Глава 3

Про сам свист я вже замислилася лежачи у себе в ліжку, накрившись з головою простенькою стьобаною ковдрою, вмостившись не на самому зручному матраці, набитому прілою соломою. Ось так і живу, без провини винувата.

Цей божевільний підхопив мене собі під руку, як якийсь ганчір'яний згорток, майже жбурнувши мене назад до кімнати, з гуркотом зачинивши віконниці зовні. Заснути вдалося не скоро. Мені весь час ввижалися дивні звуки, кроки та шепіт. Що відбувається? Що ця людина робила на даху? Чи насправді це граф Орлам? І якщо так, що на мене тепер чекає? У будь-якому випадку завтрашній день все прояснить.

Те, що це був не сон, з ранку мені підказала моя ниюча ступня. Добре, що мені не потрібно було вбиратися, я в наречених не ходила. Заплела звичайну косу, і накинувши домашню сукню з полегшеним корсетом, спустилася до Алісії. Та, звичайно ж, сидячи на ліжку у мереживній сорочці чекала на мене безпорадною надутою панею, вірніше, як злюща принцеса, яку розбудив не той принц.

- Як тобі спалося? - тут же схопила я гребінець. Швиденько заспокоїти кузину можна було лише розчісуванням волосся.

- Ніяк. Майже очей не стулила. Жахливий будинок, мостини порипують, у стінах миші шкребуть. А ти?

Розповідати їй про те, що трапилося зі мною на даху точно не варто.

- Таке, на голодний шлунок спалось неспокійно. Давай ми тебе швидше вберемо, і ти підеш знайомитися зі своїм нареченим, а я нарешті поїм, якщо у цьому будинку взагалі годують. Може, з'ясується, що нам ще й готувати самим доведеться. А чого ти очі викотила? Тут можуть бути інші порядки. ... Я вже нічому не здивуюся.

Але готувати не довелося. На кухні возилися дві літні жінки кухарки, стіл у їдальні був вже накритий, чекали тільки його ясновельможність.

Граф по всьому любив пунктуальність, це ми як з голодного краю раніше приперлись. 

І те, що вночі на даху це звичайно ж був він – сумніватися не довелося. Коли я побачила кульгаючого, високого, чорнявого чоловіка, з чорними пронизливими очима, який зайшов до їдальні, я одразу опустила погляд і задихала не в такт. Господи, знову вляпалася.

 І хто мене вічно за язик тягне? Навіщо йому наговорила грубощів? От дурна на всю голову! Тепер точно цьому чудовиську у немилість потраплю.

 Вираз його обличчя був холодним і зосередженим, рухи відточеними. Пануючий аристократ у всій красі. Чи був Теодор Орлам гарним незважаючи на каліцтво? Так, був. Але якоюсь лякаючою фатальною красою, якийсь темний загадковий ореол сковував все, чого торкався його погляд. Я б з ним наодинці більше ніколи у житті не залишилася б, а я не з боязкого десятка. Якби не правила, за якими наречену до одруження недозволено залишати наодинці з нареченим, я б з великим задоволенням поснідала на кухні. А в такій компанії ще чого доброго і вдавитися можна.

- Пані. Леді Алісія, - сухо привітав він нас. Не схоже, що ця людина горить бажанням одружитися. - Прошу мені вибачити, що не зустрів вас особисто вчора ввечері, так як мене запевнили, що ви приїдете лише вранці у вівторок, тобто сьогодні. За цю мою помилку ... хтось необачно назвав мене йолопом. ... Отже, хто ще зі мною не знайомий, - тут він зробив паузу, явно призначену для мене. - Граф Теодор Орлам до ваших послуг.

- Рада нашій зустрічі, - якось нерішуче видихнула Алісія, корча з себе невинну скромницю. Хоча погляди, якими вона стріляла в його сторону виглядали зацікавленими. Я ж взагалі в сторону його ясновельможності навіть голови не повернула, мені вистачило і вчорашньої ночі. Я почала квапливо уплітати свій сніданок, щоб швидше потягти Алісію нагору.

- Ясміно, за тобою хтось женеться? - його різкий і незадоволений тон змусив мене таки вдавитися. Ту частину, де ми в свою чергу представляємося йому - ми чомусь пропустили. Мабуть, граф був непогано обізнаний, дядечка напевно дав йому докладний опис. Ух, хотілося б мені знати умови цієї їхньої угоди. Це ж яким треба бути батьком, щоб спихнути дочку заміж за таку чортяку!

- Я просто голодна, - буркнула я, так і не глянувши на нього.

- Поспішно ковтати їжу шкодить здоров'ю. І при тому, леді не повинна так поводитися за столом, ти ж не селянка якась, - ну ось, мало мені було моралей у дитинстві, ще й цей! Апетит тут же зіпсувався.

- Чи можу я дізнатися, коли відбудеться ваша вінчальна церемонія з Алісією? - я все-таки зміряла його самим колючим зі своїх поглядів, навмисно підібрала найгостріший. Ігноруючи його зауваження на рахунок леді. Проходили, знаємо.

- Комусь не терпиться? - скинув він смоляну брову, свердлячи мене очима. Суворий. Ніякого натяку хоча б на скупу посмішку.

Алісія спалахнула, а ось я посміхнулася, але вийшло криво. Десь всередині мене засіла незручність і побоювання після нічних походеньок і розпущених рук графа. Ніби зіпсованої сметани ковтнула, а від натовпу вчорашніх спогадів мене пересмикнуло.

- Мені не терпиться залишити молодят удвох у їхньому родовому замку і повернутися додому, до маєтку Хемптонів, - відповіла я.

Теодор задумливо крутив келих.

- Річ у тім, Ясміно ... тепер це і є твій будинок.

- Ні!!! - схоже, мій голос прозвучав різкіше дозволеного. - Ні, мені, звичайно, подобається ваш замок, але в іншому ...

- Ти залишишся тут! Це було однією з умов! - гаркнув граф, втрачаючи самовладання. - Ти куди це? Ти ще не доїла! - скинувся він сердито, коли я раптом піднялася з-за столу. - Прошу сісти на місце негайно, я ще не закінчив! ... Або я допоможу тобі вмоститися, - загрозливо знизив він голос.