Розділ 12

Побачення з собою — це було не так вже і погано. Принаймні я намагалася переконати себе в цьому. У мене не було апетиту, тож я майже не торкалася до тарілки з салатом. Зате вино в келиху досить швидко спорожніло. Я попросила мені налити ще, хоч і не збиралася напиватися. Не хотіла більше ризикувати після того, що сталося минулого разу.

Я з вдячністю усміхнулася, коли мені принесли ще один келих червоного вина. І тільки хотіла зробити черговий ковток, як побачила поруч знайоме обличчя. У мене очі розширилися від здивування, коли Влас раптом сів на диванчик навпроти мене. У мене аж дар мови зник від цього нахабства. І хай я не розмовляла з ним, але моє обурення в цей момент не знало меж.

— Ну? – спитав він, зчепивши руки на столі. — То з ким у тебе побачення? Ти уже годину сидиш тут сама.

Я підозріло примружила очі, спостерігаючи за ним. Звідки він знає? Невже слідкував за мною? Я підняла свій келих і кивнула головою за його спину. Влас насуплено звів брови та озирнувся, зустрічаючись у дзеркалі зі своїм відображенням.

— Серйозно? – він засміявся, глянувши на мене. — Ти пішла на побачення сама з собою?

У будь-якому разі це було краще, аніж сидіти з ним. Я вдала, що цокаюсь келихом зі своїм відображенням у дзеркалі, а тоді зробила невеликий ковток вина.

— Тобі не здається, що це занадто самозакохано? — Влас зосередив свій погляд на мені. — Навіть для тебе.

Я знизала плечима та покрутила келих у руці, повністю ігноруючи його. Насправді це, як на мене, була чудова ідея. Повішати дзеркало навпроти столиків, щоб деякі самотні люди почувалися не такими самотніми, — це ж геніально!

У моїй голові крутилося багато запитань. Я справді не розуміла, чому Влас прийшов сюди за мною. Він міг скористатися моєю відсутністю та запросити до себе Сабріну. Впевнена, вона не була б проти. Хоча, може, вона відмовилася? Напевно. Саме тому він прийшов сюди. Можливо, сподівається, що я знову напʼюся до безпамʼятства та прийду до нього? Але це вже точно ні! Я не збираюся більше зближуватися з ним.

— Скільки це ще триватиме, Ангеліно? — Влас втомлено видихнув. — Я ж уже перепросив.

Я знову знизала плечима. Якщо він думав, що одних вибачень буде достатньо, то це далеко не так. Та і ті його скупі та вимушені слова мало схожі на справжні вибачення.

— Гаразд, ти не розмовляєш зі мною, — додав він, підсунувшись трохи ближче до мене. — Але хоча б звуки якісь видавати можеш!

Я схилила голову вбік, обдумуючи його слова. Ні, він навіть на елементарні звуки не заслужив. Я заперечливо похитала головою та знову надпила трохи вина.

— Ти ж розумієш, що кидаєш мені виклик? Рано чи пізно я змушу тебе заговорити зі мною.

Можливо. Але хай спробує! Мені самій було цікаво, як довго я зможу витримати. А ще цікаво, яким саме способом Влас спробує мене розговорити. Він міг би розлютити мене та вивести на емоції. Йому це завжди надто легко вдавалося. Я очікувала, що він почне тиснути чи якось ображати словесно, але хлопець раптом підвівся. Усе моє тіло напружилося, коли він обійшов столик і опустився на диванчик поруч зі мною. Влас сів так близько, що його стегно майже торкалося моєї голої ноги, що виглядала з-під розрізу сукні. Мені одразу ж захотілося прикрити її, але я стримала себе. Він просто намагається вивести мене. От і все! А я не подарую йому такого задоволення. Я змусила своє тіло розслабитися, хоча моє серце в грудях відбивало удари в прискореному ритмі.

