Розділ 11

У мене голова розколювалася, хоча це був тільки ранок. Учора ввечері я перенервувала, через що пів ночі не могла заснути. А ще я постійно прислухалася до звуків, щоб не пропустити той момент, коли повернеться Влас. Здається, їхнє побачення добряче затягнулося, адже повернувся він майже о четвертій ранку. Я могла лише уявляти, чим він займався з нею увесь цей час. Чесно кажучи, міг уже залишитися у неї.

Я фиркнула своїм думкам та охопила долонями гарячу чашку міцної кави. Прокинулася я майже в обід. І Власа, ясна річ, уже не було. Мабуть, знову пішов на пробіжку з цією… Сабріною. Я зробила ковток кави, відчуваючи приємне тепло в роті. Мені треба було збадьоритися, тож однією чашкою я не обмежилася та одразу ж налила собі другу.

Вхідні двері грюкнули. Я напружилася та прочистила горло, хоча і не збиралася будь-що говорити найближчим часом.

— Ти нарешті прокинулася, — почувся голос Власа.

Я проігнорувала його та навіть не глянула в бік хлопця. Спершись попереком до кухонної стійки, я відвела погляд до вікна. Тепла чашка в моїх долонях зігрівала мої руки, і нерви уже були не такими сильними.

— Я думав, ти сьогодні знову підеш на пробіжку, – Влас сперся ліктями до столу. — Ти ж так обожнюєш бігати.

Я знову нічого не сказала. Зробила ковток кави, вдаючи, що абсолютно не помічаю його. Він вчора образив мене, знецінив мої старання, майже принизив. І він справді думав, що я спілкуватимуся з ним, наче нічого не сталося? Це я вже мовчу про те, що він побіг до іншої дівчини після того, як ми…

— Ти так і будеш мовчати? — спитав він.

Я розслаблено схрестила свої ноги та почала повільно пити каву, насолоджуючись моментом тиші. Насправді мовчати — це не так вже і погано. Можна заглибитися більше у себе, прочитати свої думки.

— І ти навіть не спитаєш, як минуло побачення? — не вгамовувався Влас.

Він випрямився, спостерігаючи за мною своїми темними очима. Я хотіла піти геть, щоб не злити його своєю присутністю. Але моє бажання провчити Власа змусило мене залишитися на місці. Ніщо так не дратує, як абсолютне ігнорування.

– Ми, до речі, цілувалися, — сказав він.

Я кинула на нього різкий погляд, відчуваючи, як груди стиснулися. Я припускала таку можливість, але не очікувала, що він так відверто скаже про це.

— Спрацювало! – Влас усміхнувся, тикнувши пальцем у мій бік. — Ти нарешті глянула на мене.

Я закотила очі, стримуючи роздратований стогін. Я наказала собі не видавати жодних звуків біля нього, тож уперто продовжила мовчати.

— Узагалі зараз ти мала б сказати щось типу того, що я придурок.

Так, ти точно придурок, Власе… Але я не сказала цього вголос. Просто подумки обзивала його всіма можливими словами.

— Окей… – видихнув він.

Здається, Влас нарешті зрозумів, що я справді не збираюся розмовляти з ним. Краєм ока помітила, що він підійшов до графина, щоб налити собі води. Може, наступного разу плюнути туди? Але це було б занадто навіть для мене, тож я одразу відкинула цю ідею.

У мене ще залишилося на дні трохи кави. Я вирішила допити її на вулиці, тому попрямувала на терасу. Як виявилося, спілкуватися лише з собою — це навіть захопливо. Можливо, до вечора мені вже стало трохи нудно. Але це точно краще, аніж говорити з Власом. Він явно не заслужив цього…

Декілька днів повного ігнорування — і я зрозуміла, що мені бракує спілкування. Тільки спілкуватися необовʼязково з Власом, чи не так? Я була намірена знайти тут друзів. Можливо, навіть закрутити роман? Чому ні? Хіба я чимось гірша за Власа чи ту Сабріну?

Я дочекалася, коли він вранці піде на пробіжку. Бігати я не любила, а от ранкова прогулянка була мені до вподоби. Я вдягнула чорні легінси, білий топ та рашгард на блискавці. Своє довге темне волосся зібрала у високий хвіст на маківці. Для чогось вирішила підвести вії чорною тушшю, щоб акцентувати на карих очах.

Я вийшла на вулицю з ціллю познайомитися з кимось. Прогулюючись вуличками, я опинилася біля пляжу. Вранці тут було не так багато людей. Але мені сподобався цей спокій і тихий шум хвиль, що билися об берег. Мета познайомитися з кимось змінилася на приємне бажання просто відпочити. Можливо, фізично я не втомлювалася, але моє ментальне здоровʼя явно погіршувалося. Я почала іти вперед швидше, глибоко вдихаючи морське повітря. Аж раптом…

Я одразу ж впізнала їх. Влас і Сабріна. Вони сиділи на пляжі та спокійно розмовляли про щось. Мабуть, вирішили перепочити під час пробіжки. Але я не могла не зауважити, як близько вони сиділи. Я помітила неподалік пальму та пішла туди, продовжуючи спостерігати за ними. Насправді мені не хотілося підглядати, але чомусь я залишилася. Спершись рукою до стовбура, я витягнула голову вперед, щоб бачити їх. Схованка, чесно кажучи, така собі. Але вони були надто зайняті розмовою, щоб зважати на мене.

Сабріна щось сказала, і це змусило Власа розсміятися. Я пригадала, як ще недавно ми з ним ось так сиділи ввечері на пляжі та вперше нормально говорили. Тоді мені навіть здалося, що між нами зʼявилося потепління. Але зараз я не відчувала нічого, окрім… Я не знаю, що це було: заздрощі, ревнощі, образи. Мабуть, усе разом узяте.

Я сильніше притиснулася до стовбура. Ця пальма була єдиною, з ким я сьогодні змогла познайомитися. Схоже, мені ну дуже щастить!

Влас сперся руками до піску позаду себе. Сабріна зробила те саме, але ще відкинула голову назад і заплющила очі, ніби насолоджувалася сонячними променями, морським повітрям і Власом, адже її пальці ненароком торкнулися його долоні. Упевнена, вона зробила це навмисно. Я примружила очі та сильно стиснула щелепи, відчуваючи, як у грудях неприємно зашкребло. Він не відсунувся і не забрав свою руку. Вони просто сиділи ось так, не зважаючи ні на що навколо. І це заворожувало. Я дивилася на них і не могла погляду відвести. Так романтично, що аж заздрісно.

І в цей момент голова Власа раптом метнулася у мій бік. Я різко забрала свою голову, усім тілом притискаючись до пальми.

— Чорт! — тихо вилаялася.

Я заплющила очі, намагаючись втихомирити своє прискорене серцебиття. Мені стало так ніяково і навіть трохи соромно. Але потім я зрештою взяла себе в руки. Нехай!

Я почала іти геть, майже бігти. Якнайшвидше поспішила додому, щоб сховатися. Можливо, мені вдасться зробити вигляд, що я нікуди й не виходила. Не дуже то хотілося тішити самолюбство Власа. Він може подумати, що я слідкую за ним, ніби він важливий для мене. Насправді це не так. Цей хлопець не має для мене ніякого значення.

Як тільки повернулася в дім, то одразу ж забігла до ванної кімнати та почала знімати з себе весь одяг. Швидко кинула всі речі в кошик для брудної білизни. На мені не було бюстгальтера, тож я накинула на плечі тонкий атласний халат і завʼязала пояс на талії. Швидко зняла гумку з волосся та розчесала пасма. Мені здалося, що вхідні двері відчинилися. В останній момент я забігла до вітальні та сіла на диван. Взявши у руки телефон, почала щось гортати в ньому, вдаючи, що дуже зайнята.

Мене здивувало, що Влас прийшов одразу ж слідом за мною. Хіба йому не хотілося більше часу провести зі своєю дівчиною? На язику стало гірко від цього слова. Навіть одна думка дратувала. Але слід уже визнати, що вони, мабуть, зустрічаються.

— Привіт, — привітався Влас, підійшовши до дивана. — Чим займалася?

Я подивилася на нього, запитально піднявши одну брову. Він дещо підозріло звузив очі, оглянувши моє тіло. Я підняла свій телефон і повернула екраном до нього. Там була якась стара робоча презентація, але Власу цього знати необовʼязково.

— Працюєш, — сказав він, не зводячи з мене очей. — Ось так з самого ранку.

Я опустила погляд у свій телефон, продовжуючи ігнорувати його. Мені треба було вдати, що я зайнята, тож я відкрила листування з Ілою та почала друкувати цифри в усіх можливих порядках. Але Влас чомусь не збирався іти геть. Мої пальці почали активніше набирати на клавіатурі всякий набір слів. Деякі з них навіть не читалися.

— Мені здалося, що я бачив тебе пляжі.

Я підняла на нього свій погляд, вигнувши тепер уже дві брови. Таки помітив! Зараза… Я випрямила свої ноги та закинула їх на журнальний столик біля дивана. Подоли коротенького халата розійшлися, виставляючи на показ мої стегна. У мене був такий вигляд, наче я щойно вийшла з душу. І насправді мені хотілося трохи присоромити Власа, щоб він зніяковів і нарешті пішов геть.

