9 глава

Середина липня в Брукінгсі видалася м'якою, теплою й безвітряною. Від океану тягнуло свіжістю, а з боку лісів, що підступали майже до самого піску, — густим запахом хвої. Уздовж кромки води бродили поодинокі перехожі, хтось кидав м'ячик собаці, і той із дзвінким гавкотом бігав за хвилями.
Будинок Камаля стояв трохи вище, над самим пляжем, і ворота гаража були відчинені навстіж.
Кайл і Данай були всередині, на підлоговому октагоні з м'яким покриттям. Серйозне тренування швидко переросло в дурощі: Кайл викидав черговий випад, а Данай замість блоку гнучко відхилявся назад, вигинаючись усім тілом, ніби в химерному танці. Ритм підхоплювали обидва, і за мить спаринг більше нагадував сміховинний вальс із випадами, ніж жорстку бійку. Обидва вже не стримували реготу.
Даміан, як це вже стало звичним, сидів неподалік на шкіряному дивані. На колінах лежав розгорнутий записник. Час від часу хлопець відривався від паперу, де легкими штрихами вимальовувалися контури готичного янгола з гострими рисами — ескіз для майбутнього татуювання.
Спостерігаючи за цим перформансом, Даміан закотив очі й підібгав губи. Відхилився назад, притримав долонею розгорнуту сторінку — і за мить не втримався, розсміявся вголос.
Остаточно виснажившись, Кайл і Данай залишилися в самих тренувальних шортах і вийшли на подвір'я, до саморобного душу біля стіни гаража, який Камаль облаштував саме для таких випадків.
Стоячи під прохолодною водою, вони ліниво перекинулися кількома словами про буденне.
— Скільки тобі ще лишилося скинути? — спитав Данай, підставивши голову під струмінь.
— Десь півтора кілограма. — Кайл витер воду з обличчя. — Не хочу вилетіти зі своєї вагової категорії, тож доведеться ще трохи піднатиснути.
Данай хмикнув і похитав головою. Ще якийсь час вони стояли пліч-о-пліч під струменями.
Даміан тим часом вийшов із гаража й зупинився на порозі, прихилившись до одвірка.
Очі затрималися на Кайлі. Той безтурботно розмовляв із Данаєм, не відвертався й не намагався прикритися чи створити між ними зайву дистанцію. Даміан кілька секунд дивився, а потім стиснув губи й утупився в землю.
Невдовзі Кайл і Даміан попрощалися з Данаєм і рушили до машини. BMW уже виїжджав із подвір'я Камаля, коли Даміанові прийшло повідомлення.
— Батько з Патрисією вже поїхали, — прочитав він уголос і глянув на Кайла. — Дерек пише, що вони з Вів'єн кличуть пообідати в «Ocean Breeze». Ти як?
— Я тільки за. — Кайл вивів кросовер на серпантин між лісом і океаном.
Ресторанчик стояв на протилежному кінці міста, у тихому районі біля самого узбережжя: панорамні вікна, дерев'яний фасад і ще жодного натовпу туристів — було видно, що заклад відкрився зовсім нещодавно. Дерек і Вів'єн уже чекали на відкритій терасі, а біля їхнього столика стояв високий блондин, приблизно Дереків ровесник.
Почувши кроки, він випростався й обернувся до нових гостей із відкритою, гостинною усмішкою.
— Ласкаво просимо до «Ocean Breeze»!
Кайл стримано кивнув. А от Даміан, оглянувши натуральне дерево й тепле світло, усміхнувся:
— Привіт. Мушу сказати, інтер'єр просто неймовірний.
— Дякую, це дуже приємно чути, — відповів блондин.
— Хлопці, знайомтеся, це Мануель — власник закладу, — долучився Дерек. — Ми з ним перетиналися на тренуваннях із плавання. «Ocean Breeze» відкрився буквально тиждень тому, тож ми вирішили одразу завітати й підтримати його бізнес.
Кайл і Даміан сіли поруч. Кайл розгорнув меню між ними, і Даміан, трохи схиливши голову до його плеча, мовчки тицьнув пальцем у дві позиції — морепродукти на грилі та фірмовий салат. Кайл коротко погодився.
