Розділ 13

— Що… Що ти сказав? — розгублено перепитала я.

За останній час мене багато що здивувало, але ці слова Власа — просто шокували. Я почала прокручувати у голові нашу розмову після тієї ночі. І я чітко памʼятала, як він казав, що ми переспали. Чому тоді зараз заперечує?

— Ти обманув мене? Але навіщо?!

Влас видихнув та відвів погляд, впираючись кулаками в боки. Ми стояли на достатній відстані, і мені чомусь стало так холодно, що моє тіло затремтіло.

— Не знаю, — пробурмотів він, знизуючи плечима. — Ти так злякалася, що між нами могло щось відбутися, що я вирішив пожартувати. Знаєш, як це завжди бувало між нами. А потім усі ті твої слова… Коротко кажучи, я подумав, що не буду заперечувати. Мені було цікаво, як ти поводитимешся далі, гадаючи, що ми переспали.

— Але що… – я підійшла на крок ближче до нього. — Що тоді відбулося у твоїй спальні?

— Нічого особливого, – відповів Влас, хоча мені здалося, що це було не так.

— Скільки правди з того, що ти сказав тоді?

Я схрестила руки на грудях, намагаючись зняти тремтіння у своєму тілі. Наче навмисно у цей момент повіяв холодний вітер. У цій майже прозорій сукні стало надто холодно.

— Половина, — Влас задумано похитав головою. — Гаразд, трохи більше як половина.

— А саме? – поцікавилась я, не зводячи з нього погляду.

— Навіщо тобі знати усі деталі? — спитав він, нарешті глянувши на мене.

— Бо я не памʼятаю їх, а це, як на мене, важливо.

— Добре, — зрештою здався Влас. — Усе, крім сексу.

Мої брови злетіли вверх від здивування. Я думала, що той момент, де я гола терлася об нього і, можливо, отримала задоволення, був неправдою. Відверто кажучи, я навіть сподівалася на це, бо чомусь відчувала дивний сором.

— Усе? — спитала я, відверто здивовано. — І навіть той момент, де я… Ну… Кхм…

— Так, — відповів він, рятуючи мене від зайвих уточнень. — І ти дійсно просила мене зайнятися з тобою сексом, акцентуючи на тому, що він у тебе був тільки раз.

— Що ж, це правда, – визнала я та голосно зітхнула. – Мені справді соромно через свою поведінку, тому я прошу в тебе вибачення за те, що повелася так з тобою та очевидно перейшла всі межі.

— Принаймні тоді ти хотіла мене, – тихо пробурмотів він швидше до себе.

— Ти міг скористатися цим. Хоча ти, напевно, не хотів мене, тому повівся як джентльмен. Вибач, що наполягала.

Я стиснула губи, сильніше впиваючись нігтями у шкіру. Пригадала, як помітила вранці подряпини на його спині, тож з моїх вуст вилетіло наступне:

— Ті подряпини на твоїй спині… Звідки вони?

Влас опустив погляд униз, ховаючи легку усмішку.

— Ти була дуже наполегливою, — сказав він.

Я похитала головою, відчуваючи, як сильно почервоніли мої щоки. Ще ніколи в житті мені не було так соромно за свою поведінку.

— Я рада, що ми нарешті розібралися з цим, – сказала я з відвертим полегшенням.

Темні очі Власа зосередилися на моєму обличчі, і він коротко кивнув.

— Так, можеш більше не турбуватися через це. Між нами нічого не було.

— Дивно це вийшло. Ще донедавна я ревнувала тебе до Сабріни, бо думала, що ти побіг до неї одразу ж після того, як був зі мною.

— Ти ревнувала мене? — перепитав Влас, насуплено звівши брови.

Я опустила свої руки та витерла спітнілі долоні об тканину сукні. Не знаю, що змусило мене так сильно нервувати. Просто я не звикла говорити про свої почуття. І це Влас… Можливо, все це — просто чергова гра з його боку?

— Так, — тихо зізналася я. — І мені, чесно кажучи, набридло робити це.

Він зробив декілька кроків в мій бік та зупинився майже упритул. Довелося відхилити голову назад, щоб глянути йому в обличчя.

— Робити «що»? – пошепки уточнив він.

— Ненавидіти тебе, — так само тихо відповіла я.

Він нахилився до мене, обережно взявши мої долоні у свої руки. Одразу стало так тепло та приємно від ніжних дотиків його пальців.

— То перестань. Перестань ненавидіти.

Його очі здавалися такими темними, як глибока ніч, в якій хотілося заховатися.

— Але ж ти так само ненавидиш мене.

