Розділ 3. Нія. Мітка 4

Я заплющила очі, щоб не розплакатись. А зібравшись із силами спитала:

— Що тепер? Як мені стати до зброї?

Ден усміхнувся.

— Коли знадобиться, з тобою вийдуть на зв’язок.

— Ти?

— Я або хтось із воїнів нашого легіону. 

— Чи матиму я якесь спеціальне завдання для завершення ініціації, як Максим?

— Ні, рекрутам достатньо тільки курсу підготовки, — пояснив чоловік. 

— А як щодо воїнів? 

— Вони проходять обов’язкову ініціацію після проходження першого завдання. 

— А якщо не пройшли?

— Тоді їхня душа обирає: повернутися на земне відродження або ж лишитись у просторі Всесвіту вільною енергією.

— О, — видихнула я.  

— Тепер мені вже час повертатись, — всміхнувся Ден.

Архангел здійнявся, розтанувши в повітрі, а я махнула йому рукою на прощання. 

І от минав час, однак жодного завдання для мене не надходило. Я продовжувала жити своїм життям, їздила на навчання та поливала Філіпа — кактус, який пережив разом зі мною страшні минулі пригоди. Його я забрала з маминої квартири разом зі своїми речами. Після того, що сталося, мені буквально потрібно було вирватись якнайдалі від неї. У цьому мені допомогла Максимова квартира. 

Листопад сірим кольором фарбував місто. Бридкий неспокій огортав мене. Подумки я поверталась до того дня, коли дізналась, що мати прокляла мене. Її викривлене від ненависті обличчя виринало в уяві та псувало настрій ще більше. Невже я нікому не потрібна навіть зі своїми магічними здібностями? 

Я невесело засміялася.

— Не дивись на мене так! — наказала я Філіпу. — Після всього пережитого я маю право інколи засмучуватись. 

Розмовляти з кактусом було моєю старою звичкою, що лишилась ще з дитинства, коли мені не дозволяли заводити домашніх улюбленців.

— Собаку собі завести, чи що? — понуро пробурмотіла я, чухаючи своє патлате волосся.

Отже, вирішено. План на день: нікуди не виходити, лежати у ліжку в самій піжамі цілий день, дивитись фільми та пити запашний чай. Дену про це знати не обов’язково. Та й взагалі нікому не варто про це знати!

Лукаво посміхаючись своєму рішенню, я вмостилась під ковдрою. Та зненацька вхідний дзвоник пронісся квартирою. Здригнулась від несподіванки, тихенько вилаялась та пішла перевіряти, кого до мене занесло.