Розділ 14

— Померла? — пошепки повторила я, не приховуючи свого здивування.

Влас кивнув головою та опустив погляд на мої ноги. Пальцями він продовжував лагідно торкатися моїх ніг, наче це заспокоювало його.

— Вона хворіла, — пояснив він. — Я уже був достатньо дорослим, щоб самостійно заробляти гроші. Хапався за будь-яку роботу, аби тільки допомогти їй. Ким я тільки не працював. Декілька років вона боролася, а потім… В один момент її просто не стало.

Я не знала, що сказати на це. Але вперше в житті я відчула, як мої груди стиснулися від співчуття. Я підсунулася трохи ближче до Власа, згинаючи свої ноги в колінах.

— Мені дуже прикро, що це сталося з твоєю сестрою, — сказала я, поклавши свою долоню на його плече. — Давно вона померла?

— Відносно недавно, – неоднозначно відповів він.

Можливо, це зовсім свіжа рана для нього. Я вперлася підборіддям до своїх колін, уважно дивлячись на нього. Мені досі не вірилося, що він захотів поділитися зі мною чимось таким надто особистим.

— Моя мама померла, коли мені було вісім, — тихо заговорила я. — Серце зупинилося. Я тоді була вдома і… Фактично вона померла в мене на руках. Усе сталося так раптово, що я навіть не одразу зрозуміла. Насправді я погано памʼятаю це. Я була малою та змусила себе стерти зі своєї голови усе погане. Але втратити її — це було дуже боляче. Я сильно плакала в ті дні, але перестала відтоді, як її поховала. Ну, тобто… Я не вмію плакати.

Влас насупився, спостерігаючи за мною. Здалося, ніби він подумав, що я узагалі жартую. Хоча момент для жартів був абсолютно недоречний.

— Таке можливо? — здивовано спитав він.

— Виходить, що так. Навіть зараз я розповідаю тобі про найбільш болючий момент у своєму житті, але не можу заплакати, хоча мені насправді дуже сильно цього хочеться. Усередині наче все стискається, дихати стає важко і в горлі тисне, але сліз нема зовсім.

— Це… Дивно.

— Знаю, — я натягнуто усміхнулася.

— Але це частково пояснює, чому ти така холодна та моментами різка.

Щось у його словах було правдою. Можливо, одного дня маленька дівчинка придумала собі цей сильний образ, щоб просто більше не плакати. Але тут, сидячи з Власом, мені більше не хотілося бути холодною та закритою. Він обережно заправив переднє пасмо волосся мені за вухо, і я поклала свою голову на його плече, продовжуючи дивитися на нього.

— Мені шкода, що ти так рано втратила матір, — тихо мовив Влас.

— Але у мене є неймовірний батько, який дарував мені любов за обох батьків. А ти був сам та ще й сестра хвора… Я й не уявляю, як тяжко тобі було. Ти насправді дуже сильний. І мені соромно, що я говорила тобі усі ті неприємні речі.

— Чому це взагалі сталося? Чому ти почала ненавидіти мене?

Його запитання змусило мене задуматися. Те незначне непорозуміння в студії каналу викликало у мені стільки агресії та люті, яку я роками виливала на Власа. Я завжди виправдовувала своє ставлення до нього тим, що він придурок. Але Влас не був таким. Я просто ніколи й не намагалася подивитися на нього з іншого боку. Лише коли ми застрягли тут удвох.

— Мабуть, тому що ти ненавидів мене, — відповіла я, знизуючи плечима.

— Дивно, бо я насправді ніколи не ненавидів тебе, Ангеліно.

Від його слів моє серце в грудях забилося швидше. Він нахилився ближче до мого обличчя, і я потягнулася до нього, щоб поцілувати. Його рука лягла на мою щоку, лагідно погладжуючи її. Я заплющила очі та під натиском губ Власа почала опускатися спиною на диван. Іншою рукою він провів по моїй нозі, пробираючись під сукнею трохи вище. Тихий стогін вирвався з моїх вуст. Губи розімкнулися, і в цей момент Влас поглибив поцілунок. У голові запаморочилося, а моїм тілом пробігла іскра задоволення. Я поклала свою долоню на його шию, легенько дряпаючи нігтиками. Він пальцями стиснув моє стегно, змушуючи мене зігнути його в коліні. Інстинктивно я розсунула свої ноги ширше, моя спина вигнулася. Його губи опустилися на мою шию, вкриваючи її короткими поцілунками. Я закотила очі від задоволення та протяжно застогнала. Він провів долонею від моєї шиї до грудей та талії. Я відкинула руку назад, вдаряючись нею об щось… Моя сумка!

— Ох! — вирвалося з мене, коли я усвідомила, що усі ці звуки будуть на записі.

