Розділ 44. Максим. На війні 3

Я пройшов крізь щільні ряди дітей-мокравин та схопив квітконос.

— Я миттю! — гукнув дітям, що поховалися в зарослях лісу.

Телепортувався разом із квітконосом до безпечного місця — іншого поселення мокравин. Перенесення давалося мені важко. Ноша, що я ніс була живим створінням, не придатним до таких явлень. Я сфокусував усі свої сили на тому, аби вберегти цілісність плодів та гілки, на яких вони росли.

Вартові з поселення помітили мене одразу та оточили. Однак завбачивши квітконос, хутко збагнули що й до чого.

Жалкував, що так само не зумів би перенести й дітей. Але й лишати їх самих було небезпечно.

Повернувшись до малих, наказав іти за мною. Слухняно вони вишукувались вервечкою. Ступали тихо й обережно. Дехто перетворився на звірів та кружляв навкруги, патрулюючи з землі та з повітря. Егіл добре їх навчив. Та чи побачить він їх ще бодай раз?

Я не дозволив собі думати про це. Треба було вбезпечити дітей та повертатися якнайшвидше до Нії. Діти лишались у затінку лісу, коли я вийшов на відкриту ділянку.

Торкнувся мітки на передпліччі. Пустка. Дена не було. Однак я спробував ще раз. Якщо Михайло дав мені зброю, попередив про напад, можливо, він і зараз відгукнеться.

Я прикликав і прикликав, коли врешті не з'явився чоловік. Той самий, якого я бачив уві сні.

— Максиме, — насупився він, — архангеліат не бере участі в цьому…

— У чому? У боротьбі зі злом? — рикнув я, дивуючись, що він знає моє ім’я. 

— Ти знаєш, що я маю на увазі, — ліниво промовив Михаїл.

— Це зараз не головне, — поспіхом сказав я. — Архангели створені для захисту цього світу. Не хочеш битися, не треба! Я прошу тільки вберегти невинних!

Дав знак рукою та малі мокравини, повиходили до нас з лісних зарослів.

Михайло байдужим поглядом оминув дитячі обличчя. 

— Знайди їм прихисток! Будь ласка, — додав я, — мені треба до бою!

— Думаю, там впораються й без тебе, — мугикнув він. — Та йди вже! Я прикличу когось зі своїх легіонерів. 

Кивнувши, я миттю перемістився туди, де був потрібен найбільше.