Розділ 18

Коли я прокинулася вранці, Власа уже не було поряд. Я трохи засмутилася, бо чомусь мені хотілося ще поніжитися в його обіймах і теплі. Але потім я пригадала усе, що відбувалося вночі, і усмішка розплилася на моєму обличчі. Мені здалося, що я ніколи не почувалася такою легкою та розслабленою. Навіть думки про роботу та репортаж більше не тривожили. В якийсь момент це відійшло на другий план.

Я спустилася на перший поверх і почула тихий шум, що доносився з кухні. Мої ноги повели мене туди. Зупинилася в проході, коли помітила Власа, що готував щось на плиті, наспівуючи собі під ніс. Я сперлася плечем та головою до стіни, спостерігаючи за ним. Він був без футболки, тож я могла бачити його тверді мʼязи спини й легкі подряпини від моїх нігтів. Виявляється, я можу бути трохи дикою. Мої щоки почервоніли, і я опустила очі вниз та прочистила горло, привертаючи його увагу до себе.

— О, ти нарешті прокинулася! — Влас озирнувся, щоб глянути на мене.

— Ем… Доброго ранку! — привіталася я.

Мій погляд спіймав його очі, і я чомусь ще більше засоромилася. Навіть минулого разу, коли я думала, що у нас був секс, хоча його насправді не було, я так сильно не ніяковіла.

— Уже обід, Ангеліно.

— О-о-о… — я трохи здивувалася. — Зазвичай я так пізно не прокидаюся.

— Ну, ти заснула тільки під ранок.

Його зухвала та водночас легковажна усмішка змусила мене ще більше зашарітися. Ну, знаєте, ті флешбеки після незабутньої ночі.

— А ти коли прокинувся? — спитала я, підходячи ближче до нього.

— Десь три чи чотири години тому, — відповів він, спершись рукою до стільниці біля плити.

Я тихо хмикнула та підозріло примружила очі. Повільно залізла на стілець і склала руки на столі.

— То що ти робив цих три чи чотири години?

Влас відвернувся, щоб розкинути на тарілки, як я зрозуміла, омлет. Потім він почав накладати трохи зелені, не поспішаючи відповідати на моє запитання. У голові закралася не зовсім приємна думка, що він міг піти на пробіжку з тією дратівливою Сабріною. Але хіба після такої активності вночі йому була потрібна ця пробіжка? У мене мʼязи досі болять, а ще я відчуваю втому та різке підвищення апетиту. Мені страшенно хотілося їсти. Я мало не розцілувала Власа, коли він поставив переді мною на стіл тарілку зі сніданком і чашечку гарячої кави. Але я стрималася, бо досі не отримала відповіді.

— У мене були справи, — заговорив Влас, опускаючись на стілець з лівого від мене боку.

— Які справи? — поцікавилася я, намагаючись звучати байдуже.

— Творчі.

Я насуплено подивилася на нього, колупаючись виделкою в тарілці.

— Що? — спитав Влас. — Не дивись так. У мене зʼявився раптовий порив натхнення, і я вирішив не гаяти часу.

— Ти написав щось?

— Поки ти спала.

— Ого! Не можу повірити, що проспала все найцікавіше, — дорікнула собі.

— Це назва пісні, — уточнив Влас. — «Поки ти спала».

— О-о! Це… Звучить цікаво. Шкода, що я не бачила цього.

— Не хвилюйся, я зняв увесь процес на відео. Подумав, що це може знадобитися для твого репортажу.

І вкотре за сьогоднішній ранок (чи обід) Влас неабияк здивував мене. Мої очі розширилися, і я мало не відкрила рота. Він зняв відео для мене? Він хвилюється за мій репортаж? Моя реакція, схоже, повеселила хлопця, бо він легко усміхнувся мені. Господи! Як я могла подумати, що Влас може підставити мене?

— Ти зняв це на відео? — ошелешено перепитала я. Він кивнув головою. — Я можу це побачити?

— Ну… — Влас задумано постукав пальцями по столу. — Я надішлю тобі пізніше.

— Чому?

— Побачиш, — просто відповів він, стримуючи свою хитру посмішку.

— Інтригант, — сказала я, на що хлопець голосно розсміявся.