Тим часом Мануель повернувся до всієї компанії й показав на панорамні двері, що вели просто на піщане узбережжя.
— До речі, у мене тут є ще одна задумка, — поділився він. — Хочу облаштувати там невеличкий пункт прокату дощок і зону для серфінгу. Мені здається, це залучить купу народу й додасть закладу класної атмосфери. Та й, чесно кажучи, я сам обожнюю серфінг — коли ловиш гарну хвилю, від цього просто неможливо відмовитися.
Даміан подався трохи вперед. На губах з'явилася усмішка, а очі не відривалися від Мануеля.
Кайл час від часу кидав на нього важкі погляди. Щоразу, коли Даміан усміхався у відповідь на слова Мануеля, у Кайла напружувалася щелепа. Він відхилився на спинку дивана й на кілька секунд заплющив очі, а тоді знову подивився на співрозмовників.
Тим часом Дерек, помітивши Даміанову зацікавленість, дружньо поплескав Мануеля по плечу:
— До речі, Мануелю, Даміан чудово малює та професійно займається дизайном. Якщо ти справді збираєшся реалізовувати цю ідею з серфінгом, він міг би допомогти тобі розробити концепт і навіть зробити авторський розпис для станції прокату.
— Серйозно? — Мануель із ще більшим зацікавленням глянув на Даміана. — Це було б просто супер!
— Звісно! — усмішка на Даміановому обличчі стала ширшою. — Мені й самому було б дуже цікаво попрацювати в такому ключі.
Вів'єн, яка спокійно попивала свій напій, на мить подивилася на Даміана, потім на Мануеля, а тоді — на брата. Куточки губ сіпнулися в ледь помітній усмішці.
За кілька хвилин біля входу пролунав дзвіночок: до ресторану зайшла невелика компанія. Мануель перепросив і попрямував до барної стійки.
Щойно господар відійшов, Дерек сперся ліктями на стіл і нахилився ближче.
— Взагалі, я покликав вас саме сюди не просто так, — заговорив він трохи швидше, ніж зазвичай. — Цю ідею із серфінгом… Мануель мені вже кілька днів про неї пише. Ми поспілкувалися, і я серйозно подумую вкласти сюди гроші й стати його співвласником.
Коротка пауза, пальці перебрали край серветки — і він продовжив, упевнено всміхаючись:
— Ідеться не лише про прокат дощок для туристів. Я хочу взяти на себе спортивну частину — відкрити повноцінну школу серфінгу, самостійно тренувати людей і навчати їх ловити хвилю. Власна інструкторська база на такому тихому й крутому пляжі — це просто ідеальне комбо.
— Звучить як бізнес-план, від якого ти не відступиш, — примружився Даміан.
— Саме так, — підтвердив Дерек. — Тому, Даміане, я й заговорив про дизайн. Якщо ми зробимо цей проєкт, я хочу, щоб саме ти розробив усю візуальну концепцію та розписав дошки й локацію.
Поки Дерек ділився планами, Даміан на мить підняв очі до барної стійки. Там він наштовхнувся на погляд Мануеля: той, помітивши увагу, ледь усміхнувся. Даміан відповів такою самою легкою усмішкою.
Кайл знову завмер. Язик ковзнув по внутрішньому боці щоки. Пальці міцніше стиснули край столу.
Цієї миті офіціант розставив замовлені страви. Кайл коротко подякував, узяв виделку й зосередився на їжі.
Додому повернулися вже затемна.
Пізно ввечері, коли в домі стихло, Кайл із Даміаном піднялися до Даміанової кімнати.
Кайл одразу зняв куртку й акуратно повісив її на гачок біля дверей. Слідом за нею відправилося й худі на блискавці. Даміан, не кваплячись, повісив свій одяг поруч, раз у раз поглядаючи на Кайла.
Потім простягнув йому рюкзак, який досі тримав за лямку. Кайл підійшов із ним до робочого столу й поставив на стільницю. Застібка сухо клацнула. Розстебнувши блискавку, він дістав той самий шкіряний записник і, розгорнувши на закладці, почав розглядати ескіз готичного янгола, який Даміан малював удень у гаражі.
