Анотація від автора

Вітаю, любі читачі у фіналі дилогії з циклу “Я – його подарунок”❤️ Ось і кінець, хоча мені дуже важко повірити в це. Відчуваю досить змішані почуття, оскільки, вперше я сіла за цю історію ще у квітні й була з нашими героями аж до грудня. 

Думаю, що ви помітили різницю у розмірах першої та другої частини. Першочергово це мала бути дилогія, де друга частина мала піти в мою першу передплату. Та на етапі роздумів над сюжетом та написання, я зрозуміла, що не хочу лити зайву воду, лише щоб набрати необхідний обсяг тексту для передплати. Для мене в пріоритеті події та сенс історії, а не можливість на ній заробити. Тому книга “Призначена Асмодею” вийшла короткою, але дуже насиченою на емоції. 

Проясню трохи за сюжет. 

Ще з перших розділів написання, я знала, що Тайпан не отримає ХЕ. Його самопожертва заради Нори й малюка, була спокутою за вчинені діяння. Тайпан – це людина, загартована війнами й зрадами, але з серцем, яке здатне на вірність і жертву заради тих, кого він любить. Його зовнішній холод і мовчазність приховували глибоку внутрішню боротьбу, біль і надію на краще майбутнє для інших, навіть якщо йому самому це недосяжно. Він – воїн, який зустрів свою смерть з посмішкою, знаючи, що його останній вибір подарує життя тим, кого він оберігав.

І хоч смерть Еда була болючою, вона стала логічною. 

Ліліт… Думаю, що її смерть вас взагалі не засмутила. Ця жінка, спалена власною ненавистю, стала символом того, що навіть найбільша влада нічого не варта без любові. Спочатку я вагалася від чиїх рук вона помре: Хасана чи Асмодея, але рішення прийшло звідти, звідки його не чекали. Тайпан забрав життя Демониці, щоб дати світле майбутнє Ітону та Норі. 

Щодо влади, то вона перейшла Хасану. І це знову логічно. Ліліт мертва, Ітон знесилений. І єдина його ціль після такої тяжкої й кривавої битви – показати сину краще майбутнє. А це може зробити тільки Ітон Паркер, а не Демон Асмодей. Тому і могутності крапка.

Що буде далі? 

Буду відверта, я пропаду на якийсь час. Забігаю наперед і відповідаю на ваші запитання, у мене все добре. Просто ваша авторка закохалася і це одна з причин чому мені важко було дописувати дилогію. Я не мала часу сидіти за ноутбуком, часто редагувала розділи посеред ночі, лише щоб дотриматися обіцянок. Тому поки ставлю на паузу творчість, щоб насолодитися власною історією. Але це не надовго.

У моїй голові вже є ідея гостросюжетної книги під назвою “Тригер” і вона буде наступною, що вийде на цій сторінці. На вас чекатиме безжальна гра на виживання, де почуття стануть найсильнішою зброєю проти супротивника. 

Тепер перейдімо до моєї улюбленої частини анотації: подяки.

Неймовірна подяка моїй єдиній і неповторній Музі, яка крізь роки супроводжує мою творчість. 

Яка б ти не була зайнята, ти завжди знаходиш для мене хвилинку, щоб я могла порадитися і поділитися емоціями з тобою❤️

Величезна подяка всім читачам. Ваші прочитання, сердечка та коментарі мене надихали. І особливе дякую тим, хто незалежно від мого псевдоніма та жанру, в якому я пишу, все одно підтримує мою творчість. Мені надзвичайно приємно бачити вас всіх і на цій сторінці❤️

Наразі у мене все. Якщо вам цікаві інші мої книги, то запрошую на акаунт автора Zhelizna. А зараз будемо прощатися з цією дилогією.

До зустрічі у нових історіях.

З любов'ю, автор Іванна Желізна