Там, де кіт на вікні споглядає дощі,
де годинник не квапить, а чай ще гарячий,
де в обіймах дивана спочивають думки —
живе тихий спокій, мов дім у дитинстві.
Світло лампи — м’яке, не мовчить, а шепоче,
все зайве — за двері, лиш щирість — до рук.
Книжка відкрита, а плед — мов охоронець
від клопотів дня і надмірних дум.
На кухні — кориця, в повітрі — печиво,
під ноги — килим, де зберігся слід.
І навіть мовчання тут тягне за плечі —
як спомин про те, що "тут добре", "тут світ".
Бо в кожній подушці, у чашці й серветці,
є часточка миру, любові й тепла.
Домашній затишок — не просто локація,
а стан, де душа обіймає сама.
Відредаговано: 27.07.2025