6 глава

Ранок над Брукінгсом видався вологим і сірим — один із тих, коли сонце ніби існує лише за назвою: хмари затягли небо ще звечора, і жоден проблиск так і не пробився крізь них. Океан глухо шумів десь унизу, невидимий у ранковому мареві, і крізь прочинену фрамугу тягнуло сіллю та мокрою хвоєю. Будинок повільно прокидався: на другому поверсі шуміла вода в трубах, а з кухні вже долинали дзенькіт посуду й тихе булькотіння кавомашини.
Коли Даміан спустився на перший поверх і пройшов повз порожню вітальню, з боку їдальні вже чулися приглушені голоси та стукіт приборів.
За великим обіднім столом зібралася вся родина: Вів'єн щось переглядала в телефоні, зрідка постукуючи великим пальцем по екрану, перед нею стояла склянка апельсинового соку; поруч Дерек ліниво крутив у руках склянку з водою, дивлячись крізь неї на світло — заломлене скло розсипало по скатертині тремтливі бліки. Еван та Патрисія сиділи навпроти, про щось спокійно розмовляючи — їхні голоси зливалися в один рівний, майже фоновий гул, крізь який пробивався лише запах свіжозвареної кави й підсмаженого хліба.
Сам Кайл до столу ще не сів. Він стояв біля кухонного острівця спиною до дверей і зосереджено нарізав овочі для салату — рухи ножа були точні, майже механічні, з тим самим сухим, рівномірним стуком леза об дошку. Поруч стояла скляна салатниця, куди він скидав нарізане, а на краю стільниці холонула його чашка чорної кави. Після останніх тренувань йому знову потрібно було суворо контролювати вагу перед наступними змаганнями, тож стандартний сімейний сніданок він ігнорував.
Спинившись на порозі, Даміан не поспішав виходити на світло. Притулився плечем до одвірка, засунув руки в кишені й трохи схилив голову набік, прислухаючись. Поки ніхто його не помітив, до нього донеслися слова Евана, який звертався до Кайла, обернувшись через плече:
— ...я ж не проти, ти знаєш. Просто хочу зрозуміти, як ти сам це бачиш, — голос Евана звучав рівно, без тиску, зі звичайною батьківською цікавістю. — Змішані єдиноборства — це чудова розрядка, дисципліна, але ти бачиш у цьому якесь своє майбутнє? Чи це поки просто захоплення, а далі буде щось суттєвіше?
Кайл на мить зупинив ніж, трохи нахилив голову, але від дошки не відвернувся.
— Це більше, ніж просто хобі, — стримано кинув він, продовжуючи різати огірки.
За мить знову зупинився, поклав ніж на дошку й неспішно обернувся до столу, витираючи долоні об рушник, що висів на плечі. На обличчі з'явилася тонка напівусмішка, у якій вгадувався сарказм.
— Та ні, — байдуже відповів він, спираючись руками об край стільниці. — Після закінчення університету відкрию власний тату-салон. А паралельно тренуватиму дітей або вестиму якусь аматорську секцію з ММА.
Патрисія закотила очі й зітхнула, механічно розмішуючи каву в чашці, — навіть голови не підняла. Вів'єн прикусила губу, щоб не всміхнутися, швидко опустила очі в тарілку й легенько похитала головою, аби Еван нічого не помітив. А от Дерек стримуватися не став: широко, відкрито всміхнувся, а потім беззвучно хитнув головою в бік батька.
Еван насупився. Кілька секунд серйозно обдумував почуте, а потім доброзичливо подивився на Кайла:
— Ну... Я розумію, що власна справа або тренерство — це, можливо, непоганий план на майбутнє... Але ти справді впевнений, що це дасть тобі змогу прогодувати власну сім'ю й забезпечити їй достойне життя?
Напівусмішка на Кайловому обличчі миттєво згасла. Кілька секунд він мовчав, дивлячись на ніж на дошці — на тьмяний відблиск леза, що впіймав ранкове світло з вікна. Потім підняв очі на Евана.
— Еване, все добре. Я правда ціную твою турботу, — рівно перебив його Кайл і відсунув ніж на край дошки. Лезо тихо стукнуло об дерево. — Але тобі точно не варто про це перейматися. Навіть якщо я вирішу все життя займатися чимось абсолютно неприбутковим чи просто жити в своє задоволення, грошей із трастового фонду, який мені залишив дідусь, цілком вистачить. І мені, і моїй майбутній сім'ї.
Договоривши, він відвернувся.
І тільки тоді помітив Даміана, який увесь цей час мовчки стояв у дверному прорізі між вітальнею та їдальнею. На губах у того застигла іронічна, трохи крива посмішка.
Даміан неквапливо відштовхнувся плечем від одвірка, перетнув їдальню — руки все ще в кишенях — і, підійшовши до кухонного острівця, став поруч із Кайлом. Посмішка загострилася.
