Розділ 9

Я застогнала від сильного головного болю. Важко розплющила очі, відчуваючи смертельну сухість у горлі. Зір був розмитим. Я дивилася у білу стелю, а тоді зауважила сині стіні. Стоп! Хвилювання стиснуло груди. Це точно не моя кімната. Я трохи піднялася у сидяче положення. У голові запаморочилося, а мене мало не знудило. Здається, це кімната Власа. Шок мало не паралізував моє тіло. Тремтячи руками, я відкинула ковдру та голосно ахнула. Я була голою! Не у вчорашній сукні чи білизні. Повністю голою. О, ні-ні-ні… Я кинула швидкий погляд на підлогу. Неподалік валялася моя сукня, а ще трохи далі — чорні стринги. Я різко підвелася та постукала долонею по своєму чолі. У мене були провали у памʼяті. Я не памʼятала нічого з того моменту, як повернулася з клубу. Усе, що відбувалося в цій спальні — я не памʼятала абсолютно.

Мені стало так соромно та незручно. Я швидко замоталася ковдрою та вийшла зі своєї кімнати. Мені треба було знати точно, тому я одразу ж помчала на звуки.

Влас був на кухні. Готував на плиті сніданок. Я помітила, що на ньому не було футболки, а лише спортивні штани. Мій погляд зупинився на свіжих подряпинах, що виднілися на його спині. Наче… Наче хтось залишив їх під час дуже гарячого сексу.

— О! — Влас ліниво посміхнувся, коли помітив мене. — Уже прокинулася.

— Будь ласка, скажи мені, що між нами нічого не було, — попросила я, притискаючи ковдру до себе.

— Ну… А ти нічого не памʼятаєш?

Він примружив очі та злегка схилив голову вбік. Мабуть, мій переляканий вираз обличчя допоміг йому все зрозуміти.

— Я не вмію брехати, Ангеліно, — зрештою сказав він.

Я заплющила очі, відчуваючи, як земля мало не втекла з-під ніг. Як? Як я могла дозволити цьому статися?

— Цього не може бути, — твердо мовила. — Ти… Ти скористався моїм станом!

— Ти не була проти.

Він сперся до кухонної стійки та схрестив руки на грудях, ніби навмисно виставляв усі свої мʼязи напоказ.

— Я була пʼяна!

— Ти запевняла мене, що твереза і добре розумієш, що саме робиш.

— А що… Що я робила?

Я мало не померла від очікування. Ніколи в житті мені не було так соромно, як у цей момент.

— Спочатку ти подякувала мені за те, що я захистив тебе, а потім буквально накинулася на мене з поцілунком.

— А далі?

— Ми поцілувалися. Я сказав, що тобі краще піти до себе. Але ти почала роздягатися. Тоді… Ну, ти штовхнула мене на ліжко, вилізла зверху і почала тертися…

— О боже… — простогнала я та заплющила очі від сорому.

— Ти досить швидко кінчила.

— Ні! Ні, замовкни!

— Що? – Влас задоволено посміхнувся мені. — Ти буквально благала, щоб я зайнявся з тобою сексом.

— Ти брешеш! – обурилася я. — І явно перебільшуєш.

— Перебільшую? Ти мало не плакала через те, що у тебе секс був лише один раз та ще й три роки тому.

Мені нічого не залишалося, як прийняти це. Соромно? Ще і як! Але якщо це вже сталося, то я нічого не можу змінити.

— Гаразд, ми переспали, — визнала я. – Це нічого серйозного.

— Переспали? — перепитав Влас. — Ні, Ліночко. Ми дуже добре потрахалися. Докази у мене на спині, до речі.

Я мало не заричала вголос, стискаючи долоні в кулаки. Та він знущається з мене! І, бляха, зводить з розуму.

— Я не памʼятаю цього.

— Шкода, — зітхнув хлопець. — Ти дуже красива, коли благаєш.

Я сильніше притиснула ковдру до своїх грудей. І хоч моє тіло було максимально прикрите, я почувалася так, ніби стояла гола перед ним.

— Ми можемо не згадувати більше про це? — сказала я, мило усміхаючись. – Це ж просто секс! Я не памʼятаю цього, а ти, думаю, швидко забудеш. Упевнена, у твоєму досвіді були значно кращі та яскравіші дівчата у плані сексу.

— Можливо, – пробурмотів він.

— І як ти вже знаєш, у мене давно не було цього. Та ще й один не зовсім вдалий раз. Мені просто захотілося спробувати знову, а ти був під боком.