Даміан повільно зняв легку кофту, під якою лишилася тільки футболка. Краєм ока стежив за Кайлом. Потім узявся за край футболки й потягнув угору.
Кайл помітив рух боковим зором і різко розвернувся до нього спиною.
Даміан завмер.
Кутик рота смикнувся. Він опустив край футболки, пройшов углиб кімнати й сів на край ліжка.
Спершись ліктями на коліна, подивився Кайлові в спину.
— Кайле, — тихо сказав він. — Чому ти завжди відвертаєшся, коли я перевдягаюся?
Кайл машинально обернувся на голос — до дверей, де ще мить тому стояв Даміан. Побачивши порожнє місце, повів очима далі й знайшов його вже на краю ліжка.
На запитання лише ледь підняв одну брову.
І промовчав.
Так і не зустрівшись із Даміаном очима, знову повернувся до столу. Трохи нахиливши голову набік, утупився в ескіз, але пальці на краю записника напружилися.
Якийсь час Даміан мовчки дивився на нього.
— Ти абсолютно спокійно реагуєш на тіло Даная, — тихо мовив він до Кайлової спини. — Та й узагалі будь-кого. Коли ви роздягаєтеся в роздягальні перед тренуванням, ти ж не уникаєш дивитися на інших хлопців. Ти не дивишся лише на мене?
Кайл завмер.
Потім закрив шкіряний записник і відклав його вбік.
Не обертаючись, спершись долонями на стільницю, тихо, повільно, слово за словом відповів:
— Я не дивлюся лише на тебе.
Даміан не відвів очей.
Тільки брови ледь піднялися.
Кайл випрямився й, так і не показавши обличчя, рушив до дверей спільної ванної.
— Прийму душ, перевдягнуся, — кинув уже на ходу, взявшись за дверну ручку. — А ти поки знайди якийсь фільм на вечір.
Двері ванної зачинилися. Даміан ще якийсь час сидів на краю ліжка, дивлячись на них, і лише коли за стіною зашуміла вода, потягнувся до пульта.
Надвечір наступного дня.
Вечірнє сонце низько стояло над обрієм, і задній двір будинку Камаля весь був у теплому світлі. Звідси було видно узбережжя, чути хвилі й вітер, що долітав з боку стрімких скель.
Під розлогою кроною дерева, в імпровізованій альтанці з низькими столиками та м'якими диванами, вмостилися Данай, Даміан і Вів'єн. А в центрі уваги, просто на галявині, стояв саморобний ринг. Там Камаль і Кайл влаштували тренувальний розважальний бій у стилі ММА. Суперники рухалися легко, без зайвої агресії, радше заради азарту, ніж заради перемоги.
Данай сидів на самому краєчку дивана, упершись ліктями в коліна, — так, ніби будь-якої миті міг підхопитися й вискочити в ринг сам.
Камаль пропустив точний удар у щелепу, і голова його трохи відкинулася назад. Зупинившись, він провів тильним боком долоні по губі, стираючи тонку смужку яскраво-червоної крові. На обличчі з'явилася азартна усмішка.
Данай на дивані смикнувся, ніби удар дістався йому самому, і тихо свиснув крізь зуби.
— Ми так і будемо грати на публіку чи нарешті поб'ємося всерйоз? — хрипко запитав Камаль, мружачись від низького сонця.
Кайл у відповідь провів язиком по розбитій нижній губі, злизуючи кров. Губи розтягнулися в стриманому, майже хижому оскалі. Він зробив пів кроку вперед, переносячи вагу тіла й готуючись до атаки.
— Мені набридло піддаватися. Давай на повну.
Після цих слів динаміка на рингу миттєво змінилася.
Камаль спробував викинути важкий прямий лівий, але Кайл ухилився, пропустивши кулак буквально за сантиметр від скроні, і тут же вибухнув швидкою комбінацією: фінт, лоу-кік по внутрішній частині стегна, а потім, використовуючи інерцію обертання тіла, удар ногою з розвороту. П'ята важко врізалася в блок Камаля, змусивши того відступити на кілька кроків. Камаль спробував піти в клінч, але Кайл прослизнув під рукою суперника, вийшов йому за спину й коротким точним лівим хуком у корпус змусив згрупуватися.
