Розділ 16

— Че-чекай, — прошепотіла я, поміж його поцілунків. – Камера увімкнена. Ми потрапили в кадр.

— І що? – Влас знову поцілував мене в губи. — Виріжеш потім, а цю частинку надішлеш мені.

— Не знала, що в тебе такі дивні збочення, — засміялася я.

Він притиснувся своїми губами до моєї шиї, і я тихо застогнала. Мені подобалося, коли цей хлопець ось так цілував мене і торкався. Але факт увімкненої камери бентежив мене. Я не могла більше ні про що думати, тож вислизнула з його обіймів і швидко вилізла з басейну.

— Куди ти? – спитав Влас, усе ще перебуваючи по шию у воді.

— Не хочу ризикувати, — пояснила я та підійшла до камери, щоб вимкнути її. — Треба буде переглянути усі записи та вирізати усе, що не має потрапити в руки монтажерам.

— Повернешся до мене в басейн?

Я злегка прикусила нижню губу, відчуваючи тремтіння у всьому тілі. Це через те, що я все ж встигла завестися після його поцілунків. Але як тільки я зробила крок до нього, пролунав рингтон мого телефону. Я залишила його на столику на терасі.

— Ох, це тато! — сказала я Власу, коли глянула на екран. — Я відповім.

— Звісно, — тихо мовив він, але я вже увійшла в дім.

— Привіт, тату! Чому… Чому ти телефонуєш так пізно? — заговорила я в слухавку, намагаючись звучати радісно.

— Вирішив поцікавитися, як ідуть справи.

— Ем… Добре! — це було надто емоційно, тож я понизила голос. – Усе гаразд. Ми з Власом чудово працюємо разом. Він уже написав частину пісні, і я записала це на відео.

— Як багато у тебе матеріалів? – спитав тато.

— Не дуже, – відповіла я.

Я відчула легку провину, бо працювала повільно та менше, аніж зазвичай. Останнім часом мене більше хвилював Влас і наші стосунки, аніж спільна робота.

— Наступного тижня Різдво, – нагадав батько. — Я обіцяв тобі приїхати, але боюся, що у мене не вийде. Усі наче подуріли перед святами. Роботи багато.

— Розумію, — тихо сказала я.

— Ми хочемо в перший тиждень нового року вже опублікувати анонс репортажу.

— О! Чому так швидко?

— Швидко? – тато хмикнув. — Ми ж так і домовлялися.

Можливо. Я не памʼятаю про це. Мабуть, десь у розмові раніше проскакували такі умови. Та я, повторюся, була надто сильно зайнята Власом.

— Постарайся до кінця року надіслати мені достатньо матеріалів. У вас ще є час, щоб зняти щось цікаве.

— Гаразд, — сказала я. — Звісно, ми зробимо це.

— Добре. Ти як?

— Я в порядку. Справді, тату. Тобі нема про що хвилюватися.

— Дійсно. Ти навіть не засмутилася, коли я сказав, що не зможу прилетіти до тебе.

Я відкрила рота, намагаючись підібрати правильні слова. Звісно, я хотіла побачитися з татом. Я шалено скучила за ним. Але Влас заповнив собою не лише увесь мій простір, але і думки.

— Я просто знаю, що зовсім скоро ми зустрінемося, — милим тоном сказала я. — Влас уже на фінальних етапах написання пісні. Залишилося ще трішки.

— Гаразд, люба. Не буду тобі заважати. Ще подзвоню.

— Чекатиму.

Я стиснула телефон у руці, розуміючи, що це дійсно так. Ми не будемо увесь час тут на Кубі. Рано чи пізно нам доведеться повернутися додому. А що тоді? Хіба Влас ось так візьме мене за руку та представить своєю дівчиною на весь світ? Не впевнена, що він узагалі вважає мене своєю парою. І він сказав, що йому байдуже на репортаж, бо його контракт з продюсером от-от закінчується. Підозрілі думки закралися у моїй голові. Я все ще думала, що Влас може підставити мене.