Мої очі розширилися, і я вперлася руками в плечі Власа, намагаючись відштовхнути його від себе.

— Че… Че-кай! — попросила я, і він підняв на мене свій погляд. — Я не хочу так поспішати. І… І я втомилася. М-м-м… До завтра?

Я опустила одну свою ногу на підлогу, помічаючи здивований і трохи грайливий вираз обличчя Власа.

— До завтра? — перепитав він, піднявши обидві брови.

Мої щоки чомусь почервоніли. Я відвела погляд, і вислизнула з-під нього.

— Угу! — тихо мугикнула, підводячись на ноги.

Я очікувала помітити розчарування на обличчі Власа, але цього не було. Він усміхався, наче його забавляла моя дивна поведінка, наче йому вистачало того, що було між нами. Я вважала Власа бабієм, що бігає за кожною спідницею. Але він не скористався мною тоді, коли я благала його про це. І він не наполягав зараз, хоча ще декілька секунд тому усе йшло до цього.

Мої губи розтягнулися в широкій усмішці. Я схопила свою сумочку та притиснула її до своїх грудей.

— Побачимося вранці! – прошепотіла йому.

— Не можу дочекатися, – сказав він, чим змусив мене усміхнутися ще ширше.

Я не хотіла йти, але диктофон усе ще був увімкнений. А якщо я не піду просто зараз, то цей запис точно буде не для мого телеканалу.

Неохоче, але я все ж пішла. Спочатку сховалася у ванній кімнаті та витягнула свій телефон з сумочки. Я відчула, як щось неприємно вкололо мене в груди. Серцем я розуміла, що таємно записувати нашу особисту розмову було неправильно. Але мій мозок вперто переконував мене, що це буде корисно для роботи. Можливо, мені навіть не доведеться використовувати свої таємні записи. Але якщо Влас надумає підставити мене, то у мене будуть запасні матеріали. Це виключно робота. От і все!

Вранці я довше збиралася, аніж зазвичай. Здебільшого я обирала з одягу те, в чому мені було зручно. Та сьогодні я перерила весь свій гардероб, усвідомлюючи, що у мене нема з собою нічого достатньо гарного. Я не збиралася довго бути тут, тож кількість речей була обмеженою. Зрештою я вдягнула короткі джинсові шорти та вузьку білу футболку, що відкривала частину живота.

Я спустилася на перший поверх, поправляючи пальцями своє волосся. Влас у цей час завжди був на пробіжці, але, схоже, не сьогодні.

— Ти… Ти вдома, — здивувалася я, коли помітила його на кухні. — Думала, ти пішов на пробіжку.

— Доброго ранку, — привітався Влас, даруючи мені свою усмішку. — Я чекав на тебе.

— О!

— Ти ж казала, що обожнюєш бігати.

— Гм… — я похиталася на пʼятках, стискаючи пальці за спиною. — Якщо чесно, то я збрехала.

Влас сперся ліктями до столу та кивнув головою.

— Я здогадувався.

— Це було так помітно?

Я трохи скривилася, коли він тихо засміявся. Звісно, він зрозумів, що я пішла тоді на пробіжку тільки для того, щоб спіймати його на брехні. Я ж тоді ще не знала, що Сабріна справді існує.

— Гаразд. — Влас випрямився. — Що тоді ти любиш?

Я дещо розгубилася, бо не зовсім тямила, що він має на увазі.

— У якому сенсі?

— Є якась фізична активність, яка тобі подобається?

— Ох, ну… Мені подобаються прогулянки.

— Чудово! — Влас сплеснув у долоні.

— Чудово? – недовірливо перепитала я.

— Можемо піти разом на прогулянку.

Я підозріло примружила очі та схрестила свої руки на грудях. Злегка схиливши голову вбік, я спитала:

— А твоя нова подружка не засмутиться через відсутність вашої спільної прогулянки?

— Моя нова подружка? — Влас підійшов ближче та насупився. — Я навіть не знаю, про кого ти говориш. Ходімо!

Він спіймав мене за руку та потягнув на вулицю. Я прикусила нижню губу, щоб не усміхатися так широко, як мені цього хотілося.

Було дивно ось так просто прогулюватися з Власом, тримаючись за руки, але водночас це відчувалося приємно. Ми пройшлися по узбережжі, розмовляючи ні про що, а тоді вийшли на головну дорогу.

Ми досить довго гуляли, тож сонце почало добряче припікати. Я відчула, що спітніла, а ще стало надто сухо в горлі.

— Ось там є напої! – я показала пальцем на невеличку кафешку. — Мені обовʼязково потрібно вранці випити кави, бо потім увесь день болітиме голова.

— Це звучить як залежність, — зауважив Влас.