— А мені от взагалі цікаво, — протягнув Даміан, злегка схиливши голову й зиркнувши скоса. — Скільки дітей ти плануєш мати в майбутньому?
Кайл на мить завмер. Повільно заплющив очі й зробив глибокий, ледь помітний вдих.
— Даміане... — видихнув він, розплющуючи очі. Голос звучав напружено-спокійно, майже механічно. — Я ще над цим не думав.
Проте закрити тему йому не вдалося. Еван одразу випрямився на стільці, ніби тільки й чекав нагоди продовжити розмову. За останні три роки він із впертістю, вартою кращого застосування, намагався стати справжнім батьком для Кайла та Вів'єн. Його спроби часто виглядали незграбно й не знаходили відгуку, але Еван щоразу знову брався за своє.
— А от і дарма, Кайле, — серйозно втрутився Еван, трохи нахилившись уперед і дивлячись на хлопця. — Тобі вже двадцять два роки. Невже ти й справді ще про таке не замислювався? Це ж дуже важливий етап планування життя.
— От, наприклад, — уже веселіше продовжив Еван, і обличчя в нього проясніло, — я дізнався, що навіть Даміан уже спілкується з дівчиною! До речі, синку, як звати ту симпатичну дівчину з дуже цікавим стилем? У неї, здається, ще блакитне волосся?
Даміан злегка підняв брови й повільно, здивовано подивився на батька. Дерек аж подався вперед, передчуваючи продовження, а Еван терпляче чекав на відповідь, сяючи по-батьківськи.
— Марібель, — коротко вкинув Даміан, навіть не змінивши пози.
— Оце ж я й кажу! Навіть Даміан уже... — знову підхопив Еван.
Не чекаючи, поки батько розженеться на нову промову, Даміан невимушено сперся стегном об край кухонного острівця. При цьому ніби випадково, але відчутно зачепив спиною Кайлове плече. Той навіть не відсахнувся — лише м'яко, втомлено зітхнув і трохи посунувся, звільняючи Даміанові більше місця біля себе.
Даміан незворушно подивився Евану просто в очі й сухо додав:
— Марібель лесбійка, тату.
У цей самий момент Вів'єн, яка якраз зробила ковток соку, гучно поперхнулася й швидко прикрила рот долонею, намагаючись приховати раптовий напад сміху. Дерек безсило осів на стільці й затулив обличчя долонею — плечі дрібно тремтіли від стриманого реготу. Патрисія просто застигла, приголомшено дивлячись то на чоловіка, то на пасинка.
Даміан із абсолютно нудьгуючим виглядом обвів очима їхні обличчя.
Еван кілька секунд просто сидів мовчки, уважно й трохи розгублено дивлячись на сина, а потім поволі мовив:
— Оу... То я, мабуть, щось неправильно зрозумів.
— Так, тату, — стримано підтвердив Даміан. — Марібель — моя подруга. Навіть не стільки подруга, скільки людина, з якою у нас просто переплітаються спільні хобі. Тому ти трохи неправильно оцінив ситуацію.
Поки точилася ця розмова, Кайл за спиною Даміана знову взявся за ніж, дорізав овочі, скинув усе в салатницю й щедро скропив оливковою олією. Набравши трохи на ложку, скуштував, а потім присунувся ближче й простягнув ложку Даміанові через плече:
— Спробуй.
Даміан, навіть не обертаючись, з'їв салат із ложки, розжував і коротко кинув:
— Солі мало.
Кайл мовчки повернувся до салатниці, узяв сільничку й додав дрібку. Ніхто за столом навіть не підняв очей на цю сцену — ані Патрисія, ані Еван, який саме розмірковував уголос про щось до Вів'єн.
Даміан тим часом вийняв руки з кишень, дотягнувся до кавомашини на краю острівця, підставив чашку й натиснув кнопку. Поки машина гуділа, трохи відхилився назад, легенько торкнувшись плечем Кайла, який стояв позаду. Потім забрав готову каву й спокійно розмішав її ложечкою, а Кайл, не перериваючи своєї справи, знову зайнявся салатом.
Патрисія, прагнучи якнайшвидше зіскочити з ніякової теми про особисте життя Даміана та напружених розмов Кайла з Еваном, вирішила переключити увагу на дочку.
— Доню, а я от згадала... — заговорила вона м'яким, невимушеним тоном. — Ітан щось зовсім давно до нас не заїжджав. Ані на вечерю, та й узагалі я його не бачила вже більше тижня. У вас усе добре?
Поки батьки й Вів'єн заглибилися в цю тему, Даміан поставив чашку на острівець, машинально дістав із кишені телефон і прокрутив стрічку. Тайлер щойно виклав відео — новий скейт-трюк, невдалий, з падінням наприкінці. Даміан коротко пирхнув, поставив лайк і набрав одним пальцем: «Виглядало боляче». Сховав телефон назад у кишеню, знову взяв чашку й лише тоді звів очі на стіл, устигнувши впіймати останні слова Патрисії.
