Розділ 6. Нія. Дедалі веселіше 1

Уся команда зібралась у моїй квартирі. Кіль чаклував над новою порцією кави. Євген читав файли, які розміщувались у теці.

  — Що за потяг до паперового марнотратства? — промимрив він, гортаючи сторінки.

— Насправді користуватись текою дуже зручно, — спробував пояснити Максим. — Кожного разу, як додаються матеріали до справи, вони з’являються у вигляді додаткових сторінок у теці.

— Хм… Але тека тільки одна. Як ділитися інформацією з іншими?

— Можна з’єднуватись за допомогою магічних шляхів одне з одним.

Євген нетерпляче відмахнувся.

— Це вимагає витрачання зайвої енергії. До то ж у нашій команді не всі є активними користувачами магії. Люди вже давно винайшли засіб миттєвого обміну інформацією, — не без задоволення зазначив він.

— Максе, не хвилюйся, я тобі вже підготувала нормальний смартфон. Не новий, але… Лишати тебе без людського зв’язку — це якесь середньовіччя, — Ірбіс насмішкувато посміхнулась.

— Телефон може й не спрацювати… в деяких місцях немає мережі, — спробував противитись Максим.

— Тоді й застосуєш магію. А поки що, тримай! — Ірбіс вручила хлопцю смартфон та шнур для живлення. Максим прийняв дарунок, тихенько подякувавши.
— Тільки не забувай заряджати! — додала Ірбіс. І всі, окрім Максима, засміялися.
— Годі знущатись з небесного створіння! — широко всміхаючись Кіль заніс до вітальні дві філіжанки з кавою. Я зірвалась з місця, аби допомогти йому принести й інші. 

Тим часом Євген відклав теку та спохмурнів.

— Суцільна бюрократія! Ось що це! — сердито вимовив він.

— Що з тобою не так? — прийшла черга сердитись Максиму. 

“Як у старі добрі часи!” — подумала я, й мимоволі всміхнулась тим спогадам, де хлопці сварились через мене. Одразу ж засоромившись таких думок, спробувала залагодити справу.

— Євгене, нам доведеться якось підлаштуватись до теперішніх умов. Ми вже всі маємо засоби зв’язку. Що ще тебе непокоїть?

Хлопець обома руками скуйовдив своє русяве волосся.

— Легше вже сказати, що мене не непокоїть, — відказав він.

— Кажи, як є! — втрутилась Ірбіс. — Ми маємо бути чесними одне з одним!

— Даніїл навмисне не розповідає нам усю історію. Якісь прадавні племена! Як це нам допоможе?

— Він не може розповісти все. Дехто досі без обітниці! — зауважила Ірбіс.

— Також він відверто каже, що на Нію чатує страшна небезпека і все ж він не відсторонює її від справи!

— Він дає мені змогу обрати самій, — втрутилась я. 

Євген здійняв на мене сірі очі. Сповнені чогось, що я не могла розібрати. Злості? Зневаги? Обурення?

— Давайте вже дамо Денові спокій. Він точно за хороших хлопців. І він точно на нашому боці, — Максим піднявся з крісла й почав крокувати кімнатою. 

Євген знизав плечима. Невже він досі не довіряє архангеліату? Ця думка ніби окропила мене холодною водою. Звісно ж Євген не дарма служив у лавах Вільного Корпусу. Колись його завданням було прослідкувати за мною та Максимом, аби з’ясувати як саме працює система архангеліату.

— Де ми шукатимемо союзників? — спитала Ірбіс.

— Я маю знайомих серед мокравин. Надійних. Але здебільшого вони зберігають нейтральність. Спробую вийти з ним на зв’язок, — запропонував Кіль.

— У мене теж є рекомендації, які треба перевірити! — додала рекрутка.