— Напевно, це вона і є, — визнала я. — Жити не можу без кави.

— Я зачекаю тебе тут.

— Гаразд. Тобі взяти?

Він заперечливо похитав головою. Я увійшла всередину та підійшла до бару. На щастя, черга не була великою. Я озирнулася до виходу та через скляні двері помітила, що він щось друкує у своєму телефоні. Мені стало цікаво. Я напружилася усім тілом, але коли він підняв свій погляд, то одразу ж відвернулася. Можливо, він навіть помітив, що я спостерігала за ним.

— Одне холодне лате, – сказала я барменові. — І пляшку води.

Я відійшла, щоб дочекатися свого замовлення. Більше не дивилася на Власа, але увесь час мене тривожила думка про те, з ким він листувався. Може, це була та Сабріна? Вона, мабуть, чекала на їхню спільну пробіжку. Я міцно стиснула щелепи, як тільки уявила те її радісне обличчя. Не те щоб я вважала себе гіршою за нею, але вона справді була дуже красивою. І я все ще думала, що між нею та Власом могло бути щось більше. Від цих думок мене відірвав бармен, який повідомив, що моє замовлення готове. Пляшку з водою я затиснула ліктем, а у руку взяла каву з льодом.

— Сподіваюся, ти встиг скучити за мною, — з усмішкою сказала я, коли вийшла на вулицю. — Це тобі!

Я зупинилася навпроти Власа і передала йому пляшку води без газу.

— О, дякую.

— Так, я помітила, що ти багато пʼєш.

Він узяв пляшку в руки, а я зробила через соломинку великий ковток айс лате. Це відчувалося, як цілковите пробудження. Ніщо не бадьорило мене вранці так, як хороша кава.

— Стає гаряче, – сказала я та почала махати рукою перед своїм обличчям.

— Зараз сонце трохи агресивне, – Влас підняв погляд у небо та примружився. — Пізніше можемо піти покупатися у морі.

Я мало не закашлялася від його пропозиції. Це, звісно, звучало дуже заманливо. І мені подобалося, що він хотів проводити час зі мною.

— Гаразд, — погодилася я, стримуючи свою задоволену усмішку. – Що робитимемо до цього часу?

— Не знаю. — Влас знизав плечима. — Можемо зняти матеріал для твого репортажу.

— Ти казав, що написав деякі рядки, – згадала я.

— Це… Це поки тільки чернетка. Абсолютно сира робота.

— І це чудово! Нам же потрібно розкривати усі етапи створення пісні. Я буду дуже вдячна, якщо ти поділишся сьогодні зі мною тим, що вже написав.

Він зацікавлено подивився на мене та схилив голову вбік. Його губи розтягнулися в зухвалій посмішці.

— Наскільки вдячною? – спитав Влас, змушуючи мене зашарітися.

Я вдала, що задумалася, а тоді грайливо пробіглася пальчиками по його грудях та закинула свою руку на шию хлопця. Я піднялася навшпиньки так, що наші губи майже торкнулися.

— Ну… Це залежить від того, чи будеш ти щирим зі мною і щедрим на цікаву інформацію, — прошепотіла я, дражнячи його губи своїм диханням.

— Ох, я буду дуже щедрим, – так само тихо сказав він.

Влас схопив своїми пальцями моє підборіддя та підняв мою голову вище. Я відвела очі вбік, помічаючи за його спиною чужий погляд.

— Це багато чого ускладнює, Ангеліно, — заговорив хлопець, і я знову подивилася на нього. — Ти користуєшся моєю слабкістю та починаєш мною маніпулювати. І тобі це до біса добре вдається.

— Що ти маєш на увазі під своєю слабкістю? — ледь чутно спитала я.

Його погляд зосередився на моїх очах, а у мене мало ноги не підкосилися. Я сильніше вчепилася за його шию, щоб не впасти.

— Тебе, — прошепотів Влас.

Лічені сантиметри відділяли нас. Мені вистачило всього трішки потягнутися вперед, щоб спіймати його губи. Він обійняв мене за талію, і я поцілувала його ще сильніше. Мені було байдуже навіть на каву, яку я досі тримала у своїй руці й мало не розлила. Я не поспішала переривати поцілунок. Ще декілька разів торкнулася його губ своїми, а тоді легко потерлася носом до щоки хлопця та тихо замурчала. Я розплющила очі, глянувши за спину Власу. Вона не зрушила з місця, витріщаючись на нас через дорогу. Я поцілувала його в щоку, а тоді знову в губи, після чого опустилася до шиї. Залишила там декілька коротких поцілунків. Тоді я обійняла його за шию, дивлячись просто на неї.

— Там хтось стоїть? — здогадливо спитав Влас.

— Сабріна, – відповіла я.