Розділ 3

— Куба? — Іла хитро посміхнулася кутиками губ. — Це там постійно тепло і наркобарони?

Я закотила очі, голосно зітхаючи. На щастя, у барі була достатньо голосна музика, щоб приглушити мій розчарований стогін. Я покрутила у склянці свій коктейль, а тоді зробила великий ковток алкоголю.

— Але я вважаю, що це не так вже і погано, – додала дівчина. — Коли ти востаннє відпочивала чи кудись їздила, Ангеліно?

— Не памʼятаю, — відповіла я. – Але їхати кудись самій чи з подругами — це одна справа. Але я їду з Власом, Іло! З хлопцем, якого я вже два роки ненавиджу.

— Ну, ненависть — це поняття мінливе. Не встигнеш помітити, як межа зітреться і…

— І що? – спитала я.

Але вона нічого не сказала, а лише знизала плечима, роблячи черговий ковток свого напою.

— Не у цій ситуації. Ми так сильно ненавидимо одне одного, що навіть не можемо перебувати разом в одному приміщенні.

— Вам треба зайнятися сексом, — раптом сказала вона.

— Що? Ні! З ним? Та ніколи!

Іла лише закотила очі на мої заперечення. Як вона узагалі могла подумати, що у нас з ним може бути секс?

— Чому ні? Він красивий привабливий чоловік, Ангеліно. Повір багато дівчат хотіли б опинитися на твоєму місці.

— Багато дівчат не знають його так, як я. Це тільки на камеру Влас такий хороший і милий. Насправді він… Він козел!

— Не будь такою категоричною. І там, коли ви залишитеся тільки удвох…

— Припини! – попросила я, спираючись ліктем на барну стійку. — Я навіть уявляти цього не хочу.

— А я б уявила, — сказала Іла та смішно порухала бровами. — Годі тобі, Ангеліно! У тебе не все так погано. Принаймні ти не «майже безробітна».

Я насупилася, спостерігаючи за дівчиною. Вона почала знервовано крутити соломинкою в коктейлі.

— Що? – Іла підняла свій погляд на мене. — Чому так дивишся? Мене вже попередили, що «Зіркові новини» закриють. А навіть якщо тобі й вдасться продовжити ефіри, то хіба до наступного року.

— А нове шоу?

— Лідія знайшла іншу ведучу. Якась акторка.

— Акторка? — мало не закричала я. – Якого… Я поговорю з батьком про це.

— Ні! — різко заперечила вона. — Ні, не треба. Поки «Зіркові новини» в ефірі мене не попруть з каналу, а коли передачу закриють, то я вже встигну знайти для себе щось нове.

— Але це неправильно! Ти… Ти — одна з кращих ведучих, яких я знаю. Можливо, зʼявиться нове шоу. Я впевнена, що тебе так просто не відпустять.

— Сподіваюся на це, — тихо пробурмотіла вона. — Що ж, краще не будемо про сумне. Усе-таки скоро хтось полетить на Кубу! – Іла махнула рукою, привертаючи увагу бармена. — Нам дві текіли…

Але дві текіли перетворилися на нескінченний потік алкоголю, що я навіть не памʼятала, як дібралася додому. Натомість вранці я ледве піднялася з ліжка. У мене так сильно голова боліла, ніби хтось безупинно бив у неї молотком. Я налила собі склянку холодної води та осушила її повністю за раз. Тоді я налила знову, але не встигла і ковтка зробити, як почула дзвінок у двері.

Я попленталася до дверей, затягуючи поясом халат.

— Ну і вигляд, – буркнув тато, як тільки я відчинила двері.

Він скривився, оглядаючи мене з ніг до голови. Я похапцем поправила пальцями своє волосся, після чого сильніше закуталася в халат.

— Що ти тут робиш так рано? — спитала я, впускаючи його всередину.

— Рано? – перепитав він. — Уже перша година дня, Ангеліно. Ти пропустила наш спільний сніданок.

Я втомлено видихнула і на секунду заплющила очі, намагаючись послабити легке запаморочення. Щонеділі ми з батьком снідаємо разом відтоді, як я зʼїхала з його дому три роки тому. Тоді я захотіла спробувати жити самостійно, хоча тато був категорично проти. Після смерті матері він став усім для мене та повністю присвятив себе мені. Але він так само поважав мої бажання, тому після довгих прохань та пояснень з мого боку усе ж здався.