— Звучить так, ніби ти використала мене.

— А ти використав мене. Погодься, тут не так багато дівчат, які хотіли б переспати з тобою. Отже, ми квити!

Але з виразу обличчя Власа мені здалося, що йому це не подобалося. Та що я мала робити? Не кидатися ж йому на шию та казати, який він бог у ліжку, якщо я не памʼятала цього.

— Думаю, мені треба в душ, — сказала я.

— А мені час на пробіжку, — тихо мовив він.

Я кивнула головою та почала відступати. Здається, ми розібралися з цим незручним питанням.

— Побачимося пізніше! — кинула наостанок я.

Зазвичай Влас бігав годину чи дві, але минуло вже пів дня, а він досі не повернувся. Не те щоб я хвилювалася за нього. Мене турбувало, чи не ускладнило все наш необачний вчорашній звʼязок. Я повернула голову до вхідних дверей тоді, коли вони відчинилися. Влас спіймав мій погляд та на мить затримався на моєму обличчі. Він витягнув навушники з вух, залишив їх на тумбочці в коридорі, а тоді піднявся на другий поверх, повністю ігноруючи мене.

Це тривало декілька днів. Він постійно уникав мене. Або мені так здавалося. Але я не могла не помітити, що його пробіжки стали довшими. До того ж він почав бігати ще й увечері.

Я навмисно прокинулася раніше, щоб спіймати його до ранкової пробіжки та поговорити.

— Уже йдеш? – спитала я, спускаючись на перший поверх.

Він здивувався, помітивши мене. Влас швидко окинув поглядом моє тіло, але відразу ж відвернувся. На мені була піжама: короткі шорти та майка на бретелях. Не думала, що йому стане неприємно від мого вигляду.

— Ти сьогодні рано, — пробурмотів він.

— Не можу спати. Постійно думаю про тебе, – саркастично сказала я. — А якщо серйозно, то хотіла поговорити про наше спільне завдання.

— Що саме тебе цікавить?

— Коли ти нарешті почнеш писати пісню? — спитала я, схрестивши руки на грудях.

Влас стиснув губи, ніби про щось думав. Зрештою він видихнув і уважно подивився на мене:

— Я в процесі.

— Отже, ти щось вже таки написав? – уточнила я.

— Це чернетка.

— Покажеш мені?

— Ні! — це звучало категорично та різко. — Не зараз.

Я не хотіла показувати, що мені стало образливо. Звісно, я не сподівалася на те, що він поділиться зі мною своєю ідеєю пісні. Але ми мали робити це разом, тож я відчула неприємний осад у грудях.

— Гаразд, – я намагалася звучати байдуже. — Може, ми б зняли сьогодні ввечері частинку процесу? Можна вдома або на задньому дворі. Я все підготую.

— Сьогодні ввечері я зайнятий, Ангеліно.

Це спантеличило мене. Які у нього можуть бути тут справи, окрім написання пісні?

— Чим? — спитала я, насуплено звівши брови.

— У мене побачення.

Моя щелепа мало не відвисла. Спочатку подумала, що неправильно почула, але…

— Ти серйозно? — ледь не закричала.

— Так. — Влас знизав плечима. — Чому ти така здивована?

Я не те що здивована, я зла! Мене аж розпирало від гніву. Здавалося, що от-от пара піде з носа.

— Як? Коли? Де ти взагалі познайомився з кимось?

— Ми з Сабріною познайомилися на пробіжці, — пояснив він спокійно.

— З Сабріною, — покривалася я. – То от чому твої пробіжки стали такими частими? Тренуєшся, щоб швидше бігати за кожною спідницею?

Влас роздратовано видихнув і похитав головою.

— Я не маю часу на ці тупі розмови, — буркнув він. — Я на пробіжку.

— Я з тобою! — упевнено сказала, зауважуючи здивування на його обличчі. – Що?

— Ти раніше не була в цьому зацікавлена.

— Я просто хотіла трохи відпочити від спорту.

— Не знав, що ти бігаєш.

— Щоранку! — збрехала я, натягнуто усміхаючись. — Обожнюю біг. Зачекай пʼять хвилин, гаразд? Я тільки перевдягнуся в щось спортивне.

Не дочекавшись його відповіді, я помчала до своєї кімнати. У мене не було багато спортивних речей, але я знайшла легінси та короткий топ. На щастя, у мене були кросівки. Я швидко взула їх, зібрала волосся у високий хвіст та спустилася на перший поверх.

