28.

Мобільний розривався від злості. Стояв на зарядці, як Марі і радила. Тридцять пропущених дзвінків. Ото популярність! Лев натиснув кнопку виклику і почув:

— Я знаю, звідки вони знають, що знаєте ви! — емоційно говорила трубка. — Це все лялька! Через ляльку вони читають ваші думки. Лялька зв’язковий. Лялька приймає сигнал від вашого мозку, а вони вміють його прочитати. Якось. Це містика! Я балдію без баяна!

— Борисе, це ти? — нарешті врубав Лев.

— А хто інший може бути? Хто може ще у цьому дивовижному місті загадок розкрити таку містичну таємницю?.. Значить так: кажіть адресу і чекайте мене. Думайте, про що хочете, дивіться фільми, розважайтеся, займайтеся коханням, будь-що. Тільки не думайте про потенційного клієнта на ваги. Типу мене, вже використаного… Гаразд?

— Чекаю вдома, — сказав Лев. — Адресу взнаєш в Інтернет. У рубриці «Кримінал».

У трубці запікало, значить, вундеркінд зрозумів.

— Що ти мелеш? — насварила на Лева Марі. — Який кримінал?

— Я не мелю. Ти би почула, що мені намолотив вундеркінд з ботанічного саду, тоді б зрозуміла. Хоча одне зі сказаного ним мені сподобалося. Навіть дуже… — Лев зробив паузу для того, щоб Марі запитала «що?»

— Що? — поцікавилась Марі на угоду Безрукому.

— Зайнятися коханням…

Марі на долю секунди задумалась. Іронічно прищурилась:

— Самому?

— Не думаю… — по паузі присоромлено відповів Лев. Чого-чого, а такого дурнуватого запитання він не чекав.

— Тоді, поки ти не знайшов партнера, — засміялася Марі і стала богинею, — йдемо на кухню, я щось придумаю поїсти… Ти ж тільки що з нар. І навряд чи тебе встигли пригостити сухарем. А сили тобі знадобляться… Леве…

Вона сказала «Леве» так по-особливому, що Безрукий ладен був піти за нею у вогонь і воду, не те що на кухню їсти. Навіть попри її кепкування, смисл якого змінювався разом з її настроєм. Без слів…

Коли рум’яна картопля парувала на тарілках, збоку красувалося мариноване асорті з огірочків, кабачків, помідорів, цвітної капусти і стручків квасолі, а Марі домащувала хліб маслом, до кухні без дзвону, стуку, але з грюкотом убіг Борис.

— Привіт, вороги справедливості! — привітався нахабно непередбачуваний вундеркінд, потряс Левову руку і цмокнув Марі в щічку. Він вже починав перетворюватися на дорослого світила, якому до лампочки, що про нього скажуть, тим більше, подумають. – Я попав, так попав! Не день, а суцільне щастя! Я сто років не їв гарячої смаженої домашньої картоплі. Від щоденного розігрітого тіста у мене вже шлунок склеївся…

— А це шкодить твоїм мізкам, — закинув Лев.

— Правильно, Леве Львовичу! — підняв вказівного пальця Борис. І додав: — Так би сказала моя матуся.

— Помиляєшся, світла недовчена голово! Твоя матуся переконана, що тобі шкодить мобільний, а не напівфабрикати. Бо інакше їй би цілими днями прийшлося стояти біля кухонної плити, а не роз’їжджати по міжнародних конференціях, виставках і сим… сим… Боже, що за слово…

— Симпозіумах, — допоміг Борис. — Я це слово вже знав у рочок. Швидше, ніж адюльтер…

— Що, так рано вже когось застукав?

— Бувало. У нас же попервах був притулок для голодної професури. Дехто вибився у люди і не втратив пам’яті. Потягнув за собою і моїх… Тепер і вони світила… А ви теж не промах. Словечко рідковживане…

Марі взяла третю тарілку, відкинула трохи картоплі  з однієї і другої, залишивши собі, як горобчикові, поставила повну з верхом перед Борисом. Той накинувся на їжу, наче тільки прибув з голодного безлюдного острова, прицмокував, приговорював, прихвалював. За ним спостерігати було цікавіше, ніж їсти самому. Тому, коли вундеркіндова тарілка вже була вилизана, Лев ще мав півпорції.

— Може, хочеш добавки, дитя прогресу? — запитав Безрукий.

— Ні, я знаю міру. Що забагато, то не здорово, — гладив себе по животі Борис. — А ви їжте, їжте, — радив, — бо на застілля часу немає. Ворог не спить, не дрімає, за Левом Безруким підглядає, думки його читає… Раз вони обкрутили навколо пальця такого екземпляра, як я, ви уявляєте, що вони можуть зробити з іншими?.. Я поки що ні…

Юнак умів додати апетиту. Від того Безрукий перестав відчувати смак їжі, увіпхав у себе харчі, наче в міх, затрамбував їх горням чаю, жарти з нього вивітрилися, він став самою серйозністю. Запитав Бориса:

— І що?

— Перше правило безпеки: треба думати так, щоб вони не здогадалися, що ви думаєте, — почав вундеркінд без передмов.

— Тоді мені варто вчитися в тебе, — насупився Лев. — Бо я нічого не зрозумів.

— Я спробую пояснити, — знітився Борис. — Хоча, бачу, буде нелегко…

— А я допоможу, — додала Марі. — Здається, те, що відомо мені, дуже тісно переплітається з тим, що знає Борис.

З усього, що виколупав Борис в Інтернет і бібліотеках, та з того, що почула Марі від збожеволілої відьми, просився єдиний висновок: лялька — замовлений оберіг. Її енергія повністю співпадає з енергією Лева. Якщо підібрати ритм потоку енергії, який є своєрідним кодом, можна через ляльку читати думки Лева. Це може зробити дуже серйозний фахівець, який має силу, знання і допомогу… Чиюсь… Ось і все. Тому, коли Лев зрозумів, що у першому рядку листа привиду зашифроване ім’я Бориса, хлопця, що перебував з ним в одній лікарняній палаті, супротивникові не склало зусиль випередити Лева…