Патрисія вже майже чекала простої відповіді, яка дозволила б нарешті повернути сніданок до нормальної розмови. Але Вів'єн лише повільно відклала телефон на стіл і на мить завмерла, дивлячись кудись убік.
— Ні, мам, — тихо, але чітко мовила вона. — У нас з Ітаном зараз деякі проблеми в стосунках.
Після цих слів Вів'єн мимоволі підвела голову. Очі ковзнули по столу й зупинилися на Кайлі.
Він усе ще стояв за спиною Даміана, тепер уже з чашкою, яку забрав із краю стільниці. Зустрів погляд сестри спокійно, без здивування й без жодного запитання. Лише ледь помітно кивнув, ніби цього було достатньо.
Патрисія на секунду застигла. Пальці трохи міцніше стиснули чашку, а потім вона швидко поставила її — порцеляна дзвінко торкнулася блюдця.
— Оу... — Патрисія кліпнула, дивлячись на Вів'єн. — Це... досить несподівано, доню.
Еван одразу обернувся до Вів'єн. На обличчі з'явився той самий надто турботливий вираз.
— Вів'єн... — заговорив він тим самим повчальним тоном. — Звісно, це не моя справа, але... Проблеми в стосунках — це природно. Ви з Ітаном разом уже майже чотири роки, і на такому етапі дуже важливо не діяти зопалу. Стосунки — це постійна праця двох людей. Якщо хочеш, ми можемо сісти й по-сімейному все обговорити. Іноді варто просто звернутися за порадою до старших.
За спиною Даміана Кайл на мить завмер із чашкою біля губ, скосивши очі на сестру, але нічого не сказав.
На кілька секунд за столом стало тихо. Навіть рівне гудіння холодильника раптом стало чутним надто виразно.
Вів'єн слухала, не перебиваючи. Лише пальці повільно ковзнули по краю склянки, а очі на мить опустилися до столу.
Вона коротко, трохи уривчасто вдихнула, пальці на секунду стиснули склянку сильніше — і одразу розслабилися. Вів'єн підняла очі на Евана й терпляче, майже по-материнськи поблажливо всміхнулася.
— Еване, я ціную твою турботу, правда. І зопалу діяти не буду. Але з Ітаном ми якось...
Договорити вона не встигла.
І саме в цей момент її репліку легко та безжально розітнув байдужий голос:
— Ві подобається інший хлопець, — коротко вкинув Даміан, навіть не відриваючись від кави.
За столом ніби вимкнули звук.
Патрисія так і завмерла з простягнутою до чашки рукою. Очі повільно піднялися на дочку.
Еван кілька разів кліпнув, дивлячись то на Вів'єн, то на Даміана.
Дерек важко видихнув, підпер підборіддя кулаком і втупився в стільницю.
— Боже... — ледве чутно пробурмотів він собі під ніс.
Глянув на годинник — уже майже благально.
Тренування. Йому терміново потрібне тренування.
І тільки Кайл за спиною Даміана нічим себе не видав — навіть чашки не опустив.
Вів'єн похитала головою й спокійно всміхнулася — без жодного натяку на роздратування чи ніяковість.
Її губи беззвучно склалися в одне слово:
«Дякую».
Даміан ледь підняв брову.
Потім витягнув губи трубочкою й коротко:
— Чмок.
Повітряний поцілунок полетів через усю кімнату.
Вів'єн намагалася втримати серйозне обличчя, але куточки губ здригнулися.
Вона не втрималася й тихо, тепло розсміялася у відповідь.
Патрисія, скориставшись тишею, що настала, різко повернулася до Дерека — так, ніби це було єдине безпечне місце в кімнаті, куди ще можна дивитися.
— Дереку, — трохи напружено підхопила вона, — а в тебе як справи?
Дерек підвів голову. На губах майнула легка усмішка.
— Та знаєш, Патрисіє, — з м'якою іронією мовив він, — враховуючи всі ці бурхливі зміни в житті мого брата й сестри, у мене, мабуть, усе просто чудово.
Дерек не став чекати продовження цієї сімейної терапії. Неспішно підвівся з-за столу, прибрав свою тарілку й відніс її до мийки.
— Ну що ж, а в мене тренування, — мовив він, витираючи руки й окидаючи присутніх швидким поглядом. — Всім гарного дня. До зустрічі.
І вийшов з їдальні, поки решта родини повільно поверталася до сніданку.
Слідом за Дереком з-за столу піднялася й Вів'єн. Поправивши одяг, глянула на Кайла:
— Ти їдеш до Даная?