Я штовхнула його плече, так само сміючись. Деякий час ми мовчки усміхалися одне одному, а тоді він нахилився та легко вдарив пальцем по кінчику мого носа. Я скривилася, але лише від того, наскільки мило це відчувалося.

— Насправді я сказала це не через репортаж. Мені дійсно хотілося б на власні очі побачити, як ти працюєш у пориві натхнення. І якби я навіть зняла це на відео, то точно не віддала б в репортаж.

— Тоді що б ти зробила з ним? — Влас зацікавлено подивився на мене, піднявши одну брову.

— Сховала б так, щоб це було тільки для мене, — з усмішкою відповіла я.

— Гадаю, це точно не останній такий випадок. У тебе ще буде можливість подивитися.

— Думаєш?

— Упевнений, — тихо сказав Влас, а тоді кивнув головою на тарілку. — Їж! Я знаю, що ти голодна.

Я хотіла спитати звідки він це знає, але відповідь була все ж очевидною, тож я спинилася та почала їсти…

Коли ми зібралися на прогулянку, вже майже вечоріло. Але мені це подобалося, адже сонце не пекло так сильно, як удень. Ми з Власом домовилися на публіці стримуватися, тому не трималися за руки, а лише крадькома торкалися одне одного. Після приблизно двох годин прогулянки, ми знайшли невеличкий бар, де майже не було людей. Я вирішила не напиватися, тому обмежилася одним коктейлем.

— Знаєш, я ніколи не думала, що мені може сподобатися на Кубі, — заговорила я, потягуючи напій через соломинку. — Навіть не розглядала Кубу як варіант відпочинку. Але мені тут подобається. Здається, я вже встигла звикнути до місцевості й нашого дому.

— Це все через те, що у тебе приємна компанія, – сказав Влас, змушуючи мене закотити очі.

— Приємна вона майже добу, — зауважила я. — До вчорашнього вечора ти дратував мене.

— Так. Особливо тоді, коли ти згорала від своїх ревнощів.

— Нічого я не згорала! Мені просто не подобалося, що ти був такий близький з тією Сабріною. До речі, між вами справді нічого не було?

Влас ледве стримався, щоб не засміятися. Він надпив трохи алкоголю зі своєї склянки та підняв погляд на мене.

— Я й гадки не мав, що ти така ревнива. Цікаво, як ти справлятимешся з моїми фанатками, коли ми повернемося?

Він злегка підняв одну брову, а я відчула, як у грудях розплилося приємне тепло. Якщо він говорить про це зараз, то це означає, що Влас так само не хоче закінчувати усе тут, на Кубі.

— Можливо, я заведу в інтернеті антифанатський акаунт присвячений тобі, де писатиму різні огидні історії про тебе і тим самим відлякуватиму твоїх фанаток, — припустила я та підсунулася трохи ближче до нього. — І назву його: «До смерті ненавиджу Власа Красовського».

— Звучить правдоподібно. Усе-таки ти завжди була моїм найбільшим гейтером.

— Або… — я стишила голос та потягнулася до Власа так, щоб наші обличчя були в лічених сантиметрах. — Я візьму і поцілую тебе при всіх, щоб усі твої фанатки знали, що ти зайнятий.

Його губи розтягнулися в задоволеній усмішці, і я прослідкувала поглядом за цим. У голові одразу ж сплили моменти, як він цілував мене вночі. Вмить стало надто гаряче. Особливо, коли його долоня лягла на моє голе коліно.

— Мушу визнати, що другий варіант мені подобається більше, — сказав він, а тоді раптом поцілував мене.

Я не очікувала, бо ми домовлялися бути обережними. Але очевидно, що нам обом складно тримати дистанцію, коли постійно хочеться торкатися одне одного, цілувати, обіймати… Звісно, я відповіла йому. Не могла відмовити. І чомусь стало байдуже, якщо навіть хтось може впізнати Власа та сфотографувати нас.

— Власе… – прошепотіла я, хоча це було схоже на мурчання. — Хіба ти не казав, що нам краще не проявляти своїх почуттів на публіці?

— Не вини мене за те, що я не можу стриматися, – тихо сказав він мені на вушко. — Та ще й коли ти в цій сукні.

Він провів рукою по моїй нозі, підіймаючись вище коліна. Я легко прикусила губу та озирнулася довкола.

— Тобі пощастило, що тут мало людей.

— Гм… Це дозвіл рухатися далі?

Його хриплий голос викликав мурашки по моїй шкірі. Я відчула, що його пальці просунулися під спідницю моєї сукні. Мені, звісно, подобалося, коли він торкався мене, але явно не в такому місці. Я тихо хихикнула, але потім все ж змусила себе надіти на обличчя маску серйозності.

— Припини! — попросила я та стиснула своїми руками його запʼястя. — Якщо… Якщо ти не зупинишся, я вночі не впущу тебе у своє ліжко.

— Це не проблема, — Влас ніжно поцілував мене за вушком. — Я затягну тебе у своє.

Я вкотре закотила очі, але цього разу це було з якимсь зітханням чи навіть стогоном. Його губи легко торкнулися моєї шиї, а тоді він нарешті відсторонився та забрав свою руку. Хоча від цього, чесно кажучи, мені легше не стало. Навпаки, відчувалося, наче якась порожнеча. І щоб заповнити її, я повернулася до свого келиха з алкоголем…

— Скупаємося?

Я підняла голову з плеча Власа, щоб подивитися на нього. Уже була глибока ніч, і це єдиний час, коли ми могли іти удвох ось так за руку, не турбуючись про інших. До того ж на пляжі зовсім не було людей.

— Що? – розгублено перепитала я.

— Я серйозно, — Влас усміхнувся та почав тягнути мене до моря. — Тут нікого нема.

— Але нас можуть спіймати! Зараз ніч.

— І що? Ми навіть можемо зробити це голими.

Я насупилася, на що Влас лише розсміявся і відпустив мою руку. Він стягнув з себе сорочку через голову, не витрачаючи часу на те, щоб розстібнути усі ґудзики. Я озирнулася довкола. Здається, справді нікого не було. Але я все ще вагалася. Ця ідея здавалася мені абсолютно божевільною. Влас зняв з себе штани й просунув пальці під гумку боксерів, готуючись зняти і їх.

— Не голими! — попередила я, піднявши вказівний палець вверх. — Якщо ти повністю роздягнешся, я не полізу з тобою в море.

— Домовилися, — погодився він, розвівши руками. — Але я хочу, щоб ти зняла сукню.

— Ти ненормальний, — пробурмотіла я, але не змогла стримати грайливої усмішки.

Я швидко розстібнула блискавку на своїй сукні та дозволила їй впасти вниз. Як добре, що я додумалась сьогодні надіти бюстгальтер. Принаймні я могла сприйняти спідню білизну за купальник.

Влас простягнув мені свою руку, і я міцно вчепилася за неї, дозволяючи йому завести мене в море. На диво, вода виявилася теплішою, аніж я очікувала.

— Ти добре плаваєш? — спитав у мене Влас.

— Не претендую на звання чемпіонки з плавання, — відповіла я, — але плавати мені вдається непогано.

— Як щодо запливу он туди? На швидкість.

Я прослідкувала поглядом в той бік, куди кивнула його голова. Це було занадто темно, щоб ми могли влаштовувати такі небезпечні розваги.

— Ні, — заперечила я. — Уже ніч, і мене це лякає.

— Тобі страшно?

— Трохи.

— Ого…

Я уважно подивилася на нього, зауважуючи, як його темні очі виблискують у місячному світлі.

— Чому ти дивуєшся? — поцікавилася я.

— Мене дивує не те, що тобі лячно, — Влас притягнув мене до себе за обидві руки. — Я здивований, що ти зізналася у цьому. Ходи сюди!

Я не заперечувала, коли він обійняв мене за талію. Закинувши руки на його шию, я підняла ноги та охопила ними пояс хлопця. Насправді я й сама помітила, що стаю вразливою та занадто ніжною поряд з ним. Та чомусь мені це подобалося. Вперше в житті я хотіла, щоб хтось потурбувався про мене.

— Мені здається, що ти змінюєш мене, Власе, – прошепотіла я, не зводячи погляду з його красивих очей.

— Це погано? — спитав він, злегка схиливши голову вбік.

— Ні… Думаю, що ні.

Хлопець ніжно усміхнувся мені, а я міцніше притиснулася до нього та сильно поцілувала в губи.