— Вирішила напитися? — спитав Влас, нахиливши ближче до мене. — Знаєш, це непогана ідея. Пригадую, минулого разу в такому стані ти була дуже відвертою зі мною.

Я кинула на нього різкий погляд, стримуючи бажання вдарити. Він реально починав мене дуже сильно дратувати. На його обличчі зʼявилася тінь хитрої усмішки, наче він знав, як діє на мене і не збирається зупинятися. Я відвернулася від нього, але Влас раптом підсунувся ще ближче до мене. Він підняв свою руку та обережно пальцями відкинув передні пасма мого волосся, відкриваючи голе плече. Я відчула дивний жар у всьому тілі, що повільно підступав до щік. Дихання збилося, а серце в грудях забилося ще швидше.

— Шкода, що ти не памʼятаєш, — майже пошепки сказав він. — Це було непогано. Навіть незабутньо.

Настільки незабутньо, що ти одразу ж побіг до Сабріни? Я ледве стримала свій їдкий коментар. Сильно стиснула щелепи, а моя рука з келихом затремтіла.

— Ти справді інколи буваєш приємною. Так, твоя надмірна емоційність часто доводить мене до сказу та змушує божеволіти.

Я подивилася на нього, затамувавши подих. Влас не зводив з мене своїх очей. Раніше я могла читати у них гнів чи злість, та зараз там було якесь захоплення.

— Але мені це подобається в тобі, — додав хлопець, і його долоня раптом лягла на моє голе коліно. — Подобається, яка ти пристрасна і саркастична. Ти вмієш добирати слова, і дуже часто тобі вдається вколоти мене. Здебільшого ти робиш це, щоб подратувати мене. І я знаю, що ти отримуєш насолоду, коли бачиш, як сильно я дратуюся, — його пальці ковзнули трохи вище по моєму стегні. — Згоден, наші стосунки максимально дивні, навіть незрозумілі. Але чи насправді ми так сильно ненавидимо одне одного, як говоримо це?

Я мало не сказала вголос, що дуже сильно ненавиджу його. Але мій рот усе ще залишався закритим на замок. Влас у цей час продовжував говорити, і я була така захоплена ним, що навіть не зважала на його долоню, що повільно ковзала вище.

— Бо окрім своєї ненависті, я ще захоплююся тим, як сильно ти віддана своїй роботі. Я вражений тим, як багато всього ти знаєш. І у мене є очі, Ангеліно… — Влас ледь усміхнувся одним кутиком губ. — Я бачу, яка ти неймовірно красива і приваблива.

У мене мало щелепа не відвисла від здивування. Він справді сказав це? Сказав, що вважає мене красивою і привабливою? Я відчула приємне тепло десь у грудях, а мій погляд змʼяк. Губи затремтіли, стримуючи бажання усміхнутися. Але коли його пальці перемістилися на внутрішню сторону мого стегна, мене наче струмом вдарило. Я спробувала звести ноги, щоб полегшити відчуття. Та через мої інтенсивні рухи, я сповзла вниз на диванчику.

— Ах! – вирвалося з мене, коли я відчула його пальці майже біля своїх трусиків.

Я вчепилася вільною рукою за стіл, намагаючись ігнорувати все те, що відбувалося у моєму тілі. Нам варто припинити це негайно! Але Влас усе ще торкався мене, а я чомусь не відштовхувала його. Пальцями іншої руки він лагідно погладив мене по щоці. Я повернула голову до нього та схвильовано зглитнула слину, намагаючись полегшити сухість в горлі.

— Мені здалося, – Влас потер великим пальцем мої надто чутливі губи, – чи з цих красивих вуст щойно вирвався стогін? Тож можеш не продовжувати цю гру, Ліночко. Ти вже заговорила.

Я покліпала очима, почуваючись обдуреною. Швидко відвернула голову, зауважуючи на його пальці сліди від моєї червоної помади. Усі його слова були брехнею, щоб перемогти мене. Я очікувала, що він почне злити мене, щоб я накричала на нього. Але Влас спокусив мене та вкотре принизив мої почуття. Як я не зрозуміла цього? Він і торкався мене тільки для того, щоб обіграти. Довбаний маніпулятор!