Данай не відривав очей від рингу. Дивитися, як б'ються старший брат і найкращий друг, виявилося складніше, ніж він думав: він ловив себе на тому, що вболіває то за одного, то за другого, і ніяк не може вибрати. Щоразу, коли Кайл завдавав черговий точний удар, на Данаєвих губах з'являлася напівусмішка, а коли пропускав Камаль, щелепа мимоволі стискалася.
— Машина… — тихо, майже собі під ніс, мовив він.
Трохи відхиливши голову назад, він пильно стежив за кожним рухом і, як і годиться бійцеві, розбирав техніку обох: як Кайл тримає дистанцію, як Камаль запізнюється з лівою, щойно втомлюється.
— Брате, лікоть! — гукнув він, коли Камаль знову розкрився. — Лікоть тримай!
Камаль, не обертаючись, коротко махнув рукою — почув.
Поруч із Даміаном сиділа Вів'єн. Вона не відривала очей від рингу, раз у раз мимоволі кривлячись, коли Камаль чи Кайл пропускали важкий удар. Пальці стискали край пледа, накинутого на коліна. Коли кулак Кайла влучив Камалеві в корпус, вона ледь чутно охнула й прикрила рот долонею. Вболівати за когось одного вона не могла: боялася за обох однаково.
Вона обернулася до Даміана. Той сидів, злегка закусивши нижню губу й повністю занурившись у видовище. Коли важкий кулак Камаля з глухим звуком урізався Кайлові в плече, Даміан здригнувся й із силою стиснув у кулаці край рукава свого світшота, аж пальці побіліли.
— Боже… Я ніколи не їздила на змагання Кайла, — тихо мовила Вів'єн, зітхнувши. — І тепер розумію, що точно ніколи й не поїду. Я просто не можу на це дивитися.
Данай обернувся до неї через плече й коротко всміхнувся:
— Звикнеш. Я теж спершу не міг. Тепер тільки рахую, скільки разів хтось із них забуває про захист.
Вів'єн лише похитала головою й відвернулася від рингу — туди, де за гротом хвилі розбивалися об скелі.
Нарешті Камаль, важко дихаючи, але широко всміхаючись, опустив руки, даючи зрозуміти, що бій закінчено. Зробив крок уперед, розмашисто обійняв Кайла за плечі й міцно ляснув по спині.
— Ну що, малий... — сказав Камаль, витираючи піт із лоба й дружньо стискаючи Кайлові потилицю. — У цих боях у тебе справді велике майбутнє. Техніка просто відмінна!
Обидва, ще не відсапавшись, рушили від рингу до альтанки. Данай підвівся назустріч і, коли брат порівнявся з ним, мовчки ляснув його по плечу, а Кайлові простягнув кулак. Той відповів коротким ударом кулака об кулак.
Вів'єн одразу підвелася й зробила кілька кроків назустріч Камалеві. Діставши з кишені джинсової куртки вологу серветку, дбайливо заходилася витирати кров і піт з його обличчя. Камаль зупинився й дивився на неї з теплою усмішкою.
Данай, помітивши це, звів брови й перевів очі на Кайла. Той лише ледь знизав плечима.
Тим часом Кайл сів на звільнене місце поруч із Даміаном. Той повернувся до нього й мовчки простягнув руку. Краєм рукава світшота обережно протер розбиту губу, знімаючи краплю крові.
Кайл на мить затих.
Даміан дивився на нього з легким прищуром. Губи стиснулися в тонку лінію, а пальці на краю рукава то стискалися, то розтискалися.
Кайл перехопив цей погляд і, трохи нахиливши голову, тихо запитав:
— Що не так?
Даміан на мить затримав дихання, дивлячись йому просто в очі.
— Мені не подобається, коли хтось завдає тобі болю.
Кайл якусь мить мовчав. Потім опустив очі до рукава Даміанового світшота, де залишилася свіжа червона пляма — його, Кайлова, кров.
І знову підвів голову. Тихо, рівно мовив:
— Фізичний біль? Мені на нього байдуже. Є речі значно гірші. Є біль, який ламає сильніше за будь-який удар.
