Ронінці та третя рота

Маленьке старовинне містечко Ронінці розташоване неподалік від Москви. Назва містечка давно вже викликає гарячі суперечки істориків. Прихильники екзотичної версії стверджують, що вона походить від японського слова «ронін». Так називали мандрівного воїна, який втратив свого пана. Роніни, як явище, існували ще за часів японського феодалізму.  Втративши з різних причин свого пана, воїн змушений був ухвалювати рішення: або робити собі сеппуку, тобто харакірі, або ж ставати декласованим елементом та вирушати у мандри. Варіанта рішення про перехід до облизування нового сюзерена не існувало. Або харакірі, або у волоцюги. Третього не дано.

Однак, прихильники цієї версії не можуть однозначно відповісти на питання: яким чином бродячі японські воїни зуміли дістатися до широт Підмосков'я?  Одні схиляються до того, що невеликий загін ронінів був у складі військ хана Батия, таким чином вони й потрапили до Підмосков'я під час монгольської навали. Тобто, щоб вижити, частина ронінів усе ж таки вирушила шукати нових панів на стороні.

Інші вважають, що роніни прийшли пізніше, як найманці за князів Василя Другого та Івана Третього. За гарну службу ронінам подарували землі в районі нинішніх Ронінців, і вони, мовляв, заснували там перше поселення. Роніни осіли, стали розсудливими, обзавелися сім'ями та дали потомство. У 17 столітті за царя Михайла Федоровича нащадки ронінів билися з козаками гетьмана Сагайдачного.  Гетьман взяв гору, захопивши ронінів, які залишилися живими, у полон. І якщо до служіння на нового пана роніни ставилися вже не так принципово, як раніше, то щодо полону вони були непохитні. Полон був для них ганьбою, яку можна було змити тільки кров'ю. Власною. Роніни звернулися до гетьмана з проханням видати їм їхні кинджали кусунгобу для здійснення ритуалу сеппуку.  Гетьман у роздумах потріпав бороду й мовив: «дивні хлопці, але воїни справжні». І наказав виконати прохання. Усі роніни, що залишилися, вчинили ритуальне самогубство. Потім на їхнє ж прохання тіла ронінів було спалено, а прах розвіяно над Єльським озером.

Альтернативна версія історії назви містечка набагато прозаїчніша. Мовляв, за московських князів Василя Другого та Івана Третього одним із їхніх васалів був боярин на прізвище Ронін.  Його вотчина розташовувалася на території нинішніх Ронінців. Ось і вся версія. Однак, попри її простоту, жодних документальних підтверджень історикам знайти не вдалося. Тому досі б'ються вчені мужі, бризкаючи слиною в історичних суперечках, породжуючи масу дисертацій та інших наукових робіт. Одне можна сказати з упевненістю на сто відсотків: актор Готліб Ронінсон та його предки точно не мають стосунку до назви містечка Ронінці.

У Ронінцях розташовувалася військова частина, де я перебував із жовтня 83-го до грудня 85-го. Частина являла собою окремий автомобільний батальйон і в ньому чотири роти. З них найбільш неприкаяною була третя, яка працювала на військовому заводі. За складом своїм рота представляла строкатий коктейль.

Наведу свій власний приклад. В армію я пішов із дипломом музичного училища, володіючи двома інструментами - саксофоном та трубою. Здавалося б, куди такого солдатика слід визначити? Згідно з логікою, напрошується єдина вірна відповідь - у військовий оркестр, зрозуміло. Але ж ні, волею випадку та генерал-майора Пасічника мене заграбастали в автомобільний батальйон, який не мав такої штатної одиниці, як оркестр.

Каверзне запитання: в яку роту мене визначили? Ну звичайно ж у третю. Крім рухів тіла на військовому заводі третя рота частіше за інших ходила у наряди, варти, та взагалі була батальйонною затичкою у разі якихось надзвичайних подій. Вночі прориває каналізацію або снігопад обрушується на автопарк - третя рота на вихід! Прочищаємо-вичищаємо з матюком та примовками у будь-який час доби і назад, у рідну казарму. Проте персонал у нас був дуже цікавий. Музиканти, художники, кілька літераторів та інші творчі люди. Звичайно ж, не тільки з них складалася рота. У достатку було представників і куди більш земних професій. Але повірте, надзвичайно цікаво було спостерігати сцену будівництва нового ангару на етапі бетонування паль, коли троє студентів Київської консерваторії орудують вібратором, що гуде, ретельно ущільнюючи бетон. Один скрипаль і  два теоретики-композитори:

— Борю, ви нічого не відчуваєте?

— Я відчуваю тільки втому в руках, Алік!

— Борю, прислухайтеся! Цей вібратор явно фальшивить!

Загалом, третя рота була ніби багатонаціональною державою зі своїми внутрішніми автономіями, коаліціями, іноді навіть територіальними суперечками. Коктейльне розмаїття зібраних у ній людей і статус тієї, хто вічно підтирає за всіма, призвели одного разу навіть до революційної ситуації з продовженням.

Мудрий агент 007 Джеймс Бонд вважав за краще збовтувати, але не змішувати. Інгредієнтів у нього було всього два: горілка та мартіні, плюс оливка у ролі вишеньки на торті. Не особливо строкатий коктейль. Проте командор Бонд побоювався поєднувати збовтування зі змішуванням. І правильно робив. Третя рота з народження свого була дуже змішаної «крові» та це ще гаразд. А от коли ще й збовтати та сильніше у шейкері армійських буднів ротну «крівцю», тоді стережися!   На жаль, серед ротних командирів Бонду місця не знайшлося, воно й зрозуміло чому - представник країни потенційного противника. Зате був старший лейтенант Бондяк, не командир, але заступник командира роти та придурок за сумісництвом рідкісний.

За дуже високий зріст прозвали його Вертольотом. Придуркуватість Вертольота виражалася в пристрасному бажанні демонструвати свою владу скрізь, де тільки можна.  Періодично по неділях його призначали відповідальним по роті. Так заведено, щоб на вихідний день хтось із офіцерів добу стирчав у ротній канцелярії. Цей обов'язок переважною більшістю ротного офіцерства сприймався правильно — ми їх майже не бачили і не чули. Відбули добу - пішли додому. Але ось відповідальним заступає Вертоліт і в неділю виводить хлопців на додаткову стройову підготовку! Один раз так робить, потім другий, третій, а на четвертий революційна ситуація переросла в бунт.  Третя рота відмовилася підкоритися, сівши просто на батальйонному плацу. Вертоліт «літав» і маневрував між солдатами, які сиділи на асфальті, тупав ніжкою та голосно лаявся. Але все було марно. Сталася дивовижна річ — автономії багатонаціональної ротної держави забули на якийсь час про свої суперечки та інші претензії одна до одної.