Розділ 19

Дні поряд з Власом пролітали непомітно. Я ніколи й не думала, що мені може бути так добре з кимось. Ми увесь час проводили разом, інколи навіть просто мовчали, але цього було цілком достатньо. Я не відчувала нудьги поряд з ним і зовсім не думала про роботу. Репортаж був на фінішній прямій. Влас уже дописав пісню, хоч він і не ділився зі мною повним текстом. Залишилося лише повернутися додому та відзняти останні епізоди на студії. Тільки от повертатися додому нам обом не хотілося.

Сьогодні Влас розбудив мене своїм солодким поцілунком з відвертим натяком на щось більше. Але усі плани порушив телефонний дзвінок. Я побачила на екрані номер свого батька та різко піднялася в сидяче положення.

— Привіт! – сказала я у слухавку. Це звучало надто емоційно, тож я трохи стишила голос: — Не очікувала, що ти зателефонуєш так рано.

— Останнім часом з тобою важко звʼязатися, — заговорив тато. — У тебе все в порядку?

У цей момент Влас поцілував мене в шию, опускаючи до ключиць і грудей. Я спробувала відштовхнути його, але грайлива усмішка на обличчі хлопця дала зрозуміти, що він не збирається зупинятися.

— Ангеліно, ти тут? — голос батька порушив мої заплутані думки.

— Так! Ем… Усе добре! У мене все добре.

Я почала сунутися в кінець ліжка, намагаючись вибратися з міцної хватки Власа. Його губи опустилися на мої ребра, і я тихо хихикнула, але одразу ж прикрила рота рукою. Я притиснула телефон до своїх грудей, прикриваючи динамік.

— Припини! — пошепки попросила Власа. — Це мій батько.

— І що? — незворушно спитав він. — Боїшся, що твій татусь дізнається чим тут займається його слухняна донечка?

Я закотила очі, а тоді затиснула його рот своєю долонею.

— Щось зі звʼязком, мабуть, – тихо пробурмотів тато, коли я знову притиснула телефон до вуха. — Доню, ти чуєш мене?

— Уже так! Тут останнім часом мережа дуже погана.

— Як у вас справи з репортажем? Ми подумали й вирішили трохи скоротити терміни.

— У якому сенсі? — спитала я розгублено.

— Через три дні вже Новий рік, — нагадав тато. — Ми б хотіли у перші новорічні дні анонсувати вихід репортажу. Рейтинги «Зіркових новин» на дні, Ангеліно. Все ще гірше, аніж до твого відʼїзду.

— Гаразд, – тихо прошепотіла я.

Прибравши руку з рота Власа, я замоталася ковдрою та підвелася з ліжка.

— Як багато у тебе матеріалу? — поцікавився батько.

Я підійшла до свого ноутбука та ввімкнула його.

— Ми уже майже все відзняли, — відповіла я. — Залишилися лише кадри зі студії.

— Тоді чудово. Якнайшвидше надішли мені усі матеріали. Ми підготуємо анонс, щоб випустити його одразу ж після Нового року. Почати рік з таких новин — це буде справжній прорив.

Я клацнула, щоб скопіювати матеріали з теки та відкрила електронну скриньку. І в цей момент руки Власа опинилися на моїх стегнах. Я ахнула від несподіванки, але одразу ж прочистила горло.

— Добре, — заговорила у слухавку, паралельно вставляючи всі записи у повідомлення. Не переглядаючи, я натиснула відправити усе на пошту телеканалу. — Я відправила. Думаю, для початку цього буде достатньо.

Я ледве стримала стогін, коли Влас притиснув мене до себе та поцілував у плече. Хіба можна думати про роботу, коли він поруч? І ця його вимогливість просто-таки заводила мене ще більше.

— Ти знову кудись зникла, — сказав батько та голосно зітхнув. — Твоє повідомлення я отримав. Не затримуйся там, гаразд? До того ж робити тобі на Кубі вже нічого. Якщо не хочеш повертатися з Власом, я можу купити тобі квитки.

— Ні! – знову надто емоційно скрикнула я. — Е-е-е… Не треба. Ем… Я повідомлю, коли ми будемо повертатися.

— Гаразд. Будь обережною, Ангеліно. Люблю тебе.

— І я тебе теж, – тихо прошепотіла.

Коли тато поклав слухавку, я кинула свій телефон на стіл та обернулася обличчям до Власа.

— Що, по-твоєму, ти робиш? — невдоволено спитала я.

— Мені не подобається, коли твоя увага зосереджена на комусь іншому, — відповів Влас, впираючись руками до столу по обидва боки від мого тіла.

— Це мій батько! Ти не можеш ревнувати мене до мого тата.