— Забери свої руки, – крізь зуби сказала я.

— Ангеліно…

Але я не дала йому договорити. Стиснувши в руці келих, я різко підвелася та вилила залишки вина йому в обличчя. Влас відкрив рота від здивування і підняв свій погляд на мене. Краплі червоного вина стікали по його обличчю вниз на білу сорочку, утворюючи плями.

— Не смій! — я пригрозила йому пальцем. — Не смій навіть наближатися до мене!

Я схопила свою сумочку та швидко попрямувала до виходу. Обійнявши себе обома руками почала бігти вперед. Мені було так неприємно, що ця образа мало не розривала зсередини. Я перебігла дорогу та звернула на пляж. У наш дім мені точно не хотілося повертатися. Чесно кажучи, я була на межі того, щоб зібрати свої речі та повернутися додому. До біса той канал та «Зіркові новини». Я більше не можу… Не витримую!

— Ангеліно! — почула його голос за своєю спиною. — Якого чорта ти твориш?! Ангеліно!

Я до болю прикусила нижню губу та перейшла на біг, навіть не озираючись. Мої тонкі шпильки застрягали в піску. Бігти було майже неможливо, але я не хотіла витрачати час на те, щоб розстібнути тонкі ремінці. По звуках я чула, що Влас наближається. Довга сукня сковувала мої рухи, і я підняла її пальцями на стегнах, а тоді… Моя права нога затремтіла, каблук похитнувся, і я з гучним криком впала, відчуваючи біль у щиколотці.

Я вилаялася та сильно зажмурилась. Біль був нестерпний. Я стиснула руками свою болючу щиколотку та тихо схлипнула. Сльози навернулися на очі.

— Ангеліно! — Влас підбіг до мене та присів поряд. — Ангеліно, ти в порядку?

Я нічого не відповіла. Лише відвернулася від нього та потягнулася до босоніжок, щоб зняти їх.

— Покажи мені свою ногу! — попросив хлопець.

Він потягнувся рукою до моєї щиколотки, але я зі всієї сили відштовхнула його.

— Не торкайся мене! — закричала я.

Влас втомлено видихнув та потер долонями своє обличчя.

— Ми можемо хоча б раз нормально поговорити? — спитав він, відверто роздратований.

— Мені нема про що з тобою говорити, — огризнулася я.

— Мене це дістало! — Влас підвівся на ноги. — Мене дістала твоя тупа поведінка.

— Моя? Це у мене тупа поведінка?

— Що не так, Ангеліно? — спитав він, розвівши руками. — Що цього разу я зробив не так?

— Ти жартуєш? Ти обдурив мене!

Я піднялася на ноги, опираючись більше на ліву. Права щиколотка боліла та неприємно пульсувала. Але я хотіла здаватися йому рівною, тому випрямилася.

— Обдурив? — Влас відверто здивувався. – Що, бляха, змусило тебе так думати?

— Бо ти… — я тикнула своїм пальцем у його груди. — Ти завжди це робиш! Обманюєш та маніпулюєш мною, щоб обіграти й перемогти. Але краще б ти розізлив мене, аніж знову погрався моїми почуттями!

— Якими? Якими почуттями, Ангеліно?

Я напружилася, коли він підійшов ближче до мене, майже впритул.

— Тими, де ти постійно ненавидиш мене? – голосно спитав Влас. — Ти ж навіть не намагалася. Ти ніколи навіть не намагалася пізнати мене краще.

— Я спробувала! Я спробувала пізнати тебе, але ти вкотре виявився розчаруванням. Коли ми сиділи тоді на пляжі, я подумала, що усі ті новини про тебе могли бути неправдою. Але тепер я розумію, що ти… Ти ще гірший, аніж про тебе розказують, Власе!