Даміан застиг, не відводячи від нього очей. Мовчання розтяглося на кілька секунд, перш ніж він тихо запитав:
— Поїдеш завтра зі мною на прийом до лікаря Левенштайна?
Кайл не вагався ні секунди — відповів, дивлячись просто в очі:
— Поїду.
Тихо видихнув і сперся на спинку м'якого диванчика, трохи закинувши голову й даючи втомленим м'язам розслабитися.
Даміан підвівся, щоб принести собі напій, і на хвилину зник у будинку. Кайл провів його очима, аж поки не зачинилися скляні двері, потім опустив погляд на власні руки — на кісточках ще темніли свіжі садна. Пальці мимохіть стиснулися в кулак, і він тримав його так кілька секунд, перш ніж розтиснути.
Наступного дня, ближче до полудня, чорний BMW X5 м'яко зупинився на парковці біля приватної клініки в тихому, зеленому районі. Будівля з лаконічним сучасним фасадом і панорамним склінням більше нагадувала затишний медичний центр, аніж суворе відділення психіатрії та психотерапії.
Кайл і Даміан вийшли з авто й мовчки рушили до входу. Пройшовши крізь скляні двері, опинилися у світлому холі. Усе було організовано швидко, без зайвої бюрократії: у реєстратурі привітно підтвердили запис. Удвох вони піднялися ліфтом на другий поверх і пішли тихим коридором до потрібного кабінету.
Саме цієї миті із сусідніх дверей вийшов лікар — Освальд Левенштайн. Худорлявий чоловік середнього віку з коротким сивим волоссям і надзвичайно уважними сірими очима. Побачивши хлопців, доктор усміхнувся, звичним рухом поправив окуляри в тонкій металевій оправі й відчинив двері свого кабінету.
— Заходьте, будь ласка, — м'яко мовив він.
Лікар пропустив уперед Даміана, потім Кайла, після чого зайшов сам і зачинив двері. Кабінет був оформлений у спокійних пастельних тонах, із м'яким освітленням і зручними меблями. Кайл одразу сів на невеликий диван біля стіни, залишаючись трохи позаду, а Даміан зайняв глибоке м'яке крісло навпроти робочого столу.
Доктор Левенштайн не поспішав сідати. Підійшов до стелажа, перебрав кілька папок і дістав Даміанову медичну картку. Опустившись у крісло, розгорнув її, мовчки пробіг очима останній запис, освіжаючи в пам'яті попередні призначення, а потім звів погляд на пацієнта.
Коротко глянув на Кайла й знову повернувся до Даміана.
— Перш ніж почнемо, Даміане. Ти не проти, щоб Кайл був присутній під час розмови? Тут можуть прозвучати дуже особисті речі.
— Не проти, — одразу відповів Даміан. — Він і так знає більше, ніж будь-хто.
Лікар коротко кивнув.
— Як ти почуваєшся останнім часом, Даміане? — спокійно запитав він.
— Добре, — коротко й майже машинально відповів той.
Освальд на секунду затримався на ньому поглядом, а потім повільно подивився на Кайла. Той сидів абсолютно нерухомо, поклавши зчеплені руки на коліна, і мовчки дивився у відповідь. Не втручався, але давав зрозуміти, що він поруч.
Запала коротка пауза.
Даміан важко зітхнув і ще секунду помовчав під поглядами обох.
— Мабуть... останнім часом є дещо не так із моєю поведінкою, — тихіше мовив він, опустивши очі на зчеплені пальці. — Я дуже часто прокидаюся серед ночі. Мені сниться... — він раптом запнувся, ковтнув і із зусиллям договорив: — ...мама. Ці сни настільки реальні, що мені здається, ніби я бачу її на відстані витягнутої руки. І щоразу після цього я відчуваю в роті гіркий присмак полину.
Даміан замовк, утиснувшись у крісло.
Доктор Левенштайн уважно вислухав його, не перебиваючи. Повільно сперся на спинку шкіряного крісла, знову поправив окуляри на переніссі й подивився на хлопця.
— Це тільки сни? — спокійно уточнив він. — Чи буває, що ти бачиш або чуєш щось, коли вже прокинувся?
