Розділ 20 Нора/Хасан

— Прокидайся, — мого плеча ледве торкаються, але мені цього достатньо, щоб розплющити очі. Та коли я це роблю, серце завмирає.

Я розумію, що перед нами люди Ліліт. Це вона послала їх, щоб зупинити нас. Ця жінка так легко не відпустить мене з малюком. Я відчуваю, що навіть з під землі спробує нас дістати.

Тайпан стискає мою руку, і його погляд – єдине, що зараз утримує мене від паніки. Очі впевнені, холодні й зосереджені. У них немає страху, жодної тіні сумніву, тільки непохитна рішучість, яка змушує мене спокійно дихати, хоча серце вилітає.

— Норо, залишайся в машині, — його голос спокійний і твердий, — Що б не сталося, ти маєш триматися.

Ед відпускає мою руку, і відразу здається, ніби я втрачаю опору. Я дивлюся на нього, не зводячи очей, відчуваючи, як паніка наростає хвилею, яка ось-ось поглине мене. Але погляд Тайпана нагадує мені, що зараз не можна піддаватися цьому страху. Я киваю, намагаючись упевнитися, що розумію серйозність ситуації.

Тайпан виходить із машини, і я бачу, як він дістає зброю, напружуючи кожен м'яз, готуючи до того, що буде далі. Це люди Ліліт. Вони перекрили нам дорогу, це вона послала їх сюди, щоб зупинити нас. Щоб убити його. І, можливо, мене.

Раптом тишу розривають гучні постріли. Я здригаюся від несподіванки, і моє серце завмирає на мить. Тайпан не вагається — два його постріли точні, різкі, і двоє бійців падають на землю, мов підкошені. Від цієї картини кров холоне в жилах, але я не можу відвести погляду. Він знав, що робити, він не вагався ні на мить. 

Та навіть Ед, з його холодною рішучістю, не всесильний. Найманці Ліліт на підмозі, їх більше, і нам потрібно тікати — кожна секунда тут може стати фатальною.

Тайпан різко відкриває двері й кидає на мене погляд — у його очах, як і раніше, немає паніки, але тепер в них з'являється дещо інше. Стурбованість. За мене. За малюка.

— Норо, обережно перелізь назад, — майже благально просить Ед, і в його голосі вже чутно відчайдушність, яку він ховає за спокоєм.

Я лише встигаю підвестися, намагаючись виконати його наказ, але не встигаю до кінця. Раптом чую оглушливий тріск — куля пробиває лобове скло, і Тайпан вигукує від болю, схопившись за груди. Все відбувається так швидко: він зціплює зуби, намагається втримати кермо, але я бачу, як його обличчя стає блідим.

Автомобіль різко смикається, і ми мчимо вперед. Постріли все ще лунають, кулі влучають у кузов, заливаючи машину звуком металу й вибитого скла. Я намагаюся пригнутися, сховатися, але вся моя увага зосереджена на Едові. Його руки ще тримають кермо, але я бачу, як він бореться з болем, з останніх сил намагається зберегти контроль над автомобілем.

— Еде! — кричу я, вхопившись за спинку сидіння, мої слова змішуються з гучним шумом бою, з хаосом, що охопив.

Його губи стиснуті, обличчя посіріло від болю, але він не зупиняється. Я бачу, як Ед робить все можливим, щоб врятувати нас.

***

— Асмодей… він підірвав склад із Ліліт. Вона поранена, але при цьому оголосила йому війну.

На мить тиша заповнює кімнату, але всередині мене закипає холодне, майже задоволене відчуття. Асмодей зумів завдати їй удару. Він зробив те, що всі ми потай хотіли. Ліліт завжди вважала себе непохитною, недоторканою, але тепер вона теж поранена. Її вразливість – це шанс, якого я не можу втратити.

Поки мій розум працює на повну, я вирішую діяти швидко. Якщо залишити все, як є, ця війна зруйнує всю організацію, перетворить нас на уламки своїх особистих конфліктів. Я більше не буду стояти осторонь, коли Ліліт втрачає розум, а Асмодей підіграє їй. Пора показати всім, кому належить справжня сила.

— Підготуй мені відеоконференцію, — наказую я своєму помічникові. — Мені потрібні найвпливовіші люди нашої організації.

***

Проходить година і монітор мого ноутбука заповнюється обличчям тих, хто завжди тримався осторонь, приховуючи своє невдоволення і страх перед Ліліт. Кожен з них мовчить, але в їхніх очах я бачу цікавість і тривогу. Всі вони знають, що відбулося, всі чули про вибух. Їхні погляди ловлять кожен мій рух – вони розуміють, що ця зустріч неспроста.

— Ми всі знаємо, що Ліліт кинула виклик Асмодею, — починаю я. — І тепер її власна одержимість спалює організацію зсередини. Її жорстокість, бездумні дії кидають під загрозу нас усіх. Вона стала рабою власної ненависти, втратила контроль і здоровий глузд. І ця помста – це тільки початок кінця, якщо ми не зупинимо Ліліт.

У конференції панує напружена тиша, але мої слова знаходять відклик. Губернатор Флориди злегка киває, і я бачу схвалення в його погляді.

— Ліліт більше не бачить нічого, крім свого прагнення знищити Асмодея. Вона готова пожертвувати всіма нами, щоб здобути свою перемогу. І саме це безумство – причина того, чому ми всі тепер під загрозою, — мій голос міцний і твердий, а тому кожне слово вдаряє по свідомості присутніх. — Пора зупинити цю жінку, поки вона остаточно не знищила.

— Хасан має рацію, — доєднується мер Клінтон. — Сліпо йти за Ліліт тепер означає підписати смертний вирок кожному з нас. Вона перетворила нашу організацію на поле для своєї особистої війни. І це не те, що ми будували всі ці роки.

Інші починають кивати, і в їхніх поглядах я бачу підтвердження. Ліліт втратив підтримку навіть тих, хто раніше сліпо вірив у неї. Її дії більше не здаються логічними чи вигідними, вони лише демонструють її особистісність.