Розділ 8

Мабуть, мої розкуті танці були досить привабливими, бо якимсь чином біля мене крутилися одні хлопці. Я не планувала сьогодні знайомитися з кимось, але це було не таким вже і поганим варіантом розважитися. Чому ні? Не помирати ж з нудьги. До того ж мене розлютило те, що Влас збрехав, сказавши, що не любить клуби. Я стільки його фотографій бачила, спійманих у клубі чи біля нього.

Спиною я відчула чиєсь тверде тіло. Я не дивилася, але гарячий подих опустився на мою шию. Хлопець щось сказав іспанською. Я не зрозуміла, тому лише трохи повернула голову вбік та натягнуто всміхнулася йому. Він зрозумів це як згоду, тому поклав свої руки на мою талію. Але це не була згода, тож моє тіло напружилися від цього непроханого дотику. Я вчепилася пальцями за його руки, намагаючись забрати їх від себе. Але хлопець продовжував танцювати та тертися об мене. Я намагалася пояснити йому англійською, але він, схоже, її не розумів. Мені нічого не залишалося, як зі всієї сили відштовхнути його. Більше на танцювальному майданчику мені не хотілося залишатися, тож я поспішила геть. Він кинув мені в спину якесь, упевнена, образливе слово. Але я не зважала. Вийшла у коридор та сховалася у вбиральні, де, на щастя, нікого не було. Я підійшла до дзеркала та зауважила, що моя червона помада трохи розмазалася. Легко витерла кутики губ пальцями, а тоді витягнула з сумочки тюбик з помадою. Для червоної помади потрібен був тверезий стан, але навіть злегка пʼяною я змогла нафарбувати губи ідеально. Така собі магія вийшла. Я усміхнулася своєму відображенню у дзеркалі, а тоді…

Раптом двері до вбиральні відчинилися, і всередину ввірвалися чоловіки в костюмах. Я відкрила рота від здивування. Моя рука з помадою зависла у повітрі. Серед усіх я поглядом спіймала того низького чоловіка, що спостерігав за мною на барі. Він кивнув головою, і двоє з них підійшли до мене.

— Що? Що ви робите? — налякано спитала я англійською.

Вони схопили мене під обидві руки та почали тягнути. Один з них щось говорив іспанською, але я абсолютно нічого не розуміла. Раптом той головний чоловік підійшов до мене та почав щось говорити.

— Я не розумію вас, – намагалася пояснити йому. — Не. Розумію.

Він щось крикнув, а тоді спробував вихопити з моєї руки мою сумочку. Я закричала, тюбик помади випав з пальців і покотився кудись під раковину біля сміття.

— Якого чорта? – скрикнула я, вчепившись за ремінець сумочки.

Я була обурена та шокована тим, що якісь чоловіки ось так нахабно та відкрито намагаються вкрасти мою сумочку. Там не було нічого дорогоцінного, і я не розуміла, навіщо їм взагалі це потрібно.

— Ей-ей! — раптом у дверях вбиральні почувся знайомий голос.

Я полегшено видихнула, відчуваючи, як хвилювання в грудях розчинилося з появою Власа. Він перевів погляд з мене на чоловіків. І хоч хлопець здавався досить злим, я прочитала на його обличчі відверте нерозуміння.

— Я не знаю, — сказала йому. — Не знаю і не розумію, що вони від мене хочуть.

Влас сказав їм щось іспанською та підійшов ближче. Він зупинився поряд, слухаючи те, що говорив йому той невисокий чоловік. Я стиснула щелепи, відчуваючи сильне роздратування.

— Ти щось знімала на свій телефон? – спитав Влас, глянувши на мене.

— Я… — у мене мало щелепа не відпала від здивування. — Ну, так. Просто відео з бару і танці.

— Тут заборонено знімати, Ангеліно. Про це є попередження на вході.

У мене очі округлися і дар мови кудись зник. Я навіть не помітила ніяких попереджень. Без дозволу, Влас всунув свою руку в мою сумочку та витягнув мій телефон.

— Цей чоловік, ймовірно, потрапив на відео. Вони хочуть, щоб ти видалила його.

Я подивилася на того чоловіка. Тоді мені здалося, що він дивився на мене зацікавлено. Але, схоже, він вирішував, як спіймати мене.

