Розділ 6

Мурчик

Чи знаєте ви, що таке зрада? Ось я тепер знаю. Я присвятий їй стільки днів щасливого життя, скільки разів приносив найсмачнішу білочку та пташку. А вона… У мене немає слів. Просто немає слів. А я ж ще будив її о п'ятій, щоб вона не проспала все життя. 

Не встиг кліпнути, як якийсь чоловік мене запхав у переносу та поніс геть. Ну, Аню. Молись за свої капці. Бо моя мстя страшна.

Мої роздуми про помсту супроводжувалися ритмічним погойдуванням. Цей новий двоногий, якого Аня називала Ростиславом, ніс мене у пластиковій коробці з гратами. Я, звісно, висловив усе, що про нього думаю, використовуючи весь свій багатий вокальний діапазон. Але він лише спокійно відповідав:

—Тихіше, братику, вже майже прийшли.

— Братику? Який я тобі братик, холопе?

Ми піднялися по сходах та зайшли у якесь приміщення. Клацнув замок, і дверцята моєї в’язниці відчинилися.

— Виходь, знайомся з новою оселею, — сказав Ростислав, ставлячи переноску на підлогу.

Я зашипів, втиснувшись у задню стінку. 

Двуногий зітхнув та кудись пішов. Деякий час я чув лише стукіт посуду та тупотіння. 

До носа раптом долинув запах чогось смаженого. Моя гордість тріснула. Висунувши голову з переноски я зробив обережний крок, потім ще один. Принюхався. За ледь прочиненими дверима скоріш за все готували їсти.

У квартирі не було сторонніх запахів. Ні котів, ні хвала котячим богам, собак. У повітрі відчувався ледь помітний запах чоловічих парфумів. 

Ну можна якось жити. Напевно. Потершись мордою об кут шафи я пішов на запах.

— О! Ти вже тут! Голодний?

— Та звичайно ж голодний. Після такого стресу. 

Чоловік поставив на підлогу миску та насипав туди якісь маленькі кульки?

— Це що? А м-мнясо?

* * *

Ростислав

Чоловік посміхнувся побачивши кота, що обережно зазирнув на кухню.

— О! Ти вже тут! Голодний?

Кіт жалібно замявчав, що могло означати «так»

— Я тут тобі купив мисочку. І корм. Сподіваюся, що сподобається. Бо я не дуже розуміюся в них.

Нахилившись, Ростислав поставив миску та насипав у неї корм. Кіт принюхався, якось не дуже поспішаючи до їжі.

— Я тобі тут залишу. Можеш з'їсти коли захочеш. Тепер тобі не треба переживати за їжу та полювати за нею.

Кіт здається фиркнув. Кавомашина якраз закінчила приготування кави. Забравши свою чашку, чоловік ще раз посміхнувся коту та пішов у вітальню де стояв його комп'ютер.

* * *

Мурчик

Святі котячі боги. Та як у нього язик повернувся таке сказати? Поки я думав, що йому відповісти двуногий кудись пішов. 

Я ще раз принюхався до шариків. Здається не так вже й погано. Щось схоже мені приносила Аня.

При згадці цієї зрадниці у мене навіть зачесалися зуби. Покрутивши головою я побачив ніжку стільця.

Ідеально.

Потершись, я спробував її на смак.

Натуральне дерево? Ух. А ти змушуєш себе поважати двуногий. Трохи. Тут буду точити зуби.