Проблема для дракона

– І ще десяту частину твоїх скарбів! – рішуче сказав лицар, одночасно намагаючись втягнути в плечі голову у важкому залізному шоломі. Ану як співрозмовник образиться.

- Навіщо тобі стільки? Ти ж їх і за рік не забереш, - дракон скептично махнув хвостом у бік золотих і срібних дрібничок, звалених у дальньому кутку печери. Хвіст чиркнув по землі, піднявши невелику хмарку пилу. В повітрі закружляли і знову вляглися на землю якісь аркуші із текстом та замальовками. Газети цей дракон читає, чи що?

– Не заберу, – подумавши, погодився лицар.

- Але нагородити тебе по справедливості все-таки треба, - задумливо провадив далі дракон. - Якщо допоможеш мені впоратися з проблемою, звичайно.

***

- Це тут! Тут він живе!

- Та ну тебе, замала якось печера.

- А я тобі кажу, наш дракон тут. Щоночі бачу, як він з цієї печери вилітає, гасає по небу та на зірки поглядає. Романтик, ех, мені б такого нареченого, - пролунало важке зітхання.

- Та годі вже! – перебив її третій голос. - Сперечаєтеся, як дві закохані клуші. А ми, між іншим, – принцеси. Ми повинні бути гордими та прекрасними. Тоді дракон оцінить нас.

– І взагалі, – підтримав її четвертий голос. - Ми ж вирішили, дружиною дракона стане та, яку вибере він, щось занадто рано ти в весільну сукню вбираєшся, Софіє. Може, зовсім не ти будеш ого дружиною.

- Ну от почалося, - сумно констатував дракон. - Тепер до вечора не підуть. Зватимуть мене, в печеру будуть  ломитися і про весілля безперервно тріщати. І це ж не зграя лицарів. Від тих легко позбутися. Кілька разів полум'ям плюнув – і готово. А це – дівчата, принцеси. Шкода ж.

- Ну так вибери одну і одружуйся з нею. Гей, стривай, - лицар позадкував ближче до виходу, почувши розсерджений рик дракона. - Я пожартував.

- Жарти у тебе, - пробурчав дракон, прислухаючись до того, що діється на вулиці.

- Гей, драконе, виходь, - прокричав дзвінкий жіночий голос.

- Виходь, драконе, - вторив йому інший. – Ми до тебе прийшли.

- І що, так – щоранку? – співчутливо запитав лицар.

- Ага, - зітхнув дракон, разом із повітрям видихнувши тонкий струмок вогню. - Набридли - сил немає. Заміж їм, бачите, закортіло. І нормальних наречених ми не хочемо, нам дракона подавай.

- Вони що тебе зовсім не бояться? – поцікавився лицар.

- Як бачиш, - дракон мотнув головою у бік каменю, що загороджував вхід у печеру, звідки так само долинали дівочі вигуки.

- Ну так засмажи їх і з'їж.

- Ось цей набір для холодця? – з жахом скривився дракон. – Ти їх бачив? Одні шкіра та кістки, нічого там їсти. Хіба що ув'язнити одну з них у печері. Але вона сама мені мозок з'їсть, поки за нею принци приїдуть. Ні, цей вихід зовсім не годиться.

- Добре, чого ти хочеш від мене? – здивовано спитав лицар.

- Треба їх якось відвадити від моєї печери, - задумливо, ніби міркуючи вголос, промовив дракон. - Ну там розпустити чутку, що тут мешкає моторошна зараза (лицар скептично хмикнув, дивлячись на "заразу" в лусці і з крилами). Ну, в сенсі, хвороба якась страшна чи прокляття. Точно! - Закричав він, ударивши лапою по кам'яній підлозі печери так, що вона здригнулася. І вже тихіше додав. – Принцеси мають боятися таких речей. Магічних прокльонів та інших нісенітниць.

- А знаєш, це може спрацювати, - подумавши, погодився лицар. Він попрямував до виходу з печери. Дракон легко, як паперовий лист зсунув убік величезний камінь.

***

Лицар протиснувся в отвір, погляди прекрасних принцес у пишних сукнях, добряче забруднених дорожнім пилом (мабуть, шлях до печери дракона був не з легких) тут же звернулися на нього.

-Ти хто? - підібгала губки одна з них: худенька, з довгою русявою косою, перекинутою через плече.

- Лицар, - чесно відповів лицар.

- Ти що вбив мого дракона? - з жахом вигукнула інша - чорнява і великоока, що стискала в руці якусь палицю.

- Не "мого", а "нашого", Софіє! – сердито поправила її третя, блондинка в сірій від пилу сукні (лицар смутно підозрював, що раніше вона була зелена).

- Та не вбивав я його, - поспішив запевнити її лицар, щоб уникнути праведного гніву потенційної нареченої дракона.

- А він теж нічого, - задумливо промовила четверта, теж блондинка, коротко стрижена, із золотою тіарою на голові, прискіпливо вивчаючи лицаря з ніг до голови. – Якщо мені дракон не дістанеться, я візьму собі його.

Лицар зацьковано озирнувся, з жахом відзначаючи зростаючий інтерес до його скромної персони, потім глибоко зітхнув і кинувся назад у печеру. Дівчата проводили його скривдженими вигуками. Але в гонитву, здається, не кинулися.

– Пусти! – прокричав лицар, і «двері» знову відчинилися.

Дракон легко повернув на місце камінь, що надійно закрив вхід у печеру і з надією подивився на лицаря.

- Ні, сам з ними розбирайся, - похитавши головою заявив той. - Ненормальні вони.

- Ну от і я про те саме, - сумно погодився дракон. – Мабуть, доведеться збирати свої скарби та шукати іншу печеру.

- Знайдуть, - впевнено сказав лицар. - Вони хочуть заміж за дракона. Вони тепер тебе з-під землі дістануть.

Дракон понуро опустив голову.

***

- Ану, Високості, розійшлися по-швидкому! – пролунав новий дівочий голос. Принцеси обурено загомоніли. - У цій печері живе, страшний монстр, крилатий ящір, проклятий сімома ельфійськими королями за те, що безсовісно вкрав і з’їв їх дочок. І ще кілька дюжин людських принцес з'їв, коли ельфійки закінчилися. - Невдоволене ремствування змінилося настороженим мовчанням. Судячи з звуків, принцеси спішно відходили від житла «проклятого дракона».

- А ти взагалі хто і навіщо сюди прийшла, якщо цей дракон проклятий? – підозріло запитала одна з принцес.

- Як це «навіщо»? – здивувалася нова дівчина. – Я – відьма, мені для зылля якраз не вистачає зубів проклятого дракона. Знаєте, яку потужну отруту з їх допомогою можна приготувати? Тож я сюди, можна сказати, за інгредієнтами прийшла. Заодно позбавлю світ від страшного вогнедишного монстра, який щодня на сніданок принцесу, що з'їдає. А іноді й про запас кілька штук з'їдає, - задумливо додала відьма до більшого жаху «Високостей» («Та не їм я ніяких принцес» - пробурчав дракон, втім, досить тихо, щоб по той бік кам'яної стіни печери ніхто його не почув).