— Хто сказав, що не можу?

Він злегка схилив голову вбік, не зводячи з мене своїх темних очей. Я зітхнула та похитала головою. Марно було розмовляти з ним про це.

— Нам час повертатися, — сказала я очевидне.

— Ще рано.

— Я уже повідомила татові, що ми все відзняли. Він чекає, що я найближчими днями приїду додому.

Я легко здригнулася, коли рука Власа піднялася біля моєї голови. Він обережно схопив пальцями переднє пасмо мого волосся та заправив його мені на вухо.

— У нас ще є одна справа, — спокійно сказав хлопець.

Я насупилася та схрестила руки на грудях. Він не розповідав мені раніше про ще якісь справи.

— Яка справа? — уточнила я.

— Ми поїдемо на новорічний музичний фестиваль. Я уже підготував усе.

— Ти… Що ти зробив?

— Я не хочу повертатися, Ангеліно, – Влас обійняв мене за талію, і я миттю розслабилася. — Хочу скористатися усім можливим часом з тобою. Ти ж розумієш, що коли ми приїдемо додому, то все стане по-іншому?

— Так, розумію, – я видихнула та закинула свої руки на його шию. — Насправді я не проти поїхати з тобою на фестиваль. Мені навіть дуже сильно хочеться зробити це. Але хіба це не ризиковано? Там точно буде багато людей. Нас можуть помітити.

— Мені все одно, — його голос звучав так впевнено. — Я не хочу і не буду втрачати можливість насолоджуватися кожною миттю з тобою, бо хтось може нас впізнати. Мені начхати на них. На усіх них, Ангеліно!

Я усміхнулася та потягнулася до нього, щоб поцілувати Власа у губи. Чесно кажучи, в цей момент і мені стало байдуже на всіх…

Коли я думала, що на фестивалі буде багато людей, то не очікувала побачити такий натовп. Я сильніше вчепилася за руку Власа, боячись загубити його. Тут було наметове містечко. І вгадайте де ми будемо жити наступні три дні? Так, саме в наметі! Але мені, чесно кажучи, навіть хотілося спробувати. Я ніколи не жила в таких умовах, бо завжди обирала максимальний комфорт. Та з Власом я готова була витримати усе.

Ми приїхали сюди в обід, після чого швидко зібралися та прийшли на місце заходу. Фестиваль відбувався просто неба, і нам неабияк пощастило з погодою.

— Ходімо ближче до сцени, — прошепотів Влас мені на вухо.

Він обійняв мене зі спини, намагаючись убезпечити від штовханини навколо. Якось нам усе ж вдалося дійти майже до самісінького початку натовпу. Я ніколи не бачила такого на власні очі. Вся ця атмосфера неабияк вражала. Особливо, коли на сцену вийшла якась група, і всі навколо заверещали. Я сперлася спиною до грудей Власа та озирнулася на нього, не стримуючи усмішки. Він був у кепці та сонцезахисних окулярах, що не сильно, але хоч трохи маскували його обличчя.

— Дивись туди! — прокричав він мені на вухо крізь гучну музику. — Пропустиш все найцікавіше.

Його губи легко торкнулися моєї щоки, від чого я усміхнулася ще ширше. Навіть крізь скельця окулярів я помітила, що Влас підморгнув мені. Кивнувши головою, я спрямувала свій погляд на сцену, де просто зараз творилося справжнісіньке божевілля.

Звикнути до цієї атмосфери виявилося легко. Вже після другої пісні я танцювала та підстрибувала разом з іншими, викрикуючи рядки пісень, яких навіть не знала.

Перший день закінчився виступом відомої рок-співачки. Фестиваль забезпечував ряд інших розваг. Наприклад, ярмарок з напоями та їжею. За цей час я встигла добряче зголодніти.

— Як це смачно! — сказала я, запихаючи до рота картоплю фрі з сирним соусом. — І мені навіть смакує це пиво, хоча я ніколи його не пʼю.

Я хихикнула, перехиливши келих. Ми знайшли для себе вільну бочку, біля якої стояли тільки удвох.

— Тобі подобається тут? — поцікавився Влас.

— Дуже! — з величезним захватом сказала я. — Мені не доводилося раніше побувати на таких заходах, але зараз я починаю шкодувати, що не відвідувала фестивалі раніше.

— Насправді не всі фестивалі такі яскраві. На деяких бувало нудно.

— А як тобі цей?

— Цей подобається, — Влас усміхнувся мені. — В основному через тебе.

— Через мене? — спитала я, зацікавлено схиливши голову вбік.