— Усе гаразд? — його голос відірвав мене від думок.

Я помітила, що він заніс у будинок речі з тераси.

— О… Так, — швидко відповіла я та спробувала усміхнутися. — Все добре.

— На вулиці, здається, дощ починається, тож я заніс усе в дім.

Я кивнула головою та легко провела пальцями по мокрій тканині своєї сукні.

— Думаю, мені треба перевдягнутися в сухі речі, — сказала я. — Я швидко.

Ми сиділи на дивані. Єдиним звуком був дощ, що бив у вікно. Коли я повернулася до вітальні у спортивних шортах та футболці, Влас уже теж встиг перевдягнутися. Я потягувала вино, повністю занурена у свої думки.

— Про що ти так зосереджено думаєш? — раптом поцікавився Влас.

Він сперся головою до спинки дивана та уважно подивився на мене.

— Про те, що майже нічого не знаю про тебе, — відповіла я.

— Ти знаєш достатньо, — зауважив Влас.

— Не більше, ніж усі інші.

Я спробувала усміхнутися, але чомусь все одно відчувала дивну порожнечу всередині.

— Ти знаєш про мою сестру, а я про це нікому не розповідаю.

Я помітила, що він задумався та відвів погляд убік. І поки він збирався з думками, я непомітно потягнулася рукою назад до свого телефону та натиснула на диктофон.

— У вас були хороші стосунки? — спитала я.

— Я б сказав, що дуже міцні, — відповів Влас, глянувши в стелю. — Після смерті батьків я розумів, що повинен піклуватися про Софію. Це був мій обовʼязок. Вона була ще такою маленькою, але напрочуд доброю.

— Яка у вас різниця у віці?

— Вісім років. Мені було дванадцять, коли сталася аварія, в якій загинули батьки. Наша тітка сама виховувала сина, тож не могла тягнути ще й нас. Ми потрапили в дитячий будинок. Це був не найкращий період, який мені насправді не дуже хочеться згадувати. Але це частинка мого паскудного життя. Софія була занадто хорошою. Вона бачила в усьому добро, навіть там, де його ніколи не існувало. З неї знущалися, а я захищав її. Одного разу я так побився, що мене мало не відправили в колонію.

Здається, я навіть дихати перестала, слухаючи його історію. Боялася бодай якось порушити цей момент неочікуваної відвертості.

— Ого…

— А тоді вдалося загладити ситуацію, хоча я декілька тижнів просидів у підвалі. — Влас уперше за довгий час подивився на мене. — Це було доволі часте покарання. І усі ті дні я хвилювався за Софію. Я мріяв, що коли мені вдасться вийти з дитячого будинку, то я заберу її з собою. Я хотів подарувати їй краще життя, ощасливити. Вона любила тварин. Постійно шукала їх на вулиці, гладила. Але, звісно, ніхто не дозволяв їй забрати їх в дитячий будинок.

— Це тому ти є спонсором багатьох благодійних фондів, враховуючи тих, що стосуються захисту тварин, — здогадалася я, усвідомлюючи, що увесь цей час дуже сильно помилялася щодо Власа. Мій світ ненависті повільно починав руйнуватися.

