Знайомство з...

Наше життя — результат наших виборів.

Стівен Кові

Сухе листя повільно падало з тоненьких гілок і турботливо покривало землю золотавим килимом. Дув легенький, але прохолодний вітерець, а сонце вже зовсім не гріло. Роман безтурботно блукав ледь людними вуличками в компанії любої дружини. Вони сміялися та жартували, немов малі діти. Молодятам було комфортно одне з одним, адже, перш ніж будувати стосунки, вони товаришували кільканадцять років. Жінка тискала неголені щоки обранця та куйовдила чорняве волосся своїми повними, наче сардельки, руками, а той у відповідь, з фальшивою злістю, смикав її біляві коси, що звисали аж до пухких сідниць. Вони забавлялися, поки їхнім пустощам не завадила молода незнайомка. У пані виявилося дуже юне обличчя з тонкими губами та очима різних кольорів, проте вбрана вона була в темне класичне пальто, нетипове для сучасників, а на ногах блищали відполіровані важкезні черевики. У правиці з довжелезними кігтями дівчина тримала вимкнений смартфон. Вона підійшла до пари та промуркотіла:

-         Здрастуйте, вибачте, можна, будь ласочка, подзвонити з вашого телефону? Мій розрядився, а цей дзвінок дуже терміновий.

Роман, як справжній джентльмен, миттєво зреагував на просьбу та, простягнувши свою тонку, але сильну руку, що міцно тримала мобільний телефон, доброзичливо промовив: «Добрий день, звичайно». Юначка дістала з кишені суворого пальта малесенький записничок та, перегорнувши кілька сторінок, кістлявими пальцями почала стрімко дублювати якийсь номер телефону. Обидві спроби додзвонитися виявилися марними, ніхто так і не підняв слухавки. З підробленим смутком на обличчі дівчина повідомила Романа, що йому можуть телефонувати з номеру, який вона тільки-но набирала.

-         Мені щось від вас передати? – запитав чоловік.

-         Ні, можете навіть відхиляти дзвінки, це вже неважливо, – спокійним голосом відповіла пані та випадково впустила записник.

Мужчина швидко підняв блокнотик й обміняв його на свій телефон, котрий досі перебував у молодиці. У момент обміну їхні руки торкнулися на долю секунди, але цього часу вистачило, аби в Романа всередині все перевернулося. Він здивувався тому, наскільки ніжна її юна шкіра і лише нині звернув увагу на красу сірого та чорного очей. Його жінка помітила це захоплення та помітно занервувала. Ревнощі викликали непереборне бажання демонстративно принизити конкурентку, але в голові Марічки не з’явилося ліпшої ідеї, аніж випалити: «У вас різні очі, може ви відьма?»

Незнайомка зухвало та холодно зиркнула на жінку, провела погляд вздовж її постаті й, помітивши яскравий манікюр, приголомшила відповіддю: «Ви маєте сині нігті, може у вас хворе серце?»

Запала незручна мовчанка, але Роман її порушив. Він ввічливо попрощався з молодицею:

-         Пробачте, але нам вже потрібно йти, на все добре. Слава Україні!

-         Героям слава! – пролунало у відповідь від випадкового перехожого.

-         Слава нації! – пролепетало дівча.

-         Смерть ворогам! – продовжив Рома.

-         Україна, – озвалася та сама ревнива Романова дружина.

-         Понад усе! – знов крикнув здалеку перехожий.

Врешті-решт, юначка почала віддалятися від молодят, у повний голос виспівуючи: «Батько наш – Бандера, Україна – мати …»