Він поклав руки на бочку і нахилився трохи ближче до мене. Я з очікуванням дивилася на нього, не соромлячись так широко усміхатися.

— Незвично бачити тебе такою розслабленою, легкою, щасливою. І ця усмішка, що не сходить з твого обличчя відколи ми приїхали сюди… Я б хотів, щоб ти щодня дивилася на мене таким захопленим поглядом і так щиро усміхалася мені.

Я підійшла ближче до Власа та притулилася до нього, обіймаючи обома руками.

— Дякую, що допоміг мені розкритися, — прошепотіла я, після чого поцілувала його в шию.

Невинні поцілунки та алкоголь, схоже, розпалили нас обох, бо зовсім скоро ми опинилися у своєму наметі. Як тільки Влас опустився на килимок, я вилізла йому на коліна та обійняла за шию. Його очі були прикутими до мого обличчя. Він підняв свою руку та торкнувся великим пальцем моїх губ. Я затамувала подих в передчутті його наступних дій.

— Завжди подобається, коли ти фарбуєш їх червоною помадою, — тихо прошепотів він, потираючи пальцем мої надто чутливо губи. – Хочеться злизати її всю.

Я поцілувала його палець, а коли він забрав свою руку, нахилилася ближче до нього та почала осипати поцілунками обличчя Власа.

— А мені хочеться помітити нею кожну частинку твого тіла, — прохрипіла я, опускаючись до його шиї. — Зачекай!

Навіть крізь затуманений погляд, я бачила, що моя помада за вечір помітно стерлася, тож від моїх поцілунків майже не залишалося сліду. Я потягнулася до своєї сумочки, витягнула звідти помаду та знову нанесла її на губи. Під уважний і зацікавлений погляд Власа я почала розстібати його сорочку.

— Я уже казала тобі, що мені дуже подобається твоє тіло? — спитала я, провівши руками по його грудях і животу. — Якщо я попрошу тебе ходити біля мене голим, ти зробиш це?

Влас голосно засміявся, відкинувши голову назад. І цей звук був найпрекраснішим з того, що я коли-небудь чула.

— Що? – я теж засміялася. — Я заплачу тобі.

Він поклав свою руку мені на шию та легко провів пальцем по моєму горлі, викликаючи мурашки по всьому тілу.

— Хочеш зробити з мене свого особистого стриптизера? — спитав Влас жартома.

— Гм… З головної зірки країни до мого особистого стриптизера? Звучить як дуже хороший карʼєрний ріст, – пожартувала я, на що він знову засміявся. — Усе! Не рухайся.

Я однією рукою обійняла його за шию та нахилилася до голих грудей Власа. Мої губи зависли над тим місцем, де билося його серце. Зі всієї сили я притиснулася губами до цього місця, залишаючи на ньому відбиток свого поцілунку. Я відсторонилася, розглядаючи своє творіння. Від одного вигляду моїх губ на його тілі, у мене запульсувало внизу живота. Я обережно провела пальцем по відбитку та тихо прошепотіла:

— Хотілося б мені, щоб цей знак залишився тут назавжди.

— Знаєш, а це… — Влас замовк та раптом спіймав мене за руку. — Ходімо! В мене є одна ідея.

— Куди? — здивувалася я.

Але він не відповів, а відкрив наш намет і витягнув мене з нього. Ми мовчки йшли вуличками міста. Влас озирався у пошуках чогось, а я нічого не розуміла, аж доки ми не зупинилися біля дверей з яскравою неоновою вивіскою.

— Це… Це тату-салон? – ошелешено спитала я.

Влас кивнув головою та відчинив двері. Я була такою розгубленою та враженою водночас. Майстер обернувся на кріслі, зустрічаючи своїх нічних клієнтів. Але він не був здивований. Мабуть, це не вперше хтось вирішує прийти в тату-салон посеред ночі.

— Власе, що ми тут робимо?

Я вчепилася в його руку, очікуючи відповіді. Він повернув голову до мене. Вираз обличчя Власа був цілком серйозним.

— Ти сказала, що хочеш залишити свій відбиток на мені назавжди, і я подумав, що теж хочу цього.

— Ти хочеш зробити тату? — вражено перепитала я, опустивши погляд на його груди. — З відбитком мого поцілунку? Це… Це справжнє божевілля!

— Я. — Влас сильно поцілував мене в губи. — Хочу. Цього.

Він попрямував до крісла, паралельно пояснюючи щось майстру іспанською. Деякий час я стояла як вкопана, хоча всередині підіймався вир емоцій. Я не могла повірити, що він справді готовий це зробити! Я спіймала погляд Власа, який не виказував своєю поведінкою жодного сумніву. Господи, я… Я закохалася в нього.