Глава 7

Обійшовши навколо замку, я спеціально порахувала загадкові статуї крилатих воїнів. З тими що на даху - їх було всього вісім, а не тринадцять, як стверджував граф. Гм, щось тут не сходиться. Наш таємничий чаклун бреше або недоговорює?

Піднявшись до себе, швиденько заплела волосся подвійним колосом та збиралася вже спуститися до їдальні, почувши звук горна, але звернувши в одному з коридорів замість ліворуч - праворуч, натрапила на бібліотеку і трохи там загубилася, розглядаючи та мацаючи полки…

- Прошу вибачити мене за запізнення, - винувато вимовила я, сідаючи за стіл, чекаючи, що граф Орлам знову вирішить мене покарати. Може, прожене чи позбавить мене обіду, чи вечері або що там ще прийде в голову цьому вигаднику.

Але Теодор за звичкою лише крутив рукою свій келих, досі не доторкнувшись до їжі, відпустивши мені мої гріхи кивком голови. Мовчазний, відсторонений, але щось змінилося.

Надута Алісія теж невдоволено колупається у своїй тарілці.

- Алісія, пробач мені за мої різкі слова.

Але у відповідь вона ще сильніше надула губи.

- Теодоре, не могли б ви наказати найняти ще одну, тільки вже нормальну служницю, працьовиту та слухняну? - демонстративно звернулася вона до графа на зло мені.

- В цьому немає потреби. Слуги створюють метушню. Мене дратує скупчення людей. У замку Горлам свої незмінні порядки, - з похмурим виглядом відповів той, без особливого бажання беручись за свій шматок м'яса.

- Говорите як старий, ваша ясновельможносте, - мене як ніби хтось за язика смикнув. При цьому я сиділа й спостерігала, як він повільно підняв на мене свої очі, і як вони при цьому спалахнули. Ні, не злобою. Підступністю.

- Мене ось тільки що спало на думку. Ясміно, а чи не віддати мені тебе заміж за Людо? ... А що це ти зблідла?

- Не треба заміж, - потрясла я головою немов припадочна, злякавшись, що він не жартує. - Краще вже я залишуся старою дівою.

- Чому ж? Людо молодий та прудкий. Все ж яка-ніяка управа на тебе, - продовжував ятрити граф, впиваючись своєю перемогою.

- Я зрозуміла, надалі буду мовчати, тихенько сопіти та скреготати зубами, - опустивши голову, я змусила себе їсти. Спочатку я прислухалася до балачок Алісії, якій заманулося обговорювати з графом заморські тканини, але потім мої думки повністю мене поглинули.

«Я знаю Алісію від самого дитинства, вона моя рідня, вона страшенно противна, але все ж таки своя кров, а я навіть не збираюся видавати таємницю її нареченого, не хочу розповісти їй правду, хоча ця правда цілком таїть смертельну небезпеку. Я знаю Теодора Орлама всього нічого, він нестерпний, знатний та звиклий до вседозволеності. А ще він має таку жахливу силу, що від страху відбирає душу. І я не знаю скільки темряви чи світла у тих його здібностях. Колись маги служили при королівському палаці, дуже давно, а потім між магами стався розкол і вони майже винищили один одного. Подейкували, що їхні нащадки, які несуть в собі дар, туляться в старих лісах, де поплутані стежки, в горах й зрідка на околицях невеличких селищ, що людям вони майже не допомагають, а свою силу використовують для залякування та наживи. У сусідніх королівствах на чаклунів довго полювали, поки не знищили всіх до останнього. Теодор Орлам приховує щось жахливе, але я тим не менш не збираюся більше тікати від нього, ставати на іншу сторону та кричати «спали чаклуна». Мене хвилює дух таємниць, до сих пір хвилює його поцілунок і здається, мені починає подобатися граф Орлам всупереч здоровому глузду. Адже розум б'є на сполох про загиблих наречених Теодора, про те, що можливо це він винен в їхньої смерті, що це він убив тих нещасних. І що наступною може стати моя кузина. Але частина мене хоче, щоб він виявився зовсім не монстром. Моя душа раптом намацала в ньому особливу суть. Хотілося б розібратися, але я так боюся розчаруватися!»

- Ясміно!!! - хтось так вдарив по столу, що келихи та порожні тарілки одночасно підстрибнули, не струнко приземлившись з лякаючим звуком. Я сіпнулася й прокинулася від роздумів. - Ти сама не своя або навмисне оглухла? - сердито подивилася на мене кузина.

- Замислилась, - тихо відповіла я.

- Граф люб'язно запропонував мені з'їздити до міста, вибрати тканину та замовити сукні, а так само прикраси й всілякі дрібниці! Але ти зі мною не поїдеш, мене супроводить Людо.

Я метнула очима в бік графа, напоролась на його пильний погляд і стрімко відвернулась.

- Мені не довіряють, думають, я зроблю дурість і знову спробую втекти, - розуміюче кивнула я. - Не дуже й хотілося, - тут я збрехала. Столицю мені ох як хотілося побачити! Говорили, Мієрін закохував в себе раз і назавжди, що він зцілює незрячих та повертає сили втомленим подорожнім. Наслухавшись захоплень про столицю, я схоже, побачу її не скоро. - Можна мені взяти кілька книг з вашої бібліотеки? - я знову ризикнула глянути на Теодора. Смиренна та тиха, як він і хотів.

- Дай подумати. Потрібно вирішити, що з них ти зможеш подужати.

   Немов я недалекого розуму на його думку, забита дурепа, яка літери в слова не складе! Образа в душі заграла миттєво, як палаючий факел на соломі. Раніше я не була настільки вразливою.

- З вашого дозволу. Мені ще прибиратися в комодах, - я й не чекала його дозволу, я б вибігла з їдальні в будь-якому випадку. Але Теодор Орлам зупинив мене, піймавши за руку, страхітливо насупивши смоляні брови на переніссі, ніби це я образила його, а не він мене.