Розділ 2

— Га-а—а-разд, — мені не залишалося нічого, як змиритися. – І скільки тобі потрібно часу?

Я подивилася просто на Власа, що сидів навпроти мене разом зі своїм продюсером. Уся ця ситуація змусила мене відверто розгубитися, але я досить швидко взяла себе в руки. Не хотіла показувати йому свою знервованість. І байдуже, що я в цей момент безупинно клацала ручкою.

— Це залежить від багатьох факторів, — сказав він, стиснувши руки на столі. — Буває, що вистачає одного дня, аби написати текст. Та інколи написання пісні триває і місяць, і декілька місяців.

Я мало рота не відкрила від здивування, а мої брови злетіли вверх. Це, бляха, жарт? Ні, я не збираюся стирчати з ним незрозуміло де декілька місяців. Застрягнути з Власом — це найгірше, що могло зі мною статися.

— Наприклад, — продовжив він, – мій останній хіт писався майже пів року. Я все не міг знайти того відчуття, що ось це саме та пісня. Звісно, між цим я писав різні чернетки, але потім якось усе сталося в один момент. Я не люблю поспішати, тому кожна моя пісня – витримана та відшліфована до ідеальності.

Мені так і хотілося зробити йому якесь зауваження щодо його пісень, але я вирішила змовчати. У мене і так уже встигла розболітися голова.

— Це нормально, — заговорив він батько. — Ми розуміємо. І у нас є достатньо часу для цього.

— Це добре, — підсумував продюсер Власа. – Нам потрібен хіт.

Я насупилася, генеруючи в голові сотні ідей. Мій погляд зосередився на склянці з водою, а тоді…

— Чому б нам просто не купити пісню? — спитала я, піднявши очі на чоловіків. — Ми б відзняли усе за тиждень. Я навіть готова створити сценарій, щоб це виглядало так, ніби Влас самостійно написав.

— Ні! – категорично відмовився він, мало не спопеливши мене своїм поглядом.

— А чому ні? – я нахилилася ближче до нього. — Багато артистів купують пісні.

Він так само нахилився до мене. Я примружила очі, стискаючи в руці ручку, а Влас помітно напружився.

— Не тоді, коли з цього збираються зробити шоу, – крізь зуби процідив він. — Це може вплинути на мою репутацію, коли одного дня автор пісні почне висвітлювати свої права.

— Ми можемо укласти контракт про нерозголошення, — запропонувала я, ледь схиливши голову вбік.

— Усі контракти мають терміни, Ангеліно. Рано чи пізно про це можуть дізнатися. Я не хочу ризикувати своєю карʼєрою, бо ти боїшся відповідальності.

У мене мало очі на чоло не полізли від цих його слів. Влас востаннє зиркнув на мене з презирством, а тоді випрямився, перериваючи нашу зорову боротьбу. Якого чорта він каже, що я боюся відповідальності? Я не перший рік продюсую канал! У мене було стільки форс-мажорів і неочікуваних сюрпризів. Він і гадки не має, скільки проблем я встигла розвʼязати. Але фактом залишається те, що Влас Красовський — моя найбільша проблема!

— Влас має рацію, — втрутився мій батько.

Я ледь не застогнала вголос. Ну звісно! Звісно, він буде підтримувати Власа, адже ця геніальна ідея з новою рубрикою була вигадала саме моїм татом.

— Ми не можемо ризикувати репутацією Власа та і нашого каналу теж, — додав він. — Нам варто узгодити деякі моменти та встановити дедлайн. Я розумію, що тобі потрібен час. Як… Як щодо трьох місяців? Гадаю, цього достатньо, щоб написати пісню. Ангеліна зніматиме матеріал та надсилатиме нам. Наші відеомонтажери підготують перші випуски, щоб випустити їх в ефір якнайшвидше.

— Звучить непогано, — пробурмотів Влас.

Я була здивовано, що він так легко погоджується. Хіба він не ненавидить мене так сильно, як і я його? Ми й десять хвилин в одному приміщенні не можемо витримати без сварки.

— Але якщо ти впораєшся з піснею раніше, то це ще краще, — додав мій тато з усмішкою.

— Че-чекайте! — втрутилася я, привертаючи увагу до себе. — Я не можу ось так залишити все і поїхати кудись на три місяці. Чому ми не можемо відзняти матеріал тут?

— А хіба нам не потрібен красивий кадр? — спитав продюсер Власа. — Ти бачила погоду за вікном? Дощ, холод, вітер, а скоро ще й сніг піде.

— У своєму домі я категорично не дозволяю знімати, — пояснив Влас, дивлячись на мене. — І мені значно легше писати в абсолютно нових місцях. Усі мої найкращі пісні написані у подорожах та під час поїздок.

— Гаразд! — спокійно погодилася я та кивнула головою. — Розумію, що у вас є свої забаганки. Це нормально. Але чому я повинна підлаштовуватися під тебе?

— Бо це твоя робота, Ангеліно, — сказав мій батько достатньо твердо. — І якщо ти вже хочеш залишитися на каналі та зберегти «Зіркові новини», то почни нарешті працювати. А якщо ні — то рятуй свою передачу сама. Але ти й так чудово знаєш, що низькі рейтинги не дозволять нам її продовжити.

Я розуміла, що вибору в мене нема. Вигадати якнайшвидше щось мегакруте — точно не вийде. Якби я знала раніше, що все так закрутиться, то придумала б рішення. Але мені тільки вранці повідомили про можливе закриття передачі. Мені банально не дали часу.

— Добре, – зрештою погодилася я і глянула на свого батька. — Але я хочу, щоб ти пообіцяв, що якщо рейтинги піднімуться, ти не закриватимеш «Зіркові новини» до кінця наступного року точно.

Він деякий час дивився на мене, наче обдумував мої слова. Я не розуміла, чому він вагався та не приймав мою одну-єдину умову.

— Обіцяю, – сказав батько.

Я кивнула головою, уже відчуваючи прилив мотивації до кожної клітинки свого тіла. Нехай! Я зможу витерпіти три місяці Власа. Я зроблю це, щоб врятувати своє шоу!

— Ти це навмисно? — спитала я у нього, як тільки ми вийшли з конференц-залу.

— Про що ти? — Влас насупився.

— Мій батько ніколи б не додумався до такої ідеї. Отже, це запропонував ти. Захотілося випробувати другий шанс на каналі?

— Повір, я не стукаю вдруге у двері, які колись зачинили просто перед моїм носом. І я готовий був відмовитися від пропозиції знятися на вашому каналі.

— Що тоді змусило тебе передумати? — поцікавилася я, намагаючись іти в його швидкому темпі.

— На тебе має вплив батько, — заговорив Влас, зупинившись біля ліфта. Він натиснув на кнопку виклику. — А у мене багато чого залежить від продюсера.

Я з розумінням кивнула головою, адже у всіх артистів усі шоу, концерти та виступи визначаються продюсерами.

— Вилітаємо наступного тижня.

— Так швидко? — здивувалася я.

— Моя менеджерка вже шукає квитки. Усю інформацію тобі надішлють.

Ліфт зупинився, двері розсунулися. Влас увійшов усередину та обернувся до мене обличчям. Його карі очі зупинилися на мені.

– Зустрінемося на Кубі, Ліночко! – сказав він, нахабно усміхаючись.

— На Кубі? – вражено перепитала я.

Але двері ліфта у цей момент засунулися, і я залишилася стояти в коридорі офісі в повній розгубленості. Я, відверто кажучи, очікувала щось менш… вражаюче…