21 століття

У часі, де пульс — це сигнал без дроту,
де серце — додаток в екрані на фото,
всі шукають правду, згубивши заздроту,
а істина — десь у багнетах з золото.

Змішалися сни, алгоритми, програми,
на місці молитви — пароль між рамами.
У тиші сучасній немає реклами —
бо навіть мовчання брендоване хламом.

Міста — це бетон, а природа — в символах,
у джунглях сталевих — ми діти в імлі.
Зникає лелека, мов спогад у димах,
а небо кричить: «Я ще є!» в кораблі.

Любов у повідомленнях, не в зіницях,
а смерть — у статистиці, цифрах, таблицях.
Навіть самота має код у бійницях,
де ніхто не чує, але всі в границях.

Гроші — це міф, але міф дуже влучний,
коли штучний сміх — понад людський й гучний.
Ми стали акторами у сюжетах зручних,
де кожен є блогером, суддею, мучним.

Клімат зміняє, а ми лиш лукаві,
гуляємо з вітром, але на канапі.
Світ тане й палає — і ми в передбачаві,
мов діти в потопі, на човні з реклами.

Шукаєм спасіння в рядках інтернету,
де час — це затримка, а душа — в анкету.
Планета втомилась — їй треба поету,
що слухає шепіт мов вірш у сонету.

Нам рідне — далеке, а близьке — незнане,
все швидше й поверхневе, як свято погане.
Ми бігли до світла, але у тумані —
і в кожному виборі — скло замість п'яна.

Війни — не з шаблями, а з мемом у твіті,
у кожній агресії — пікселі в сітці.
Тепер — не по правді, а в влучній цитаті,
і мир — це угода, де збройні в кімнаті.

Ми пишем листи, що ніхто не читає,
і дружба — підписка, яку час стирає.
Сенс — не в історії, а в тій, що зникає,
мов дата в архіві, що нікому не має.

Але серед шуму є голос живий,
що тихо нагадує: ти ще не злий.
У світі, де попіл — це вогонь новий,
залишся людиною, хоч світ і пустий.

Бо кожне століття — і пекло, і шанс,
у згубі й епосі — твій вічний баланс.
Якщо ти ще пишеш, твориш свій романс —
значить, світ не згас, і в тобі є вальс.