Він заперечливо похитав головою, а тоді раптом притиснувся до моїх губ своїми. Це було так неочікувано, що я завмерла на декілька секунд, не в змозі поворухнутися. Мої повіки повільно заплющилися, і під теплом його губ я потягнулася до нього та відповіла йому на поцілунок. Це було ніжно та солодко – абсолютна протилежність тому, що я відчувала з Власом до цього моменту. Він навіть не поглиблював поцілунок. Ми просто торкалися губами без найменшого натяку на щось більше. Але в цьому і було те «більше» – глибше та сильніше за ненависть.

— Ось так я тебе ненавиджу, — прошепотів він, відірвавшись від моїх губ.

Я не поспішала розплющувати очі, а на моєму обличчі зʼявилася надто задоволена усмішка, яку я не могла стримувати.

— М-м-м… Мені здавалося, що ти сильніше ненавидиш мене.

— Думаю, нам треба повернутися додому, щоб я показав тобі усю свою ненависть.

Я тихо засміялася, а тоді вперлася чолом до його грудей. Влас обійняв мене обома руками, міцно пригортаючи до себе. Я розплющила очі, дивлячись перед собою на горизонт. Море в цей момент здавалося таким темним. Лише яскравий повний місяць виблискував у воді, а хвилі легко билися об берег.

— Я не хочу, щоб ти їхала, — сказав Влас і ще сильніше обійняв мене, наче не бажав відпускати.

— Ну… Гадаю, що ще залишуся на день чи два.

Я підняла на нього свій погляд в очікуванні його реакції. Влас підозріло примружив очі.

— Ти хочеш, щоб я переконав тебе залишитися?

— Спробуй, – запропонувала я, знизуючи одним плечем. — У тебе є сорок вісім годин.

— О-о-окей, – протягнув він і витягнув свій телефон, щоб глянути на час. — Рівно північ.

— Отже, відлік пішов.

Деякий час ми ось так мовчки стояли на березі, обіймаючись. Це було дивно, адже ще годину тому я готова була його вбити. Та щось змінилося. Змінилося рівно з того моменту, як ми приїхали сюди удвох.

Я спробувала порухати ногами, що занурилися у пісок, і відчула різкий біль у правій щиколотці.

— Ай! – тихо скрикнула та скривилася від болю.

— Твоя нога, – згадав Влас, опустивши погляд униз. — Боляче?

— Трохи.

— Треба прикласти щось холодне. Ходімо!

Я пискнула від здивування, коли він раптом підняв мене на руки. І він з такою легкістю це зробив, наче я нічого не важила. Я вчепилася однією рукою за його шию, відверто вражена. Ніхто ніколи не носив мене на руках, тож мені стало ніяково.

— Тобі необовʼязково це робити, – соромʼязливо сказала я.

— Очевидно, що ти не зможеш іти самостійно.

— Я зможу…

— Ангеліно! — Влас буквально змусив мене замовкнути своїм поглядом. — Припини сперечатися.

— Гаразд, — зрештою здалася.

Насправді це було приємно. Я обійняла його ще й іншою рукою та поклала свою голову на плече Власа, злегка опустивши її, щоб приховати усмішку. Я ніколи не була такою. Зазвичай у мене все завжди під контролем. Я вмію вирішувати будь-які проблеми та виходити з різних ситуацій. Я не буваю слабкою, ніжною та соромʼязливою. Але чомусь у цей момент мені хотілося бути саме такою. Можливо, мені просто не потраплялися раніше правильні чоловіки? Я підняла погляд на Власа, зосереджуючи увагу на його красивому обличчі. Усі завжди тільки й говорили про те, який він привабливий, сексуальний та ще й талановитий. Цей образ, безперечно, личив йому, але за цією оболонкою ховався хтось, кого я ще не знала. І мені хотілося пізнати його краще. Хотілося, щоб він більше відкрився мені.

Коли ми повернулися додому, Влас обережно опустив мене на диван. Він присів біля моїх ніг, допомагаючи розстібнути ремінці босоніжок. І коли його пальці ненароком торкалися моєї шкіри, я відчувала короткі іскри, що посилали струм у кожну клітинку мого тіла. Я вперлася руками до дивана, стискаючи пальцями оббивку. Думала, що це допоможе мені трохи полегшити ці дивні відчуття. Та як тільки Влас підняв на мене свій погляд, вони лише посилилися.

— Що? – спитав хлопець, ледь усміхаючись кутиками губ.

— Що? – перепитала я, запитально похитавши головою.

— Ти витріщаєшся, — зауважив він. — А ще дуже підозріло усміхаєшся. Ти ж нічого не задумала?

