Кінець панської милості

Наступного дня після допиту у Кроткого мене знову потягли до першої території. Але цього разу не в особливий відділ. У паралель із Кротким «тато» призначив внутрішнє армійське розслідування. Був призначений дізнавач із числа офіцерів НДІ, досить приємний підполковник Пушкарьов. Відтепер я, як Фігаро, був то тут, то там. Сьогодні у Кроткого, завтра у Пушкарьова. На щастя, вся ця допитувальна бюрократія тривала не більше тижня. Підполковник Пушкарьов ледве стримував сміх, коли проводив зі мною бесіди. У нього на столі стояв магнітофон із копією оригінальної касети, періодично він вмикав запис у різних місцях і ставив запитання. Виглядало це приблизно так:

— Товаришу солдате, ось тут ви говорите про фарбування статевих органів військовослужбовцями через дефіцит курячих яєць. Чи є в раціоні вашого батальйону подібний дефіцит? І якщо так, то з якого часу? Поясніть, будь ласка, — обличчям підполковника розлилася широка посмішка, він вочевидь веселився.

Пушкарьов натякнув, що копія касети вже гуляє НДІ, незважаючи на зусилля Кроткого, і має великий успіх. На відміну від особиста, Пушкарьов просто відбував номер. Його призначили дізнавачем — він тягнув лямку, не маючи інтересу до розкручування справи.

А скоріш за все, в його завдання входило показати всю абсурдність справи і постаратися поховати її в зародку. Адже це в інтересах « тата», якому гучна справа у власній вотчині зовсім не з руки.

Створилася вкрай цікава ситуація. Велося два розслідування в одній і тій самій справі — за лінією контррозвідки та за армійською лінією. Що це, як не пряма конкуренція? Ось і тема для нового запису: застосування ринкових методів у розслідуванні військових злочинів і проступків. Жарт, зрозуміло.

Кроткий на допитах продовжував гнути свою лінію, але й я теж. На превеликий жаль для майора, рік був не 1937-й, особливо не розвернешся. Кроткий ставив одні й ті самі запитання, я давав одні й ті самі відповіді. Майор починав нервувати, але нічого вдіяти не міг — гучна справа не шилася. З подивом я дізнався, що на допити запрошували Гонтаренка і Вздихалкіна. Напевно, на всяк випадок. А раптом зізнаються? І було б за що зачепитися майору Кроткому. Але ж вони були ні до чого і зізнаватися резону не мали.  А ось мене Гонтаренко та Вздихалкін зненавиділи лютою ненавистю і до кінця служби моєї капостили, як тільки могли. Але я не був ображений — думаю, що зрозуміти їх можна.

Допитувальна бюрократія закінчилася несподівано. На ранковому розводі, коли на плацу вишикувався весь батальйон, комбат вивів мене з шеренги та оголосив десять діб арешту від імені генерала Пасічника. Вуаля! Хоч щось визначене. На гауптвахті мене очікував режим посиленого робочого дня іноді з особливо дурною роботою. Мабуть, для перевиховання. Після трьох днів роботи здоровенним ломом, іменованим «олівцем», руки вкрилися кривавими мозолями, рукавиць навмисно не видали. Я попросив вартових відвести до санчастини, оскільки долоні являли собою кровоточиве місиво. Однак, відмовили.

І ось тут мене сильна злість взяла! Я оголосив страйк та  відмовився виходити з камери на роботу. Півдня просидів у камері, потім з'явився наш комбат — підполковник Хомяков. Він зайшов у камеру, подивився по боках і кутах, провів пальчиком над вхідними залізними дверима, але пальчик виявився чистим — пилу не було. Хомяков принюхався, шумно задихав, трохи задумався, потім в очах його промайнуло: еврика!

Підполковник Хомяков, прийнявши офіційний вигляд, безапеляційним тоном заявив, що у камері є запах тютюну, і тому він за правом комбата додає ще п’ять діб арешту. Однак до лікаря мене відвели, перев'язку зробили — і на тому спасибі. Ще кілька днів пішло на загоєння ран, а потім знову незабутній «олівець», який явно скучив за мною, і вперед — втілювати в життя приказку «куля дура, а олівець молодець». Але я почувався переможцем, адже стали видавати захисні рукавиці.

За час відсидки фізичні незручності турбували меншою мірою. Важливішим було інше: не було жодної інформації про перебіг справи, точніше про стан конкурентної боротьби за її та  моє, відповідно, майбутнє.

Чия візьме? Будуть роздмухувати чи погасять? Розмахуючи «олівцем», я намагався втопити переживання у фізичній знемозі та гуморі одночасно. Якщо уявити собі, що справа — це боксерський поєдинок, у якому кількість раундів не визначена і два боксери — це Кроткий та  Пушкарьов, на кого варто поставити?

Боксер на прізвище Кроткий... це вже смішно! Боксер Кроткий — руками короткий! Пушкарьову, судячи з прізвища, належить гарматний удар, який саме? Ну нехай буде аперкот, знизу в підборіддя Кроткого і той, як у сповільненій зйомці, летить над рингом, закотивши безбарвні очі та безвольно звісивши руки. А якщо уявити трохи по-іншому: Пушкарьов та  Кроткий виходять на ринг і спершу розпочинають словесні дебати, щоб розлютити один одного перед сутичкою:

— Я маю намір дати вам по фізіономії, — Пушкарьов рішуче починає поєдинок.

— Дозвольте вам не повірити, — маневрує словесно Кроткий.

«Олівець» входить в інтенсивну фазу, рухи вгору-вниз усе частіше й частіше. Піт заливає обличчя, пора змінити комплект рукавиць. Змучений від неробства солдатик-вивідний, що стереже мене, радісно кличе на обід. Від лом-фітнесу дуже хочеться жерти. Не їсти, а саме жерти. Вивідному теж розвага, хоч пройдеться трохи до гауптвахти. Адже йому зовсім не солодко. Спробуй поблукай півдня з автоматом навколо самотнього арештанта з ломом у руках і фігою за пазухою.

Сьогодні свято, ввечері заступає вартовий наряд від нашої роти. Це означає, що мені передадуть цигарок і  булочок. Як же це солодко звучить — цигарок і булочок. Метаморфози армійського арештанта-пролетаря. Трансформація свідомості від шампанського та  дівчаток до цигарок і  булочок. Виходить, що буття таки визначає свідомість? Що не кажи, а старий Маркс не був дурнем. Недарма його вивчають у всяких Гарвардах та Оксфордах. Але відверто кажучи, від шампанського з дівчатами я б теж не відмовився. Тим паче після трьох чудових булочок із кремом і викуреної цигарки марки «Столичні».