— Коли мені стукнуло вісімнадцять, я випустився з дитячого будинку та пішов на роботу. Спочатку я працював на СТО, а потім хапався за будь-яку роботу, щоб якнайшвидше заробити грошей та забрати сестру. Приблизно через два роки ми дізналися, що вона хвора. Відтоді її перевели до лікарні. Я робив усе, щоб вона одужала. Це були чотири роки складної боротьби та сподівань, що Софія вилікується. Їй завжди подобалося як я співав, тож я щоразу робив це, коли навідувався до неї. А тоді я почав співати на вулиці увечері після роботи, щоб заробити ще більше грошей. Хтось зняв мене на відео, виклав у соцмережі. І тоді… Щось змінилося. Мене почали помічати. Відео зі мною набирали багато переглядів, тож згодом я зустрівся з продюсером. Мене приваблювала можливість швидко заробити грошей. На Софію чекала повторна операція, і мені просто необхідні були гроші. Я підписав контракт, почав виступати, вести соцмережі. Потім мені запропонували пройти кастинг на тимчасового зіркового ведучого на телебаченні. Це ніколи не було для мене в пріоритеті, але я подумав, що це ще одна можливість заробити більше грошей на лікування. Я погодився, не знаючи, що сам кастинг назначать у день операції Софії. Їй гіршало, але я пообіцяв приїхати вчасно. З самого ранку все йшло неправильно. Сама співбесіда затрималася, все довго тягнулося. Я почав злитися і нервувати. Коли я зрозумів, що не порозуміюся з каналом, то якнайшвидше поїхав до лікарні. Але я не встиг.

— Не встиг? — пошепки спитала я, відчуваючи, як усі барви зникли з мого обличчя.

— Вони не змогли її врятувати, — тихо сказав Влас і потер пальцями своє чоло. — Я приїхав тоді, коли її вже завезли в операційну. Я не встиг навіть попрощатися з нею.

Мої груди стиснулися так, що ребра мало не зламалися. Повільно я почала усвідомлювати, що він говорить про день нашої першої зустрічі. Коли я затрималася у вбиральні та запізнилася на нашу співбесіду. Ось чому Влас так злився на мене. Поки я дратувалася, що якийсь самозакоханий виродок облив мою спідницю з калюжі, він у цей час думав про свою хвору сестру та поспішав до неї. Якби я прийшла вчасно, то… То він міг встигнути! Він міг хоча б попрощатися з нею. Це через мене…

Я взяла у руку свій телефон та на ватних ногах підвелася.

— Ангеліно… — звернувся до мене Влас.

— Я втомилася, — сказала я важким голосом. — Піду до себе.

Я не могла говорити, бо моє горло так сильно стиснулося, що це завдавало мені болю. Наскільки ж я помилялася! Якою егоїстичною та сліпою була увесь цей час!

Я сховалася у своїй кімнаті та сіла на ліжко, стискаючи руками матрац. У голові не вкладалося, що все це правда. У Власа була вагома причина ненавидіти мене. А я… Я ненавиділа його, бо він просто забруднив мою спідницю. Бо він поспішав до своєї хворої сестри та злився через моє запізнення. Тоді він здався мені таким зарозумілим. А зараз я оглядаюся назад і бачу перед собою найгіршу версію себе. Я схлипнула, уперше в житті відчуваючи провину. Моя совість прокинулася та неприємно колола мене в самісіньке серце. Я плакала. Сльози градом покотилися по щоках. Я обережно пальцями торкнулася мокрих щік. Мені стало так шкода Власа і його сестру. Він стільки пережив. І він так гідно тримався, коли я безпідставно обливала його брудом, коли уїдливо нагадувала, що він виріс у дитячому будинку, коли знецінювала його досягнення…

Я подивилася на свій телефон, що продовжував записувати звуки. Ох, ні! Ні-ні-ні! Я не можу так вчинити з ним. Усі ці таємні записи з самого початку були поганою ідеєю. Він хоче залишити свою сестру в секреті, бо вона не заслужила усієї тієї метушні з пресою. Вона була надто чистою для чорного піару. І з поваги до Власа та Софії я не маю права використовувати це. Я уже зібралася видалити запис, як почула стукіт у двері своєї кімнати.

— Так? — схвильовано спитала я, не впізнаючи свій голос.

— Ангеліно, це я, — заговорив Влас. — Можна мені увійти?

Я швидко заблокувала свій телефон і кинула його якнайдалі. Похапцем витерла свої мокрі щоки, хоча на футболці залишилися вологі плями від сліз. Я б не змогла приховати того, що плакала. Можливо, навіть і не хотіла приховувати цього.

— Так, заходь, – мовила я, дозволяючи йому увійти.