Я знизала плечима, а тоді обережно підняла свою ліву ногу та провела нею вверх по його стегні, до живота і вище. Він раптом спіймав її своєю сильною рукою та неочікувано закинув на одне плече. Я повільно сповзла вниз і сильніше вчепилася пальцями в оббивку дивана.

— Оу! – я вражено підняла брови вверх та прикусила нижню губу. — Гм… Може, не будемо так поспішати?

— Звісно, — погодився Влас, лагідно погладжуючи пальцями мою ногу. — Я просто перевіряю, чи з твоєю ногою все в порядку.

— З цією все добре.

Я забрала свою ногу, хоча мені до останнього не хотілося цього робити. Обережно поклала її на підлогу. Влас підняв мою іншу ногу та почав оглядати й мацати своїми пальцями щиколотку з усіх боків. Він робив це обережно, тож я майже не відчувала болю, лише легке поколювання.

— Боляче?

Я заперечливо похитала головою, сподіваючись, що він не повірить мені та продовжить торкатися мене.

— Наче вивиху нема, — задумано мовив Влас. — Я принесу лід.

Він відпустив мою ногу, і мені одразу ж забракло відчуття його пальців на своїй шкірі. Влас підвівся та почав іти до кухні. Я провела його поглядом, дивуючись тому, як швидко билося моє серце в грудях. Згодом він повернувся й опустився на диван поруч зі мною. Влас закинув мої ноги на свої стегна, а тоді обережно приклав до правої щиколотки пакет льоду.

— Ти такий турботливий, — не стрималася я.

Він усміхнувся і почав задумано вимальовувати пальцями візерунки на моїх ногах. Я вперлася ліктями до дивана та зручніше всілася.

— Мені доводилося бути таким раніше, — заговорив він.

— Справді?

— Так. У дитячому будинку було багато неприємних речей. Постійні суперечки, сутички, приниження. Старші діти знущалися з менших, забирали їхні подарунки, їжу… Всяке було.

Моє серце стиснулося. Я не очікувала, що Влас почне розповідати мені щось таке особисте. Звісно, життя в дитячому будинку не могло бути казкою. Я розуміла це. І чомусь стало соромно, що раніше я могла так бездумно вколоти його цим.

— Але у мене був характер, – додав він, глянувши мені в очі. — Я вмів за себе постояти.

— У цьому я навіть не сумніваюся, — я спробувала усміхнутися.

— Але моя сестра була надто доброю та наївною.

Його сестра… Влас проговорився колись мені про неї, але він ніколи не згадував про сестру у своєму публічному житті. Він наче ховав її від усього світу. Вона була його таємницею. І мене не могло не вражати те, що він хоче розповісти мені про неї.

— Вона часто довіряла не тим людям, а ще чомусь завжди пробачала усім кривдникам. Її зачиняли в туалеті, штовхали в калюжу, постійно давали підніжки. Я захищав її, як міг. Ну і піклувався про неї. Не один раз мені доводилося заліковувати рани на її колінах.

Його пальці зупинитися в районі моїх колін, і моя шкіра вкрилася сирітками. Такі відвертості від Власа мене дуже сильно дивували. Я розуміла, що така можливість може випасти мені тільки раз. Можливо, завтра він закриється від мене. Може, повернеться до свого образу поганця. Може, знову піде на пробіжку з Сабріною та образить мене. Може, узагалі підставить, щоб знищити мою передачу… Між нами було так багато недовірливих «може». Я мала хапатися за цю мить його відвертості, щоб мати хоч якісь гарантії. Усе-таки ми приїхали сюди працювати. А стосунки… Я не впевнена, що у нас щось складеться. Ми занадто складні для цього.

— Ти можеш принести мені води, будь ласка, — лагідно попросила я.

— Так, звісно.

Влас без заперечень підвівся з дивана та попрямував до кухні. Я потягнулася до своєї сумочки й витягнула свій телефон. Швидко знайшла диктофон, ввімкнула його та кинула телефон назад у відкриту сумочку. Я встигла зробити це до того, як Влас повернувся. Він передав мені склянку, і я з вдячністю усміхнулася йому.

— Чому ти ніколи не розповідаєш про свою сестру? — спитала я, слідкуючи за тим, як він знову сів на диван, закинувши мої ноги собі на стегна. — Чому так ховаєш її від папараці та преси? Розумію, ти підтримуєш ту історію простого хлопця з дитячого будинку, що самотужки став зіркою номер один. Але хіба твої фанати не зраділи б за тебе, якби дізналися, що у тебе є сімʼя?

Я з очікуванням дивилася на Власа, не впевнена, що він відповість на моє запитання. Ця тема, очевидно, була неприємною йому. Можливо, навіть болючою.

— У мене нема сімʼї, – відповів він, глянувши просто на мене. — Моя сестра померла…