Даміан на мить стиснув губи. Потім повільно кивнув.
— Один раз. Кілька днів тому. Я прокинувся, розплющив очі — а вона стояла біля вікна. У халаті, як тоді. — Він ковтнув. — Я знав, що це неправда. Заплющив очі, а коли розплющив — там уже нікого не було.
Кайл, який досі дивився в одну точку, повільно обернувся до Даміана. Про це той йому не розповідав.
Освальд зробив помітку в картці.
— Дякую, що сказав, — рівно мовив він. — Таке буває на самій межі сну й пробудження, особливо коли людина мало спить і перебуває в напрузі. Те, що ти одразу розумів, що це неправда, дуже важливо. Але домовимося: якщо щось подібне з'явиться вдень, коли ти повністю не спиш, — телефонуєш мені того ж дня. Не чекаючи прийому.
Даміан мовчки погодився.
Освальд відклав ручку й трохи подався вперед.
— Даміане... ти боїшся, що з тобою може статися те саме, що було з твоєю матір'ю?
У кабінеті стало тихо.
Згадка про матір — про те, якою вона була в останні місяці, — змусила Даміана на мить завмерти. Він відвів очі від лікаря й задивився кудись за його спину — на високу темну шафу з книгами. Погляд машинально ковзав по корінцях ще кілька секунд, перш ніж він повільно видихнув і змусив себе повернутися до розмови.
— Ні... мене це не так уже й лякає, — сухо мовив він, хоча голос злегка тремтів. — Але бентежить. Я просто не розумію, чому саме останнім часом відбуваються ці зміни. Чому вони повертаються саме зараз?
Доктор Левенштайн сперся ліктями на стіл, переплівши пальці.
— Симптоми рідко повертаються без причини. Психіка не працює у вакуумі. Останнім часом у твоєму житті щось змінилося? Стрес, нові обставини... навіть позитивні зрушення, нове зближення з кимось теж піднімають глибинні пласти. Через них, як крізь тріщини, часом пробиваються давні страхи.
Почувши це, Даміан у півоберта повернув голову до Кайла.
Той сидів на дивані непорушно. Плечі зведені, спина пряма. Свідомо не дивився ні на Даміана, ні на лікаря, втупившись у важку бронзову ручку зачинених дверей.
Даміан затримався на ньому лише на секунду й знову звернувся до лікаря.
— Не знаю... — тихіше мовив він, хитаючи головою. — Я не впевнений, чи проблема саме в моєму нинішньому емоційному стані.
Доктор Левенштайн ще якийсь час уважно дивився на нього, а потім подивився на Кайла.
Кайл розчепив пальці на колінах.
— Є ще дещо, — сказав він рівно. — Тієї ночі, коли він її бачив, він майже не спав до ранку. Тремтів. А зранку прокинувся зовсім іншим: говорив без упину, не втомлювався, цілий день був на ногах. Між цими станами не минуло й кількох годин.
Даміан глянув на нього, потім на лікаря — і не заперечив.
— Так, — тихо підтвердив він. — Я теж це відчув. Наче хтось перемкнув.
Освальд кілька секунд мовчав, а потім знову взяв ручку й зробив довгий запис.
— Це дуже важливо, — мовив він. — Добре, що ви цим поділилися.
Ручка знову лягла на стіл.
— Даміане, дай мені, будь ласка, відповідь на одне не надто делікатне запитання.
На мить лікар ковзнув очима до Кайла. Той не відвів погляду: зустрів його спокійно й прямо — без виклику, але й не кліпнувши.
Даміан лише злегка кивнув.
Лікар ледь опустив голову у відповідь і трохи нахилився вперед.
— Чи не з'являлися в тебе останнім часом суїцидальні думки?
Кабінет на мить завмер.
Даміан на секунду замислився, але обличчя залишалося спокійним.
— Ні, — твердо відповів він. — Такого в мене немає. Навіть коли депресія була найгіршою, я не хотів помирати.
Коротко вдихнув і продовжив:
— Так, перепади настрою є. Симптоми, які були раніше, інколи повертаються й навіть стають трохи гострішими. Буває, що повністю зникає апетит, бувають дні, коли просто немає сил і бажання піднятися з ліжка... Але думок про самогубство — ні.