— Отже, ви познайомилися на пробіжці, — почала я, коли ми йшли до узбережжя.

— Угу, — неохоче відповів Влас.

— І як це сталося? Ти перший заговорив з нею чи вона?

Хлопець повернув голову в мій бік та примружив свої очі. Я ж дивилася перед собою, намагаючись тримати байдужий вигляд.

— Чому тебе це цікавить? – спитав він.

А я звідки знаю? Я сама не розуміла, чому мене так розлютило, що він познайомився з кимось. Може, це через те, що зовсім недавно ми переспали? Ні, я ні на що не сподівалася. Але він так швидко з іншою. Це було неприємно.

— Просто цікаво, – пробурмотіла я. – Можливо, я теж хочу з кимось познайомитись тут?

— У тебе вже була можливість, – нагадав Влас. Мені здалося, що я почула нотки гніву в його голосі. — Один мало не засунув руки тобі під спідницю на танцювальному майданчику, а інший — ледь не викрав. Можна писати заголовок: «Ангеліна та її ідеальні знайомства». Знаєш, з цього можна зробити шоу.

— Мені здається, що з твого життя шоу буде краще. Може, впишемо в наш репортаж рубрику «Як підчепити дівчину на пробіжці в іншому, бляха, кінці світу»! – закричала я так голосно, що мене мало не розірвало.

Влас подивився на мене, як на ненормальну. Він почав повільно бігти вперед підтюпцем. Я ж мало не до болю стиснула свої зуби.

На мить я подумала, що цієї Сабріни, може, і нема? Може, він вигадав це, щоб розізлити мене та змусити ревнувати? Я різко похитала головою від цих думок. Звісно, я не ревную його. У мене навіть нема приводу для ревнощів. Я ж не його дівчина.

— Ну? — Влас озирнувся на мене. — Ти будеш бігти? Ми ж наче для цього сюди прийшли.

Ненавиджу! Ненавиджу біг і Власа Красовського!

Я думала, що мені вдасться бодай трохи пробігтися без запинки. Але бігати по узбережжі виявилося складно. До того ж мені було важко. Груди сильно здіймалися від важкого дихання, ноги швидко втомлювалися. Свіже морське повітря просочувалося в легені, змушуючи все всередині пекти.

— Чекай! — гукнула я, задихаючись від браку кисню. — Я… Я не можу більше.

Я вперлася руками до колін та зігнулася, намагаючись віддихатися. Коли мені стало трохи легше, я вперлася долонею в лівий бік, що неприємно колов і болів.

— І це все? — почула поряд голос Власа. — Я думав, що ти витриваліша.

Він дивився на мене, продовжуючи бігати, але вже на місці.

— Просто давно не бігала, – збрехала я. — До того ж по узбережжі трохи важче це робити.

Я заплющила очі та глибоко вдихнула через ніс. Після декількох таких вдихів і видихів відчуття у грудях стали легшими.

— Сонце починає підпікати, — заговорив хлопець, примруживши очі.

Мої брови злетіли вверх від здивування, коли він почав знімати свою футболку. Довгим поглядом я пройшлася по його тілу, зауважуючи міцні мʼязи. Мати рідна! Мені справді декілька днів тому вдалося торкатися цього прекрасного, мужнього, твердого…

— Привіт! — почувся поруч милий дівочий голос, і я різко випрямилася. — Зазвичай ти в цей час уже біля маяка. Я подумала, що тебе сьогодні не буде.

По-перше, тут стояла нереально красива блондинка з модельною фігурою і хорошим третім розміром грудей. Цього явно бракувало мені. По-друге, вона говорила українською. По-третє, Влас таки не збрехав.

— Сьогодні зі мною моя… — почав він, на секунду зиркнувши на мене. — Моя колега, тому ми трохи відстали. Я ж казав тобі, що приїхав сюди по роботі.

Колега? Я не спитала цього вголос, але вперлася руками в боки та подивилася на Власа, піднявши одну брову.

— Так, — усміхнулася дівчина. — Я памʼятаю усе, що ти казав. Може, пробіжимося разом?

— Звісно! – погодився він.

Влас закинув футболку собі на плече. Вони щось сказали одне одному та розсміялися, після чого побігли вперед, залишаючи мене саму. Усе, що було до цього, здавалося тепер уже не таким образливим. А ось це… Це дуже-дуже неприємно.