— Що ж… — хлопець прочистив горло. — Мабуть, здалося.

Це спрацювало, адже він щось пробурмотів про те, що йому треба в душ. Я видихнула з полегшенням, коли почула, що двері до ванної кімнати зачинилися.

Я не збиралася увесь день розходжувати в халатику, тому побігла до себе в кімнату та перевдягнулася в зручні шорти та футболку. Я розуміла, що мені варто щось вирішувати. Необовʼязково іти на побачення з кимось. Можна зібратися самій, а там… А там хтось та й зʼявиться!

З такою думкою я просиділа до вечора. Зрештою, після вечірнього душу, я відкрила свою шафу. Мою увагу привернула срібляста напівпрозора сукня з блискітками. У мене аж очі загорілися, коли я побачила її. Та я вирішила не поспішати з рішенням, тож витягнула ще декілька варіантів. Примірявши усі, я все ж повернулася до сріблястої сукні. Відверто? Так. Сексуально? Дуже. Приголомшливо? До сказу.

Я взула босоніжки на високих тонких шпильках, а також підібрала сумочку до свого образу. Макіяж у мене був мінімальний, але я підвела губи червоною помадою для яскравого акценту. Розправивши пальцями довгі пасма свого волосся, я вирівнялася та глянула на себе в дзеркало. Я була схожа на кінозірку, що вибралася на червону доріжку. Це було, безперечно, дуже ефектно.

Я спустилася на перший поверх і завмерла на останній сходинці, коли помітила Власа, що запалював свічки на столику. На ньому був класичний чорний костюм. Неподалік у вазі стояв красивий букет, а до столика була сперта гітара. Я трохи розгубилася Він же не зібрався привести сюди Сабріну? Бо все виглядало так, ніби Влас влаштував тут для них романтичне побачення.

Він, мабуть, відчув мою присутність, бо повернув свою голову в мій бік. Його очі розширилися від здивування чи навіть захоплення.

— Вау! — прошепотів він і випрямився, ковзаючи поглядом по моєму тілу. — Ти… Ти знала?

Влас спантеличив мене ще більше. Я попрямувала до нього та зупинилася на достатній відстані. Схрестивши руки на грудях, запитально похитала головою.

— Ну… Як ти дізналася, що я це все роблю?

Я розвела руками, даючи зрозуміти, що ні чорта не знаю. Мені хотілося спитати, о котрій прийде Сабріна, але я вперто прикусила свого язика.

— Гаразд, — Влас видихнув. – Довго це ще буде продовжуватися? Ти буквально виносиш мені мозок своїм мовчанням.

Вау! Як романтично! Саме те, що я хотіла почути. Мабуть, мій вираз обличчя сказав усе за мене.

— Визнаю, я погарячкував, — додав хлопець. — Я був занадто грубий з тобою. І мені шкода, що я так зневажливо поставився до того, що ти зробила. Власне, це я так намагаюся перепросити.

Я насупилася, озираючись довкола. Почути щось схоже від Власа було несподіванкою. Але моя гордість не дозволяла мені так легко здатися. Я здійняла голову вище, глянувши на хлопця.

— Ну? — спитав він, і кутики його губ дещо здригнулися. — Ти збираєшся нести свою камеру? Я взагалі-то написав деякі рядки й готовий їх озвучити.

Це була дуже заманлива пропозиція. Ангеліна-помішана на роботі телепродюсерка-Білінська, мабуть, у цей момент стрибала б від щастя. Але була ще одна Ангеліна – та, яку образили, і яка не могла так легко пробачити грубість Власа.

Я заперечливо похитала головою та опустила свої руки вздовж тіла. Хлопець окинув мене очима з ніг до голови. Його брови насупилися, а погляд став жорсткішим.

– Чекай! Куди ти взагалі зібралася?

Я натягнуто усміхнулася йому, після чого витягнула свій телефон. Швидко набрала йому повідомлення, бо розмовляти з ним я все ще не хотіла. На його телефон прийшло сповіщення від мене. Він глянув на екран і швидко прочитав повідомлення.

— Так, придурку, я йду на побачення! — хотілося сказати йому це вголос, але я обмежилася лише задоволеною усмішкою.

Особливо сподобалося дивитися на цей його розгублений вираз обличчя. Я надіслала йому повітряний поцілунок, щоб не так сильно засмучувати. Помахавши рукою на прощання, я розвернулася та впевнено попрямувала до виходу. Моя усмішка одразу ж впала.

— Ось так тобі! — подумки мовила сама до себе. — Іди до біса разом зі своїми вибаченнями, Власе Красовський!