— Пробач, – я потерла долонею своє чоло. — Я проспала.

— Що ти взагалі вчора робила? — спитав він, примруживши очі.

— Це була субота. Ми з Ілою вирішили трохи відпочити.

— Ого! Бачу, відпочили на «ура»!

Я пройшла повз нього та поспішила до кухні. Він попрямував слідом за мною.

— У тебе вся квартира тхне алкоголем, — невдоволено сказав батько. — Ти мене починаєш розчаровувати.

Батько підійшов до вікна, щоб відчинити його.

— Усі інколи напиваються, – пробурмотіла я, схрестивши руки на грудях. — До того ж у мене були на це причини.

– Які? Які можуть бути причини, щоб напитися до такого стану?

Я закотила очі та сперлася до кухонної стійки. Батько стояв біля відчиненого вікна, і я помітила, як вітерець легко підняв його сиве волосся. 
Я була пізньою, але бажаною дитиною у сімʼї. Коли я народилася, моєму татові вже було сорок два, а мамі — сорок. Та це не завадило їм стати найкращими батьками для мене. І хоч мама померла, коли мені було вісім, я до сьогодні памʼятала її лагідний голос та запах. Вона пахла жасмином з нотками ванілі. І саме тому у мене були одні-єдині парфуми, які я використовувала щодня.

— Ангеліно, — голос тата звучав суворо, але водночас в ньому відчувалася особлива ніжність, — не повʼязуй особисту неприязнь з роботою. До того ж Влас — талановитий цілеспрямований хлопець, який сам усього досягнув. Він виріс у дитячому домі...

— Не треба! – перервала я, підіймаючи одну руку вверх. — Не треба переказувати мені ту сльозливу історію, яку я чула зі всіх сторін телебачення та інтернету. Ти знаєш, що я не пробиваюся на жалість.

— Я не кажу, що ти повинна жаліти його чи захоплюватися ним. Просто зроби свою роботу. Я… Я вже немолодий.

Те, як він сказав це, — неабияк розчулило мене. Але я не плакала, бо просто не вміла. Можливо, це був наслідок травми після смерті матері, адже я могла плакати тільки тоді, коли стояла над її могилою. Усе інше не зачіпало мене абсолютно.

Я підійшла до свого батька та обійняла його обома руками. Від нього пахло свіжим милом і знайомим мені ароматом чоловічого одеколону.

— Не кажи так, — прошепотіла я, впираючись щокою до його грудей. — Ти не старий.

— Мої суглоби кажуть інакше, — тихо буркнув він, змушуючи мене засміятися. — І я серйозно, Ангеліно. Мені треба бути впевненим у тобі, якщо раптом...

Я насупилася та підняла на нього свій погляд.

— Що? — розгублено спитала. — Що ти маєш на увазі?

Він декілька секунд мовчки дивився на мене. Його рука лягла на мою щоку, і шершаві пальці лагідно погладили мою шкіру.

— Нічого, – прошепотів тато, натягнуто усміхнувшись мені. – Треба поговорити щодо вашої з Власом поїздки. Але комусь варто спершу прийняти душ.

– Тільки не кажи, що від мене смердить.

Я подивилася на себе та принюхалася декілька разів. Тато лише тихо засміявся і протягнув:

— Д-у-у-у-же.

Я похитала головою і, так само сміючись, попрямувала до ванної кімнати. Увесь час я не могла позбутися відчуття, що тато щось не договорює. Між нами ніколи не було таємниць, і його закритість починала мене бентежити.

Досить швидко я прийняла душ та вмила лице. Вигляд у мене був справді не дуже, але коли я нанесла доглядову косметику для обличчя, то стало трохи краще.

Я повернулася до кухні, поправляючи зелені патчі під очима.

— Ось! – тато підсунув до мене готовий сендвіч з сиром і шинкою. — Приготував тобі сніданок. Подумав, що після такої ночі тобі варто добре поїсти.

— Дякую, тату! Боже, я така голодна.

Я взяла у руки сендвіч та почала його їсти. Мої очі закотилися від задоволення, а з вуст вирвався голосний стогін.

— Це неперевершено, — сказала я. – Ти найкращий.

Тато усміхнувся на мої слова, але з його виразу обличчя я розуміла, що розмова буде досить серйозною.

— Це твій квиток на післязавтра, — заговорив він. — Я старомодний, тому видрукував його.

