Глава 1

Здається, вже другу годину поспіль, Алісія голосила наче на власному похороні. 

З завиванням, трагічним заламуванням рук і метанням по ліжку. 

Опухла, розпатлана, жалюгідна до не можна, з мокрим від сліз обличчям. Це був такий собі прояв незгоди, відчаю та злості на свого татуся, з чиїм рішенням вона поки що ніяк не могла змиритися. О, вона вміє влаштовувати вистави, тут її нікому не переплюнути!

Ми з тіткою Лідією, матір'ю Алісії, терпляче чекали, мовчки похнюпивши голови. Не втішали її вмовляннями і не кляли той день, коли моєму дядькові прийшла в голову думка видати свою єдину дочку заміж за графа Орлама з Темного пагорба. Вибір нареченого, м'яко кажучи, був безглуздим для кожного, хто хоч мало-мальськи був у свідомості.

Як на мене краще б він віддав Алісію старому лорду Квінслі, товстому добряку, який мав пристрасть до солодких кренделів, пишнотілих служниць та заморських сигар. Старий все одно довго б не пропихтів, і моя кузина Алісія залишилася б завидною молодою вдовою.

... А так, я не знаю, навіщо дядечко прирік своє дитя на подібне випробування. Та ще й мене до купи пов'язав на додачу! Безхарактерний лисий дурень!

Навколо графа Орлама клубочилися таємниці і вилися самі чорні плітки. Про нього говорили пошепки, при цьому озираючись на всі боки заради обережності. Сам король ніяковів у його присутності, але не через те, що вони були родичами, і не через вроджену кульгавість графа, і не через те, що той ніколи не знімав свій чорний плащ, а через якусь причину, котра надавала графу Орламу владу тримати все королівство в страху. Що тільки людям не ввижалося! Але правду, як зазвичай, знали лише обрані одиниці. Особисто я чула версії про чаклуна, у якого звіряча лапа замість ноги, про божевільного бастарда, який поїдає ще живу людську плоть і про злочинця, який заручився покровительством короля. Історії з чаклунством були цікавіші, там розмах фантазій у пліткарів був просто не обмежений, волосся на голові вставало дибки. Але немає диму без вогню: була в цих загадкових історіях і дещиця правди. Інакше як пояснити, що три попередні наречені графа упокоїлися при таємничих обставинах? Одна нібито впала зі сходів, друга від розриву серця померла прямо в саду, а третя сердешна і зовсім повісилася. Тому я розуміла жах Алісії. Не доведи господи, мені б дісталася подібна доля - я б без оглядки втекла світ за очі. Хоча, мій збожеволівший дядечко Кларк, щоб пом'якшити перебування Алісії у тому страшному замку в горах, відправляє мене, свою племінницю-безприданницю разом з нею, в це родове гніздо мороку. Кажуть, замок проклятий, як і сам граф. А ще подейкують, що мій дядько до неподобства програвся в карти, нажив незліченні борги, тому у нього нібито не залишилося вибору тільки як погодитися на пропозицію багатого і молодого графа Орлама.

Шкода, що нікому відповісти на мої питання, які гули роєм у моїй голові. Черства тітка Лідія мовчазна як ніколи, тільки щільніше стискає губи та обпалює Алісію похмурим поглядом. Вона не звикла суперечити своєму чоловікові, не так вихована, та й набридли ми їй порядком, я, яку вона усе життя вважала тягарем і нахлібницею і примхлива дочка на виданні. Дядечко нализався з самого ранку браги і тепер хропів в сараї разом зі свинями. А слугам відомо ще менше, ніж мені. Повірений мого дядька взагалі навмисне втік до міста, виправдовуючись важливими справами, які потребують невідкладного втручання, вже на ходу наказавши конюхам закладати для нас карету.

Ми повинні були збирати речі і вирушати в дорогу, до замку Горлам, де нас, з його слів, вже очікували, пританцьовуючи від нетерпіння. Сама церемонія одруження повинна відбутися у маєтку графа. Але для початку нам потрібно було привести Алісію до тями, що на даний момент було дуже важко зробити. А ще я хотіла б уточнити чи надовго мене відсилають і чи брати мені зимові речі. І яка взагалі моя роль? Якщо мені й надалі доведеться няньчити Алісію, то я зійду з розуму раніше за неї. Вона боїться графа і його проклятих земель, боїться їхати до чорта на роги у безлюдну далечінь, але по правді це вони повинні її боятися, адже характер моєї кузини здатний спонукати до втечі всіх можливих чудовиськ і неможливих теж. Тому, стомившись слухати ридання Алісії, я мимоволі задумалася: «А може, мені краще почати жаліти графа?»

 І навіщо вона йому здалася хотіла б я знати?

Так, гарненька, у неї чиста шкіра і шикарне каштанове волосся, густе і блискуче, її грива - це її гордість, вона мені своїми патлами вже поперек горла, іноді так і хочеться взяти та й обрізати їй їх вночі, тому що вона змушує мене розчісувати її по три рази на день, не втомлюючись при цьому зітхати і хвалитися. У Алісії виразні карі очі і пухкі губки, вона розпещена дівчина, яка мріє про принца, мережива та бали. Таких тисячі! Так питається, навіщо чудовиську така наречена?

- Таких не шкода, - бовкнув Олаф, син коваля, коли я поділилася з ним своїми думками вчора ввечері. Ми дружили з Олафом з дитинства, скільки себе пам'ятаю, з тих пір як дядько привіз мене до свого маєтку. А так як я дочка жебрака аристократа, котрий згнив у тюремних катівнях, моїм благородним вихованням ніхто не займався і спілкуватися з простолюдинами не заборонялося. - А те, що ти поїдеш, це погано, - зітхнув і спохмурнів Олаф, насупивши свої смішні руді брови.

- Це ненадовго, начебто, - посміхнулася я. Все-таки мені не дарма здавалося, що Олаф останнім часом до мене не рівно дихає, тільки сказати не наважується. - Або вона його доконає, або прости господи, він її. Ні, я не бажаю Алісії лиха, я навіть люблю цю недолугу, хоч зрідка і злюся на неї.