— Звісно, — сказала я. — Звісно, я видалю усе.

Я відкрила свою галерею в телефоні, помічаючи, як погляди чоловіків опустилися на екран. Перед вильотом я підбирала купальники та білизну, тож зробила декілька відвертих фото у дзеркалі, які, звісно ж, вилізли на перший план. Я ніяково засміялася та одразу ж відкрила останні відео. На очах усіх присутніх я видалила їх. Чоловік щось спитав іспанською, і я подивилася на Власа.

— Ти надсилала їх комусь? — переклав він.

— Ні, я не встигла, – відповіла я.

Я відчула полегшення, коли ті чоловіки підпустили мене. Поки Влас про щось домовлявся з ними, я відступила та знервована поправила на собі сукню. Боюся уявити, що було б, якби він так раптово не зʼявився тут. Мене могли викрасти! І все через те, що я зняла декілька безневинних відео. Хіба я могла знати, що на них потрапить обличчя серйозного чоловіка? Мабуть, це якийсь бандит чи мафіозі.

— Як добре, що ти прийшов, — заговорила я до Власа, коли вони пішли геть.

— Чим ти взагалі думала? — роздратовано спитав він.

— Я не знала! Не знала, що тут не можна знімати. Я всього лише хотіла відправити відео своїй подрузі, щоб вона подивилася, який тут клуб. Хто це взагалі був?

— Думаю, нам обом краще не знати цього, — пробурмотів хлопець.

— Я навіть не зрозуміла, що відбувається. Вони увірвалися сюди, схопили мене, ледь не видерли мою сумочку. Я злякалася, що вони викрадуть мене.

— Вони могли б.

Я здригнулася від однієї думки про це. Через своє незнання мови я не могла їм нічого пояснити. І сьогодні це мало не нашкодило мені.

— Що ти сказав їм? — поцікавилася я.

— Що ми туристи. І ти… — Влас прочистив горло, ніяковіючи. — Ти нібито моя наречена. Я залишив тебе у клубі, а потім повернувся і знайшов з ними. Ну і я пояснив, що у тебе не було поганих намірів. Ти просто не помітила, що тут заборонено знімати.

— Боже, ти… – я з усією вдячністю вчепилася пальцями в його плечі. — Ти мій рятівник, Власе.

Він насупився, спостерігаючи за мною.

— З тобою все нормально?

— Я така рада, що ти тут. Не знаю, що було б, якби ти не прийшов.

— Скільки ти випила? — Влас розчаровано похитав головою. — Думаю, нам краще піти звідси, доки ще чогось не трапилося.

Я кивнула головою на знак згоди. Ми вийшли в коридор, де раптом зʼявилося надто багато людей. Щоб не загубитися у натовпі, я вчепилася за руку Власа та сильно стиснула її. Ще вранці я б висмикнула свою руку та витерла долоню об будь-що, але після такої стресової ситуації я чіплялася за Власа як за рятівну соломинку. Але обіцяю, це тільки на один вечір. Завтра вранці я знову ненавидітиму його.

Ми вдвох вийшли на вулицю, а я постійно озиралася назад, щоб переконатися, що за нами ніхто не слідкує.

— Добре розважилася? — раптом спитав Влас.

— Незабутньо, — відповіла я. — Запамʼятаю цей досвід на усе своє життя.

Ми більше не трималися за руки, тож я своїми пальцями сильно стиснула ремінець сумочки.

— Я бачив, як ти танцювала з тим хлопцем, — сказав він, намагаючись звучати байдуже. — Це було… досить гаряче.

Влас хмикнув, і я почула в його тоні щось схоже на ревнощі. Але хіба він міг ревнувати мене? Звісно, що ні. Та чомусь мені сподобалася така ймовірність.

— І неприємно, — додала я. — Я не хотіла, щоб він торкався мене. Він щось спитав, я усміхнулася йому… Мабуть, хлопець подумав, що я не проти, тож вчепився за мою талію та почав буквально тертися об мене.

— Мені не здалося, що тобі не сподобалося, — Влас уважно подивився на мене.

— Просто я не одразу змогла відштовхнути його від себе. Він був досить сильний. Ти… – я глянула на нього. — Ти погано мене знаєш, Власе.

