! Зараз лусну!!!

Людо кусав губи, щоб не розсміятися разом зі мною, Теодор грав жовнами, побачивши мабуть в цьому розіграші щось інше.

- Це все ти! Я знаю, зрадлива поганка, це все ти! - знову, тільки вже зі злістю заверещала кузина.

- Ні, це не Ясміна, - впевнено промовив граф, переглянувшись з Людо.

- Куряча ти голова, я всю ніч спала в своєму ліжку. Де б я назбирала стільки жаб, дунда ти навіжена? Та й правила не дозволяють виходити з кімнати. Вірно, ваша світлосте? - як же неприємно було дивитися на те, як Алісія притискається до свого нареченого, а він співчутливо та заспокійливо, погладжує її по спині. Брррр! І моє мерзенне почуття пекучої гидотної гіркоти, яка розлилася в моїх грудях, напевно називається ревнощами.

Хто б це не зробив - я вже була йому вдячна. Жаб я ні крапельки не боюся, мене лякає те, що я ревную чужого чоловіка, чиє серце мені не належить.

- Людо, проводь леді Алісію до гостьової кімнати, і поклич хто там є зі слуг, прибрати тут все, - скомандував Теодор. - Ясміно, нам потрібно поговорити! - кивнув він мені, звелівши йти за ним.

- Але це не я! - вигукнула я, як тільки ми опинилися з ним в його кабінеті. - Ти що мені не віриш?

- Ясю, вчора ви з Алісією посварилися. Ти часом не згадувала вголос слово «жаба»? - він стояв так близько, що я відчувала його запах, але сьогодні він був вкрай серйозний, і я б навіть сказала стривожений.

- Так, ми посварилися біля купальні. Я вискочила на ґанок  і ... можливо, в пориві гніву назвала Алісію жабою. Але там нікого не було, і ніхто мене не чув. ... Ніхто крім Красунчика.

- Красунчика? – ошелешено зігнув брову Теодор.

- Статуя біля західних дверей. Я так його називаю, - пояснила я, посміхнувшись. Здивувавшись, який при цьому став вираз обличчя у графа.

- Таааак, - простягнув він, нервово смикнувши шиєю. - Ти говорила щось ще? Щось ще зробила? Ясміно, це важливо! - підвищив він голос, вдивляючись в мене ніби виглядаючи у мені прихований підступ.

- Я не пам'ятаю дослівно! ... Поскаржилася на кузину, як та мене дістала, сказала вголос, що я розгублена і боюся, що у мене погані передчуття, погладила його кам'яну руку. Та що трапилося? Я знову в чомусь винна?!

- Навіщо ти зверталася до ґаргульї та чіпала його? - прогарчав Теодор, насуваючись на мене.

- Від цього мені дивним чином стає легше. Я не розумію, це ж всього лише камінь, що з ним станеться? Чому ти злишся на мене? - видавила я тремтячими губами, задкуючи від нього до дверей.

- Злюся на твою необачність! - гаркнув він. - Мені доведеться тобі дещо показати. Тоді, сподіваюся, до тебе дійде. З настанням ночі чекаю на тебе на західному ґанку. А до цього з дому ні ногою! Ясно тобі, нещастя на мою голову? Це буде для тебе не важко зробити? Або мені прив'язати тебе де-небудь?