Розділ 10

— Я вже сказала, що не хочу тебе бачити, — Таня попрямувала по алеї до школи.

Вадим перехопив її і повернувши до себе, обійняв:

— Пробач. Обіцяю, що виправлюся. Повернися до мене.

— Ні, Вадиме, — зітхнула Таня. — Більше ніколи.

— А так? — Черкасов, міцніше притискаючи Таню до себе, нахилився і поцілував її.

Руслана, котрий стояв біля вікна коридору на другому поверсі, пара не помітила.

Косинський відчув, як очі защипало від гірких сліз. Нашвидку витираючи їх долонями, він глибоко вдихнув і попрямував до класу, наводячи на себе звичний вигляд.

— Руслан? — Марійка першою підійшла до нього. — Усе нормально?

— Так. Інцидент вичерпаний. Давайте припинимо, — Руслан сів позаду, навіть не глянувши на Макарова і не помітивши презирство в очах Самойлової.

Вадим відпустив Таню і самовдоволено усміхнувся:

— Усе нормально?

Таня з усмішкою дивилася на нього і Черкасов вирішив, що справа у нього в кишені, але помилився.

— Ні! Я вже сказала тобі — ми разом більше не будемо. Твій поцілунок лише підтвердив моє рішення. Ти мені огидний, — впевнено відповіла Таня. — Залиш мене в спокої.

— Хто він? — обличчя Вадима враз посіріло від люті.

— Тебе це не стосується. Досить того, що він є, — промовила Таня.

— Не роби цього. Танюха, ти пошкодуєш. Дуже сильно.

— На все добре, — вона повернулася і спокійно попрямувала до ганку школи.

— Я знищу те, що створив. Тебе знищу. Найстрашнішим способом, на котрий здатний. Ненавиджу тебе, сука! Ти мені заплатиш, — Вадим швидким кроком попрямував до автомобілю, набираючи на телефоні номер Євгенії.

Йому негайно треба було дізнатися, з ким зустрічалася Таня. Дізнатися і змінити це. Лють і ненависть туманили Черкасову мозок, а свідомість вже вибудовувала план витонченої помсти. Оскільки тепер він позбувся спадщини, лише помста й залишилася його метою.

Бесіда з матерями Макарова та Косинського пройшла набагато легше, аніж уявляла Таня. Валентина Макарова виявилася приємною та позитивною жінкою, котра вважала, що хлопчаки скоро помиряться і не варто втручатися в це. Знайомлячись з Аллою Косинською, у Тані мало серце з грудей не вискочило, але й вона виявилася не конфліктною та дуже милою.

Після бесіди Таня відпустила їх і просиділа в роздумах майже до вечора. Не хотілося йти додому, в порожню самотню квартиру. В голові Тані з'явилася безглузда ідея, але Мрачковська твердо вирішила її здійснити.

Приїхавши додому, вона переодяглася в симпатичну джинсову спідничку і накинувши улюблену шкіряну куртку, попрямувала до дверей. Подивившись на себе в дзеркало й невдоволено похнюпившись, Таня розпустила довге темне волосся. Так їй здалося, вона виглядає набагато краще. Обравши високі чоботи, вона закрила квартиру і, вийшовши на вулицю, пішла до автобусної зупинки.

Дочекавшись маршрутку та проїхавши дві зупинки, Таня вийшла недалеко від нічного клубу, в якому була з Вадимом, і відповідно від будинку, в якому жив Руслан. Вона не знала, навіщо приїхала, що збиралася робити, куди йти, але пекуче бажання знову побачити його, нехай хоча б здалеку, переважило на чаші терезів здоровий глузд.

Плавно день змінявся на вечір. По алеях і під'їздах запалювалися ліхтарі, на проїжджих частинах ковзали автомобілі, кліпаючи світлом фар. Поспішаючі перехожі змінилися не квапливими парочками, що гуляли по тротуарах, тримаючись за руки.

Піднявся легкий вітер і Таня, мерзлякувато потираючи долоні, сховала руки в кишені куртки, не спішно ступаючи тротуаром. Їй подумалося зайти у двір, може, Руслан як раз був на вулиці, але тоді б вона не мала жодного пояснення, чому в його районі одна та ще й увечері.

Відчуваючи, що чинить нерозважливо, Таня увійшла у двір будинку Руслана. Він був порожній, не рахуючи компанії в спортивних костюмах і кепках, котра сиділа на лавочці та голосно обговорювала щось.

Таня пройшлася до першого під'їзду і вирішила покинути ненормальну гру в слідопита.

Один хлопець з компанії піднявся кинути пляшку в урну, котра стояла поруч, і помітив незнайому дівчину. Кивком вказав на неї друзям. Три хлопці піднялися з лавочки і повернулися до Тані.

— Гей! Ти загубилася, лялечко? — вигукнув один. — Давай проводжу тебе.

Інші хлопці зареготали.

Таня повернулася і з презирством подивившись на компанію, попрямувала далі.

— Ти дивись, з характером, — кивнув один.

— Дивіться прикол, — найспритніший в кілька кроків наздогнав Таню і вирішив налякати, хапаючи за руку.

Серце Мрачковської впало від страху, а на очах виступили сльози.

Вирвавши руку з лещат нахаби, Таня кинулася геть з двору, проклинаючи себе за дурість. Проте тільки-но звернула до іншої вулиці, як хтось гукнув її. Таня ледве не вилаялася.

 Повернувши голову, вона вдавано приязно усміхнулася:

— Вітаю, Руслане. Ти що тут робиш? Вже доволі пізно.

Він здивовано глянув на неї, а тоді мовив:

— І вам добрий вечір! Я, взагалі-то, тут живу.

— О! Як несподівано, — Тані здавалося, що брехнею від неї тхне за кілометр. — А я тут до подруги ходила. Вона квартиру знімає. Тут, неподалік.

Чи то Тані видавало, чи Руслан й справді їй віри не йняв, але дивився він на неї якось дивно:

—Зрозуміло. То вона в цих панельках живе?

— Ні, дещо далі. Я просто... Певне звернула кудись не туди, — Таня так міцно стискала кулаки в кишенях куртки, що вже відчула як нігті впиваються у шкіру долоні.

— Може потрібна допомога? — чемно поцікавився він.

— Ні, але дякую, — фальшиво засміялася Таня. — Зупинку маршрутки бачу, отже додому дістануся.

— Тоді до побачення, Тетяно Сергіївно, — вуста Руслана торкнула сумна усмішка.

— До побачення, Руслане, — проклинаючи себе на чім світ стоїть, Таня попрямувала до зупинки ледь стримуючи себе, щоб не озирнутися.

Повідомлення від Привида Опери, надіслане їй в день Свята Врожаю, Таня прочитала лише через тиждень. Хвороба, проблеми з класом, все це викинуло у неї з голови думки про інтернет-кавалера як в принципі і про те, хто на святі поцілував її в щоку. У своїх фантазіях вона уявляла в ролі незнайомця Руслана, але здоровий глузд твердив, що юний хлопчик на таке б не наважився.