— Справді?

— Так. Можливо, тобі здається, що я з тих дівчат, які постійно шукають собі розвагу на ніч. Я… Я навіть не памʼятаю, коли у мене востаннє був секс.

Мабуть, алкоголь почав діяти, бо я б нізащо на тверезу голову не розмовляла про це з Власом. Такі зізнання явно не в моїх правилах.

— Як довго в тебе не було сексу? — для чогось поцікавився він.

— Три, — відповіла я, відчуваючи, що починаю шарітися.

– Місяці? — спитав Влас, не зводячи очей з мого обличчя.

— Роки, – зізнання злетіли з моїх губ до того, як я пошкодувала про це.

— Три роки? – здивовано перепитав він. — Це взагалі можливо?

— Як бачиш, – пробурмотіла я та спробувала усміхнутися.

Я не уточнювала, що це взагалі був єдиний секс у моєму житті. Добре, що хоч вистачило розуму змовчати про це. Не хотілося б, щоб Влас насміхався з мене. Очевидно, що в нього було цікавіше особисте життя.

Коли ми повернулися додому, я втомлено впала на диван і почала знімати босоніжки на підборах. У мене ноги боліли від незручного взуття.

— Я піду в душ, — повідомив Влас біля дверного прорізу. — А тоді спати.

Я підняла на нього свій погляд, відчуваючи, як усередині все скрутилося в тугий вузол. Мені раптом стало гаряче, приємне тепло опустилося в низ живота. Довелося звести ноги, щоб бодай якось полегшити свої відчуття.

— Добре, — сказала я та швидко опустила погляд на свої стопи.

Не хотілося, щоб Влас помітив мою дивну поведінку. Хоча не помітити цього було нереально. Він пішов, а я сильно зажмурилася. Не розуміла, що зі мною відбувається. Я не памʼятала, коли востаннє відчувала такий потяг до когось. Але це, мабуть, спричинено нашою нещодавньою розмовою.

Я втомлено видихнула та попрямувала на кухню в пошуках чогось, що можна було б випити. Звісно, напитися, щоб полегшити збудження – це не надто хороша ідея. Але я сподівалася, що вона спрацює.

Досить швидко я осушила пів пляшки вина. Але бажання нікуди не зникло. Навпаки, воно наросло з новою силою. Я не одразу зрозуміла, що ноги повели мене до спальні Власа. Трохи завагалася, але зрештою постукала в його двері.

Моє серце в грудях нестримно калатало в очікуванні. Я могла б втекти, але… Двері відчинилися навстіж, і я помітила на собі здивований погляд Власа. Він стояв переді мною без футболки, у всій своїй красі. Я швидко оглянула його з ніг до голови та глибоко втягнула повітря через ніс.

— Усе гаразд? – спитав він.

— Т-а-а-а-к, — протягнула я, відчуваючи, як спітніли мої долоні. — Ем… Я хотіла подякувати тобі за те, що ти зробив сьогодні. Ти не злякався і захистив мене, хоча міг не робити цього.

— Будь-хто на моєму місці вчинив би так само.

— Не будь таким скромним, — прошепотіла я з усмішкою. – Це не у твоєму стилі.

— Ну… Я вирішив трішки відійти від свого стилю, — Влас усміхнувся мені у відповідь.

— Це було так сміливо та героїчно з твого боку.

— Припини перебільшувати.

— Я серйозно. Просто раніше ніхто ніколи не заступався за мене. Я справді вражена і хочу щиро подякувати тобі.

— Гаразд, – погодився Влас. — Твої подяки прийняті. Це все, що ти хотіла?

Я замовкла, не зводячи погляду з його обличчя. Він здався мені таким красивим, таким магнетично привабливим.

— Ні, — тихо прошепотіла.

— Забула сказати, що ненавидиш мене? – пожартував він і чомусь нахилився ближче до мене.

І знову я відчула те тепло, що пройшлося моїм тілом, віддаючи приємним поколюванням унизу живота.

— Так, – усміхнулася я. — Я дуже сильно ненавиджу тебе.

Мене потягнуло вперед. Я піднялася навшпиньки, охопила своїми долонями обличчя Власа, а тоді неочікувано навіть для себе сильно поцілувала його в губи…