Розділ 16 Нора

Прокидаюся, відчуваючи тепло, що огортає все тіло, і підсвідомо намагаюся доторкнутися до нього, до Ітона. Але моя рука ковзає порожнім місцем на ліжку. Я ворушу пальцями, намагаючись зрозуміти, де мій чоловік, і раптом відчуваю під кінчиками пальців щось м'яке й оксамитове. 

Відкриваю очі й розгублено дивлюся, помітивши букет білих троянд. Їхній аромат наповнює кімнату, ледь помітний і солодкий. Посмішка мимоволі з’являється на моєму обличчі. Тільки Ітон міг зробити щось таке: піднятися раніше, піти й повернутися з квітами, щоб зробити сюрприз.

Чую легкі кроки, і підіймаю очі. Асмодей стоїть у дверях із тацею в руках. На таці сніданок: чашка ароматного чаю, тарілочка з тостами й фруктами. 

— Добрий ранок, — тихо каже Ітон, підходячи ближче. — Сподіваюся, я тебе не розбудив?

Я похитую головою, відчуваючи, як моє серце починає битися швидше від одного лише його погляду на чоловіка. Ітон ставить тацю на ліжко поруч зі мною, і його рука легко торкається моєї, зігріваючи й заспокоюючи. 

— Я намагалася знайти тебе, — кажу я, грайливо посміхаючись. — Але замість тебе знайшла троянди.

— Троянди – це маленький знак того, що я тут, навіть коли тебе прокидаєшся без мене. І ще, – додає Ітон, нахиляючись ближче й дивлячись прямо мені в очі, — ти заслуговуєш на це кожен день.

На мить моє серце переповнюється емоціями, і я ледь стримуюся, щоб не сказати те, що давно крутиться в голові. Замість цього я дивлюся на сніданок, дивуючись, як чоловік усе продумав до найменших дрібниць.

— Але... — починаю я, намагаючись обережно підняти тему, що не дає мені спокою. — Ми ж скоро… ми маємо тікати. Що ти з Тайпаном вирішили? Що далі?

Асмодей нахиляється і торкається моїх губ ніжним поцілунком, змушуючи мене зупинитися. Його тепло змушує мене забути всі тривоги й питання, хоча б на мить.

— Моя маленька, — каже він м'яко, але його голос звучить упевнено. — Сьогодні – наш ранок. Забудь про все інше хоч на трохи. Довірся мені. Ми в безпеці. Зараз ти в безпеці.

Його слова огортають мене, і я почуваюся заспокоєною, навіть якщо частина мене все ще хоче знати більше. Та я розумію, що зараз мені потрібно не ставити питання, а просто бути тут поруч із ним, ловлячи кожну мить, кожен подих цього ранку.

— Ти завжди так мене заспокоюєш, — кажу я тихо, знову посміхаючись. — Але… мені важко зупинити себе. Я весь час думаю про майбутнє. Що буде з нами?

Ітон злегка стискає мої руки, дивлячись у мої очі так, що здається, наче читає мої думки. Його очі випромінюють непохитну впевненість.

— Майбутнє буде нашим. Я обіцяю, що ми покинемо це все. Я знайду спосіб, щоб у нас була можливість жити, не оглядаючись через плече.

Відчуваю, як рука Ітона ковзає по моїй щоці, притискаючи до себе, і я дозволяю собі розслабитися в його обіймах, довіряючи цій миті, цьому чоловікові, який став моїм захисником і коханням.

— А зараз їж. Ти маєш бути сильною.

Я сміюся, взявши чашку з чаєм, і не можу відвести погляду від обличчя Ітона. Цей ранок, цей сніданок, ці троянди – усе це здається нереальним і водночас справжнім.

— Дякую, Ітоне, — шепочу я, притулившись до нього. — За те, що ти є. За все. Ніколи не думала, що одного дня зустріну когось… як ти.

— Як я? Що ти маєш на увазі?

Я сміюсь і кладу руку на груди Ітона, відчуваючи, як б'ється його серце під пальцями. Це відчуття заспокоює й заповнює мене відчуттям надії.

— Когось, хто змусить мене відчувати, що я жива, — кажу я, вдивляючись у його обличчя. — Когось, хто готовий боротися за мене і захищати, але водночас дарує спокій і впевненість. Ти моє серце, Ітоне, мій захист.

Погляд Асмодея стає ще глибшим, і він легенько притягує мене до себе, ніжно торкаючись чолом до мого.

— Моя маленька, ти для мене більше, ніж просто кохання. Ти – все моє життя, кожен подих. Я не дозволю нікому забрати це в нас, я знайду спосіб. Ми будемо разом.

Я ніжно торкаюсь щоки Ітона, вивчаючи пальцями кожну лінію його обличчя, кожен рубець. Його шрами нагадують про його шлях, про битви, через які він пройшов заради мене. І я більше не бачу в них нічого, крім сили та відданості.

— Знаєш, — тихо кажу я, — коли тебе не було поруч, мені здавалось, що моє серце теж зникло разом з тобою. Але ти повернувся. Тепер я знаю, що справжнє кохання – це не лише слова і не лише пристрасть. Це ти.

Асмодей на мить завмирає, вдивляючись у мене, і я бачу, як його очі теплішають від емоцій, які він зазвичай ховає. Він нахиляється, ніжно торкається губами моїх, наче підтверджуючи кожне моє слово. Його поцілунок м'який, теплий, повільний, і в ньому я відчуваю все: його обіцянки, його любов, його рішучість.

— Ти моє світло, Норо, — каже він, не відриваючись від мене. — І я не дозволю цьому світлу згаснути.

Я вперше за довгий час відчуваю спокій. У обіймах Ітона забуваються всі страхи, тривоги, забувається навіть те, що чекає нас далі. Є тільки він, тільки ми двоє.

ОГОЛОШЕННЯ!

Любі мої читачі, маю для вас трішки сумну новину. Після цього розділу буде перерва у публікаціях рівно на тиждень. Чому? Зараз я пишу фінал, але роблю це повільно через велике навантаження на роботі й позитивні зміни в особистому житті. Я фізично не встигаю і до того ж їду у відрядження. Тому, щоб не підганяти себе, я роблю паузу на дуже милому розділі. Він останній з тих, де можна бути спокійними. Бо починаючи з наступного, не буде й дня, щоб я не лоскотала нерви.