— Та невже?

— Так! Ти переспав зі мною, як тільки ми опинилися тут удвох. А тоді одразу ж познайомився з Сабріною та почав з нею зустрічався. Ох, які ж ви милі удвох! – я фальшиво усміхнулася. — А вона знає, про тих дівчат, які чекають на тебе вдома? Вона знає про тих, з ким тебе ледь не щовечора фотографують папараці? Вона здогадується, що ще декілька хвилин тому ти ліз мені під спідницю? То скільки їх, Власе? Скільки у тебе дівчат, яких ти використовуєш?!

Він раптом відвів погляд і засміявся. Я продовжувала твердо стояти на ногах, хоча відчувала пекельний біль у правій щиколотці. Цей його сміх викликав змішані почуття всередині мене. Не знаю, на що я взагалі сподівалася. І мені не подобалося, що я, можливо, чекала, що він заперечить усе це. Десь в глибині душі я розуміла, що якимсь дивним чином Влас почав подобатися мені. Але усі ті інші дівчата і те, як він грається зі мною, надто сильно ображало мене.

— Я не можу і не хочу більше залишатися тут з тобою, — упевнено сказала я, хоча мій голос зрадницьки затремтів. — Я повертаюся додому.

Влас подивився на мене, і я відчула, як неприємний клубок стиснув моє горло. Губи затремтіли, наче я от-от розплачуся. Але ж я не вмію плакати.

Я розвернулася, аби піти геть, та він раптом схопив мене за руку, щоб зупинити.

— А репортаж? — спитав Влас.

— Мені все одно на нього, — відповіла я, ховаючи свій погляд. — Я не можу більше так. І… І буде краще, якщо я якнайшвидше поїду звідси, доки це дійшло надто далеко.

— Уже дійшло, — тихо сказав він. — Ангеліно…

— Відпусти мене! — я спробувала вирвати свою руку з його хватки.

— Ангеліно, будь ласка, послухай мене!

Влас раптом охопив моє обличчя обома долонями, змушуючи подивитися на нього. Я хотіла відвернутися і втекти геть, але його теплий погляд буквально прикував мене на місці.

— По-перше, я не зустрічаюся з Сабріною, — його твердий голос звучав надто переконливо. — Ми просто бігаємо разом і спілкуємося.

— Ви ходили на побачення, — нагадала я.

— Це була просто вечеря.

— Ти казав, що ви цілувалися.

— Ні! — Влас нахилився ближче до мого обличчя. — Я збрехав, щоб вивести тебе на емоції.

— У тебе вийшло, — пробурмотіла я та втомлено зітхнула. — Це все, що ти хотів сказати мені?

– Не все! По-друге, — продовжив хлопець, — я ніколи… Ніколи, чуєш? Ніколи не зустрічався з тими дівчатами, з якими мене фотографували. Це все були замовлені папараці.

— Що? — здивовано спитала я, витріщившись на нього. — Чому… Чому ти погоджувався на це?

— Цього вимагав мій продюсер. За контрактом я не міг відмовитися.

Я насупилася та помітно задумалася. Влас міг збрехати, але чомусь мені хотілося вірити йому.

— А по-третє? — тихо спитала я.

— По-третє… — Влас уважно подивився мені в очі та криво посміхнувся. — Це ти мене використала, Ангеліно. Ти прийшла в мою спальню, поцілувала мене, намагалася спокусити, а вранці сказала, що це нічого для тебе не означає. Що це був просто секс, про який нам обом варто забути. Ти казала це так, ніби я один з тих хлопців для випадкового задоволення. Як одноразка.

— Ні… — я спробувала заперечити, але думками чудово розуміла, що саме це я і сказала тоді.

— А знаєш, що найголовніше? — Влас забрав свої руки та відступив від мене.

— Що? — мій голос затремтів від хвилювання.

— Я навіть не спав з тобою…