— Післязавтра? — здивовано перепитала я. — Хіба це не зарано?

— На Кубу не так легко знайти квитки одразу.

— Тут дві пересадки, — зауважила я.

— Так, ви летітимете звичайним рейсом, але у бізнес-класі.

— Хоч це добре. Де ми будемо жити? Сподіваюся, у різних готельних номерах.

Я кинула швидкий погляд на квиток, а тоді знову надкусила сендвіч. Але краще б я цього не робила, бо…

— Для вас винайняли будинок, — відповів тато.

Я мало не подавилася шматком хліба. Довелося добряче прокашлятися.

— Але не хвилюйся. Вілла велика, тож для вас обох буде багато місця.

— Хіба це так необхідно? Ми могли б жити в готелі!

— Процес написання пісні доволі складний. Ніколи не знаєш, коли зʼявиться натхнення чи нова ідея. А тобі треба бути поряд з камерою у будь-який момент. До того ж справді буде краще, якщо ви житимете окремо від інших людей. Усе-таки Влас медійна особистість.

— Ти думаєш, що його там хтось знає? — спитала я та скривилася.

— Багато людей не люблять зиму, тож проводять свята в теплих країнах.

Точно! Зимові свята. У мене очі збільшилися майже вдвічі від усвідомлення.

— Це буде перше Різдво, яке ми не проведемо разом! — заговорила я, відчуваючи, як мої груди боляче стиснулися.

— Я постараюся приїхати, — пообіцяв батько, і мені одразу ж стало легше.

— Ох, я неймовірно люблю тебе, тату.

— Я тебе теж…

Я нервувалася, бо у мене було не так багато часу, щоб зібратися. До того ж у цей сезон магазини прибрали увесь літній одяг. Я заледве знайшла декілька суконь. І хоч вони здавалися занадто нарядними, але все ж були новими. Більшу частину одягу, що лежав у моїй валізі, я вже носила раніше. І відсутність нових речей змушувала мене відчувати стрес.

Але я вирішила не показувати цього, коли дібралася до аеропорту. Я ненавиділа скупчення людей, а тут їх було вдосталь. Довелося пробиратися крізь тісний натовп, щоб нарешті побачити у непримітному місці Власа. Він стояв у кепці та сонцезахисних окулярах. Його голова була понурена вниз, а руки сховані в кишені спортивної кофти.

– Не думаєш, що краще було б надіти медичну маску? – спитала я, коли зупинилася біля нього. — Замаскуватися кепкою та окулярами – це просто геніально!

— І тобі привіт, Ангеліно! – сказав він, ігноруючи моє саркастичне зауваження. — Ти… — Влас зсунув свої окуляри на кінчик носа та ковзнув поглядом по моєму тілу. — Ти зібралася летіти на Кубу в шубі?

А коли його очі зупинилися на моїх тепленьких чобітках, то він насупився, звівши густі темні брови.

— Там зараз тридцять градусів. Сподіваюся, ти не додумалася кинути у валізу лижний костюм, – буркнув хлопець.

– Ох, я забула його вдома! — я вдавано посміхнулася йому своєю найкращою усмішкою. — Але не хвилюйся, я взяла з собою спокусливе червоне бікіні. Це підходить?

Він запитально підняв одну брову, а кутики його губ нахабно смикнулися вгору. Хлопець знову провів своїм поглядом моє тіло, але цього разу більш оцінювально. Мені одразу ж закортіло прикритися, тому я схрестила руки на грудях.

— Уже пізно, а у нас дві пересадки, — заговорила я серйозним тоном. — Я не хочу мерзнути.

— Ну… Це твоє рішення, — зрештою здався він. Влас озирнувся довкола. — Думаю, нам час уже іти. Буде краще, якщо якнайшвидше сядемо на свої місця. Не хочеться, щоб хтось з фанатів помітив мене.

– Хтось з твоїх фанатів? – перепитала я та провела поглядом усю залу. — Щось не помітила тут дзеркал.

Влас закотив очі та, схопившись за ручку валізи, почав тягнути її до місця реєстрації. Я не змогла стримати усмішки, адже мені вистачило мінімум часу, щоб роздратувати його. Т-а-а-к, ця поїздка, відчуваю, буде цікавою. Головне — повернутися додому живою. Я взяла свою валізу, а тоді поспішила за ним…