— Скажи, кохаєш ти мене? —
спитав ти дивно і нахабно…
Хотілось розсміятись тобі вслід,
але відверте «ні» почув ти раптом…
— Скажи, чи можна все забути й вибачить?
— Звичайно так, давно вже відпустила…
Тож ти кохала, памʼятаєш мить?
— Навіщо??? То вже було і зівʼяло…
— А памʼятаєш? — знов питаєш ти…
— А можна просто все забути, коли хочеш???
Навіщо ти питання дивні задаєш,
коли вже надто пізно? Мулять очі?…
— Хмм… — зітхаєш сумно ти. —
То ти відпустиш те, що так тримало?…
Я відчуваю, що енергія твоя
ніде не зникла, міцно привʼязала…
— Твоїм уявам хворим не бути!…
Не повертай в минуле!
Живи зараз…
Якийсь суцільний безлад суєти…
Усі питання… допити в надії…
Я знаю. Відчуваю, що моя…
Зухвало! Досить, вистачить… не нині!
— А можна завтра знову напишу???..
— Не бачу сенсу…
— Тож ти не забула…
Питання ріже, наче давнину,
і повертає зараз…
Тож у чому сила?..
13–14.03.2026
Bibik Iryna
Відредаговано: 23.03.2026