Продана альфі том 3 Моя Луна

Розділ 17 "Боятись будеш пізніше"

Я сиділа біля Рейнера й вагалася. А що, якщо я не сновидець? Якщо помиляюся — чи варто взагалі сподіватися, що зможу витягнути його з цього жахливого стану? Можливо, потрібно знайти когось іншого, хто зможе нам допомогти?.. Я підвелася і пішла шукати Лауру.

​Вона сиділа на подвір'ї, дивлячись у небо. Її очі були сповнені сліз. Я знала, що Рейнер для неї — не просто дядько, а дещо більше: і друг, і захисник, і батько. Їй було важче, ніж нам усім. Я дивилася на неї й уже хотіла піти, та раптом почула її голос:

​— Стасю, ти щось хотіла мені сказати?

​Я застигла на місці, але все ж повернулася до неї і тихо промовила:

— Лауро, пробач мені. Я хотіла прийти до тебе й поділитися своїм горем, але ж тобі набагато важче, ніж мені...

Лаура посміхнулася, а потім сказала:

— Не тільки нам із тобою важко. Усі, хто знаходяться в цьому будинку, любили Рейнера, тому нам болить однаково. Та, думаю, тебе бентежить не це. Ти боїшся спробувати, або не впевнена, що в тебе є ця сила... А можливо, просто лякаєшся нашкодити йому через брак знань.

​Я дивилася на Лауру, а потім зніяковіло кивнула:

— І те, і те... А раптом це просто моя фантазія, або мені наснилося, що він говорив зі мною? Що тоді? Я буду сидіти над ним, намагатися потрапити в його голову, а в результаті нічого не вийде, і ми тільки втрачимо дорогоцінний час. Але навіть якщо в мене є ця сила — що я про неї знаю? Правильно, нічого! А якщо я зроблю щось не так і вб'ю його? Що буде зі мною? Як далі з цим жити?..

​Лаура підвелася на ноги, уважно подивилася на мене й твердо сказала:

— Ти змінилася. Ти вже не та юна дівчинка, якою була раніше — тепер ти мудра жінка. Але послухай мене: я знаю, що ти не нашкодиш йому. Так, ризик є, але й вибору в нас немає. Інколи доводиться вчитися чомусь новому ось так, на полі бою. Я знаю, що це важко, але ти повинна спробувати. Якщо нічого не вийде, ніхто тебе не звинувачуватиме... Де поділася та палка дівчина, яка робить усе, що задумає, і нікого не слухає? Що з нею сталося? Це на тебе не схоже!

​— Знаю... Просто, якби це був не він, я б іще спробувала. А тепер мені страшно втратити його. За ці роки ми так і не були парою — тільки й робили, що бігали одне від одного. А тепер можемо втратити все назавжди. Я й не знала, що втрата стане для мене настільки болючою...

​— Стасю, подивись на мене і послухай, — Лаурa взяла мене за плечі. — Не розкисай. Ти ще не втратила його — він ось тут, лежить у ліжку, і думаю, продовжує свій бій там, усередині. Йому потрібна допомога, твоя допомога. І ніхто, крім тебе, не витягне його, адже тільки у вас є цей зв'язок. Ти повинна бути сильною і вступити з ним у цей поєдинок — тільки так ви зможете виграти. Тому наберися сил, відкинь страх і дій. А боятися будеш потім...

​Лаурині слова наче ляпасом повернули мене до тями. Я змогла зібратися до купи. Нічого не відповівши, кулею вилетіла з подвір'я і попрямувала шукати Мартіаса. Тільки він знав про сновидців, а отже, міг роз'яснити, як мені навчитися користуватися цією силою.

​Довго шукати його не довелося — він сидів за столом у залі. Я подивилася на нього і зрозуміла: він теж картає себе за те, що Рейнер у такому стані, мабуть, уже вкотре прокручує в голові той бій. Усі говорили про поранення щось незрозуміле й хаотичне, та це зараз не важливо. Його потрібно рятувати, і я фізично відчувала його відчай.

​— Мартіасе, ти потрібен мені. Прошу, поясни, як мені потрапити в його голову? Без тебе я не впораюся.

​Мартіас підняв на мене важкий погляд, але нічого не відповів — у його очах чітко читалася недовіра.

​— Пам'ятаєш, — продовжувала я, — коли ти просив у мене кров для ритуалу, я не вірила тобі й боялася дати її? Але ти сказав тоді, що ми сім'я і ти не нашкодиш мені. Це допомогло мені довіритися. Ти сам знаєш, чим усе закінчилося. Послухай мене: ми сім'я, і я ніколи не нашкоджу йому! Тому прошу, допоможи. У мене відчуття, що часу в нас обмаль... Благаю тебе, довірся мені так само, як колись я довірилася тобі.

​Відповіді знову не було. Я вже розвернулася, збираючись вийти з кімнати, як раптом почула його похмуре:

— Стій.

​Мартіас підвівся і за два кроки опинився напроти мене:

— Ти маєш рацію, ми повинні спробувати. Але навчатимешся ти на мені, а вже потім підеш до нього в голову.

​— Що? — здивовано випалила я.

​— Ти не можеш просто так залізти в його підсвідомість. Він і так зараз занадто слабкий — один невірний крок, і все, ми втратимо його назавжди. Тому спочатку тренуватимемося на мені. Тільки так. Згодна?

​— Так, згодна!

— Але для початку ти повинна знати головне: підсвідомість — це наче лабіринт, і ти сама мусиш знайти його там. Він може бути прикутий до власних спогадів, навіть побудувати там інше, щасливе життя — без війни, втрат і болю. Воно здасться йому справжнім, і він просто не захоче звідти йти. І чим довше він залишатиметься там, тим важче буде його витягнути. Ти повинна стати для нього промінцем світла. Зрозуміла?

​— Так, — тихо й невпевнено кивнула я.

​— Добре, тоді давай вчитись. Я розповім усе, що знаю про сновидців, але інформації вкрай мало... Тож далі тобі доведеться покладатися тільки на себе.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше