Розділ 11

Робота Таню не відволікала. Вона пробувала готувати, прибирати, складати план уроку, читати книгу і навіть дивитися свою мелодраму, але залишала будь-яку з тих справ. Її розривали божевільні думки, одна швидша іншої. Як тепер бути далі? Що робити?

—  «Піти! Піти з цієї школи і більше ніколи не зустрічатися з Косинським,» — таке твердив здоровий глузд, який повільно згасав при згадці про образ Руслана.

— «Вчинити чесно по відношенню до його почуттів і зізнатися в своїх, — то стукало закохане Тетянине серце.

— Годі думати про те, що буде потім. Живеш один раз, Таню. Зважуйся! — наказала вона собі і набрала номер Косинського.

— «Це нерозумно. Його почуття — лише юнацьке захоплення, котре швидко пройде, а в тебе залишиться лише розбите вщент серце. Схаменись, Таню! Не дозволяй емоціям оволодіти твоїм розумом,» — то все ще буркотів її здоровий глузд.

Надягнувши свою джинсову спідницю й червону шкірянку, Таня глянула на себе в дзеркало, вже втретє набираючи номер Руслана, а тоді прошепотіла своєму відображенню єдине слово.

— Пізно.

Руслан дивився на переведений у беззвучний режим телефон, на якому знову висвітилася фотографія Тані з німецькою вівчаркою, котру він завантажив з її профілю у соціальній мережі. Косинський не знав, що йому робити, не знав, що вона збирається йому сказати, що тепер говорити самому і як дивитися їй в очі.

В коханні та прояві почуттів Руслан ніколи не бачив нічого ганебного і ніколи не думав, що буде змушений приховувати його від оточуючих, але хлопцю просто не пощастило з тією, у кого «пощастило» закохатися. Такого Руслан навіть у думках ніколи не уявляв. Проте чого не чекаєш, воно ж як сніг на голову.

Одночасно його охоплювали різноманітні почуття та емоції: він сходив з розуму від найгострішого в своєму прояві першого кохання до вчительки і в той же час ненавидів її так сильно, що мозок закипав.

Накинувши куртку, Руслан вийшов з квартири, голосно грюкаючи дверима, і спустившись ліфтом в парадний, пройшов на вулицю.

Сховавши руки в кишені куртки, Руслан, опустивши голову, повільно йшов тротуаром, сам не знаючи, куди йде. Ноги несли його до будинку Мрачковської, хоча бачити її не було ніякого бажання.

—  «Напевно сидить зараз зі своїм хлопцем на своїй затишній кухні і сміючись розповідає йому про дурного хлопчиська, котрий зізнавався їй у коханні через інтернет і навіть насмілився поцілувати,» — думав Руслан.

Згадуючи той поцілунок, в грудях Руслана розливалося солодке тягуче відчуття тепла і ніжності. В той момент, коли світло згасло, він ні секунди не вагаючись, рушив до неї. Знаючи, що на запуск генераторів знадобиться не менше чотирьох хвилин, зовсім втратив голову. У темряві, покладаючись лише на власні відчуття, наблизився до ледь помітного силуету і поклав долоні їй на талію, привертаючи до себе. Мріяв вкрасти поцілунок з її вуст, але зрозумів, що не наважиться, тому з усією ніжністю доторкнувся до її гарячої щічки. Почуття, котре оволоділо ним у ту мить, було настільки сильним, що відчуття від поцілунку з Аліною миттєво померкли до туманного спогаду. В ту мить Руслан дійсно переконався в тому, що закохався в Таню. Йому ледве вистачило сил напустити на себе байдужий вигляд, коли ввімкнули світло, і лише глянувши на неї, він одразу ж відвернувся.

Руслан намагався зрозуміти, коли вона здогадалася, що Привид це він, але не знаходив підказок. Прокручуючи в голові всі спогади, пов'язані з нею, Руслан починав згадувати деталі, яких не помічав поглинений власними почуттями, точніше їхньою конспірацією. Її переляканий ніжний погляд, коли вони складали випуск стінгазети, її збентеження і рум'янець, коли проводжав її до будинку, блиск в очах, коли вони були в її спальні, і справжній шок, коли він зізнався в тому, що і є Привидом Опери.

— А може... Може й вона відчуває щось подібне?

Руслан так різко зупинився, що йому в спину врізався перехожий. Не звертаючи уваги на гнівні вигуки, Руслан витягнув з кишені джинсів телефон і набрав Тетянин номер, помічаючи шість пропущених від неї, але тепер на дзвінок не відповідала вона.

Впевнено прямуючи до Тані додому, Руслан розбирав всілякі варіанти того, чим закінчиться для нього той вечір. Навіть допускав, що завтра доведеться подавати документи на переведення до іншого навчального закладу.

Пробігшись на четвертий поверх, Руслан наполегливо подзвонив у двері, потім ще і ще, але двері не відчиняли. Схилившись чолом до холодного металу, Руслан шумно видихнув. На сходах зненацька почувся розмірений стукіт підборів. Повернувшись обличчям до сходів та затамувавши подих, Руслан поринув в очікування.

Таня повільно йшла до своїх дверей, згорбившись і схиливши голову. Її обличчя повністю приховувало розпущене волосся і Руслан не бачив його виразу.

Різко піднявши голову, Таня ледь не врізалася в нього і виставивши долоні вперед завмерла.

— Руслан? — її очі почервоніли від сліз, а на щоках ще блищали доріжки солоної вологи.

— Тетяно Сергіївно...

— Що ти тут робиш? — зовсім тихо запитала.

— Вас чекаю, — він відчув, як слова йдуть і думки плутаються.

— Навіщо? — Таня відкрила вхідні двері і подивилася на нього.

— Щоб раз і назавжди з'ясувати те, що сьогодні сталося у школі. Щоб між нами вже не залишилося недоказане, — впевнено відповів Руслан. — Дозволите увійти?

Таня лише кивнула і пройшовши в коридор, ввімкнула м'яке світло. Руслан зачинив двері й повернувся до неї. Відстань між ними було нікчемною, він міг дотягнутися до неї рукою, варто було тільки захотіти.

— Руслане, ти розумієш всю серйозність того, що сталося? Можливо для тебе це звичайний жарт, дурість, про яку ти забудеш через кілька днів, але я все бачу...

— А знаєте, гірше, аніж є, вже точно не буде, — прошепотів Руслан і різко притискаючи Таню до стінки коридору, наблизився до її обличчя. — Нічого в цьому житті не було для мене серйозніше, ніж ви, Тетяно Сергіївно.