Освальд зробив помітку в картці.
— Добре, — спокійно мовив він. — Це важлива інформація.
І знову подивився на Даміана.
— Тоді скажи мені ще дещо. Що тримає тебе навіть у найгірші дні? Що для тебе найважливіше?
Кайл повільно подивився на Даміана й уже не відводив очей.
Даміан опустив погляд на робочий стіл Освальда. Пальці взяли чистий аркуш паперу, що лежав скраю, і почали повільно м'яти його кутик.
— Я... не знаю, — тихо мовив він, на мить замислившись. — Мабуть... людина. Є одна людина, без якої я просто не уявляю свого існування.
Коротка пауза. Очі не відривалися від білого паперу в руках.
— І якщо я її втрачу... тоді я не знаю, що буде.
Ніхто не озивався.
Доктор Левенштайн повільно відхилився назад. На секунду ковзнув поглядом до Кайла й повернувся до Даміана.
— Розумію тебе, Даміане, — м'яко мовив він, зводячи пальці в замок. — Добре, що в тебе є така людина. Це справжня опора. Але я хочу, щоб з часом у тебе їх було більше, ніж одна. Жодна людина не повинна тримати на собі все.
Даміан усе ще м'яв кутик аркуша, не підводячи голови.
Кайл повільно й глибоко видихнув, не зводячи з нього очей.
Жовна на обличчі на мить напружилися. Куточки вуст сіпнулися в сухій, важкій усмішці. Він повільно опустив плечі й глибше осів у диван.
Доктор Левенштайн помітив цю реакцію, але не прокоментував її.
— А тепер поговорімо про твій сон і поточну схему.
Ще кілька поміток у картці, погляд на поточні призначення — і лікар підвів голову.
— Що ж. Сон погіршився, повернулися депресивні симптоми, а з тим, що розповів Кайл, картина стає чіткішою: коливання почали змінюватися швидше, ніж раніше. Я скоригую схему так, щоб вирівняти саме ці перепади, і не додаватиму нічого, що могло б підштовхнути новий підйом.
Пауза.
— І ще: почни вести щоденник. Щодня кілька рядків — скільки спав, настрій від одного до десяти, чи був присмак полину. Так ми побачимо зміни раніше, ніж вони встигнуть розігнатися.
Даміан кивнув.
— Перші дні після зміни схеми можуть бути трохи незвичними. Можлива сонливість, сухість у роті або легка нудота. Якщо побічні ефекти будуть сильними або з'являться будь-які різкі зміни настрою, телефонуй мені одразу.
Освальд швидко виписав нові призначення, простягнув їх Даміану й уважно подивився спочатку на нього, а потім — прямо на Кайла.
— І останнє. Якщо помітите різку зміну поведінки, виражене посилення апатії, безсоння, незвичне збудження або будь-які думки про самопошкодження чи смерть — не чекайте наступного прийому. Телефонуйте.
Кайл, повільно підводячись із дивана, твердо відповів:
— Я вас зрозумів.
Зупинився поруч, терпляче чекаючи, поки Даміан підведеться з крісла й забере папери.
Коли прощалися, Освальд тепло всміхнувся Даміанові:
— Бережи себе. До наступного прийому.
Щойно важкі скляні двері клініки зачинилися за ними, обидва на кілька секунд зупинилися на ґанку й водночас глибоко вдихнули, ніби скидаючи з себе важкість візиту. Потім спустилися до машини.
Щойно Кайл завів двигун, на центральній консолі засвітився телефон Даміана: «Батько».
— Так, тату, прийом якраз завершився, — сказав Даміан, прихилившись потилицею до підголівника. — Лікар трохи змінив схему. Нічого критичного, тож тобі точно нема чого турбуватися.
Еван щось відповів, і Даміан усміхнувся, передав привіт Патрисії й завершив дзвінок. Кайл мовчки ввімкнув поворотник і виїхав із території клініки на головну дорогу.
Поклавши телефон на консоль, Даміан повільно повернув голову й прихилився скронею до спинки сидіння. Деякий час мовчки спостерігав за впевненими рухами Кайлових рук на кермі, за профілем, за зосередженим поглядом.
