Епілог

Стася

​Пройшло вже кілька тижнів відтоді, як усе моє колишнє життя розсипалося на попелище. Світ, у який я вірила, виявився брехнею, а людина, яку я звала батьком, — монстром. Але тут, у цьому великому й сповненому тепла домі Лаури та Кейра, я вперше за довгий час відчула себе в безпеці.

​Лаура стала для мене кимось набагато більшим, ніж просто дружиною альфи. Вона розуміє мій біль без зайвих слів, бо сама пройшла через пекло. Завдяки їй я почаю потроху звикати до цього нового світу перевертнів і магії, вчитися дихати на повні груди й не ховати погляд. Тут ніхто не дорікає мені моїм походженням, тут я просто Стася — дівчина, яка намагається зібрати себе по шматочках

​Я стояла біля вікна гостьової кімнати, дивлячись на зарослі величного лісу, що шумів за стінами садиби. Вітер доносив тисячі запахів, і серед них мій вовк щоразу незмінно шукав той єдиний — терпкий, дикий і такий знайомий.

​Я заплющила очі й глибоко вдихнула. Я відчувала його десь там, за межами цього дому, відчувала його шалений опір, його лють і холодну відмову. Він усе ще ненавидить мене за кров мого батька, він усе ще тікає від правди, яку не може змінити ніщо. Мені боліло від цього усвідомлення, серце стискалося від туги, але разом із тим у грудях спалахувало щось нове — гордість. Я більше не буду бігати чи виправдовуватися. Я вижила після смерті того, хто тримав мене в клітці, і виживу попри його неприйняття.

Мій вовк всередині тихо заскімлів, але в цьому звуку вже не було відчаю — лише тиха рішучість. Якщо він хоче боротися зі зв'язком, подарованим самою Місячною Богинею — хай бореться. Час покаже, хто здасться першим.

​А поки що... починається нове життя.

​                          Кінець другого тому