— Пообідаємо десь? — ненав'язливо запитав Кайл, не відриваючи очей від дороги.
— Якщо чесно, їсти абсолютно не хочеться, — тихо зізнався Даміан, трохи примружившись від денного світла. — Але... можемо кудись поїхати, якщо ти голодний.
Кайл на секунду затримав подих. Щелепи знову помітно стиснулися, і на вилицях проступили напружені лінії.
— Може, в «Ocean Breeze»? — промовив він.
Даміан ледь усміхнувся — більше сам до себе, аніж Кайлові.
— Тобі там не сподобалося? — м'яко запитав він.
Кайл навіть не поворухнувся, і далі пильно дивлячись крізь лобове скло на потік машин.
— А тобі сподобалося? — парирував він коротким запитанням.
— Ну так, — спокійно, трохи розтягуючи слова, озвався Даміан. — Атмосфера в закладі справді прикольна. Світло, простір... Чому б і ні?
Почувши це, Кайл повільно провів язиком по передніх зубах — звичний жест, коли його щось дратувало, а він не хотів цього показувати. Витримав коротку, але важку паузу, на секунду кинув на Даміана гострий погляд і знову повернувся до дороги. Нога відчутно сильніше натиснула на газ — автомобіль плавно, але потужно прискорився.
— Тобі сподобався Мануель? — прямо й без зайвих вступів запитав Кайл.
Даміан і далі сидів, прихилившись скронею до спинки сидіння. З обличчя не сходила легка, іронічна усмішка — спокійна, дражлива й водночас тепла.
— Я не зовсім розумію саме запитання, Кайле, — м'яко промовив він, ледь примруживши очі.
Кайл міцніше стиснув кермо, перестроюючись у сусідню смугу, і сухо відрізав, навіть не обернувшись:
— Абсолютно нормальне запитання. Що саме ти не можеш зрозуміти?
Даміан тихо засміявся, хитнувши головою, і знову подивився на його напружений профіль.
— Ти ж чудово знаєш, що мені загалом не подобаються люди, — сказав він, розтягуючи слова з легким відтінком відстороненого аналізу. — Я не стільки соціопат, скільки просто не розглядаю людей навколо як якісь екземпляри, які мають мені подобатися чи не подобатися. Для мене вони — просто елементи навколишнього середовища.
Він зробив коротку паузу, чекаючи, поки Кайл переварить ці слова, а потім додав уже чіткіше:
— Тобто якщо ти мав на увазі, чи сподобався мені Мануель як хлопець... То відповідь — ні.
Почувши це, Кайл мимоволі трохи послабив тиск на педаль. BMW плавно скинув швидкість, повертаючись до спокійного міського ритму. Щелепа лишалася напруженою. Він не злився на Даміана — це був його власний внутрішній дискомфорт, і Кайл, як завжди, тримав його в собі.
Даміан, не чекаючи від нього слів, тихо вів далі:
— І якщо ти раптом вирішив, що мені загалом можуть подобатися хлопці... або що будь-який симпатичний чи харизматичний хлопець має шанси привернути мою увагу, то ти помиляєшся. У мене немає тяги до чоловіків як до категорії. Мене не цікавить ніхто з них.
Коротка пауза. Він подивився на Кайла й додав уже зовсім тихо:
— Є тільки один виняток.
Після цих слів Даміан м'яко, вже абсолютно відкрито всміхнувся й неспішно відвернувся до свого вікна. Відкинув голову на підголівник і задивився на будинки та дерева, що миготіли за склом.
Кайл застиг. Пальці так сильно стиснули шкіряне кермо, що кісточки побіліли, а дихання збилося. Він не обернувся — погляд залишався прикутим до дороги, але обличчя на секунду втратило звичну суворість.
Жорстка лінія губ трохи розімкнулася, а між бровами залягла глибока складка.
Кайл зробив повільний, важкий вдих через ніс, намагаючись опанувати себе. М'язи на плечах і шиї напружилися ще дужче. Він не промовив жодного слова, але мовчання тепер стало зовсім іншим — важким, зосередженим і сповненим гострого хвилювання.