Кайл мовчки кивнув. Поставив чашку в мийку, накрив салатницю кришкою й поніс до холодильника. Щойно він відійшов, Даміан поволі змінив позу, сперся долонями об стільницю острівця, а потім неспішно відніс свою спорожнілу чашку до мийки.
— Я поїду з тобою, — мовила Вів'єн, збираючись іти. — Почекаєш кілька хвилин, поки я перевдягнуся?
Кайл знову лише кивнув, не відриваючись від холодильника.
Патрисія захоплено гортала якісь сповіщення, щойно отримані на телефон, а Еван задумливо дивився перед собою, смакуючи каву та вкотре перетравлюючи ранок.
Кайл закрив дверцята холодильника й проминув острівець, на ходу глянувши на Даміана:
— Поїдеш з нами?
Даміан злегка похитав головою.
— Ні, — кинув він, рушаючи повз Кайла до сходів на третій поверх. Уже на перших сходинках обернувся через плече: — Хочу заскочити до Марібель. Мені потрібна її допомога. Музика й текст є, але мотив поки не лягає так, як треба.
Кайл сприйняв це абсолютно спокійно — без зайвих питань коротко кивнув, показуючи, що все зрозумів.
Ліс над узбережжям Брукінгса згущувався, змикаючись над трасою важкою, майже чорною кроною. Мокрий асфальт відбивав тьмяне світло фар — навіть удень без них тут було не обійтися, — а з боку Тихого океану між стовбурами сосон прокрадався сирий сірий туман, осідаючи на склі дрібними краплями.
Вів'єн сиділа на пасажирському сидінні. Світле волосся, зібране у високий тугий хвіст, відкривало точені риси. Телефон лежав у неї на колінах. Підперши підборіддя долонею, вона впиралася ліктем у дверцята й не відривалася від запітнілого бічного скла, де суцільною темною смугою миготіли дерева.
— Кайле... — тихо мовила вона, не повертаючи голови. — Я стерво?
Кайл не обернувся. Пальці на кермі стиснулися сильніше, вдавлюючись у шкіряне оббивання. Він злегка скинув швидкість перед м'яким поворотом траси й лише коли машина знову вирівнялася, коротко видихнув через ніс.
— Так. Ні, — проговорив Кайл сухо й рівно, дивлячись прямо на мокру смугу дороги.
Вів'єн повільно відвернулася від вікна й подивилася на брата.
— Обґрунтуєш? — так само рівно запитала вона.
Кайл не відривався від дороги, перехоплюючи кермо на повороті.
— Так — тому що Ітан три роки тому поїхав за тобою в інший штат.
Він зробив коротку паузу, чекаючи, поки двірники знімуть воду з лобового скла.
— Ні — тому що тримати його поруч, якщо нічого не відчуваєш, ще гірше.
Вів'єн лише мовчки зсунулася нижче на сидінні й знову повернулася до вікна, де крізь туман проступали темні силуети сосон.
Помовчавши, стиснула губи й тихо додала:
— І Камаль тут ні до чого.
Обличчя Кайла не здригнулося, лише в куточку рота на частку секунди промайнула тінь іронії.
Вів'єн перехопила цей рух. Не спалахнула й не стала виправдовуватися, лише зітхнула й опустила плечі:
— Серйозно. Просто коли я почала спілкуватися з ним... я зрозуміла, чого мені весь цей час не вистачало з Ітаном.
Узяла з колін телефон, переклала його з долоні в долоню й зручніше вмостилася на сидінні.
— За ці чотири роки все стало якимось... занадто правильним, — вона легенько постукала нігтем по склу. — Будь-яке дрібне рішення, навіть про те, чи замовити ввечері суші, чи піти в ресторан, чи просто взяти попкорн і ввімкнути фільм, перетворюється майже на сімейний консиліум. Ітан одразу починає: «А як би ти хотіла краще? А який у тебе настрій? Ти хочеш залишитися вдома чи вийти?» Він без кінця радиться, обмірковує кожну дрібницю...
Вона на мить замовкла, задивившись на мокрий асфальт, по якому плавно котилися колеса.
— А Камаль інший. Він просто не роздумує й не ставить тисячі запитань. Він бере й робить так, як вважає за потрібне.
— Вони просто різні, — сухо кинув Кайл, об'їжджаючи вибоїну на краю дороги.
Вів'єн обернулася до нього. Кілька секунд мовчки вивчала його профіль — цю звичну стриману концентрованість, зібраність і холодний спокій, у якому ніколи не було байдужості, але завжди вистачало дистанції.
Кивнула своїм думкам, трохи примружившись:
— Угу... Так.
Вів'єн опустила очі на власні пальці, що крутили телефон.
— Мабуть, справа насправді просто в тому, що я зустріла Камаля. І як би я не намагалася переконати себе чи знайти виправдання... проблема не в суші й не в тому, як Ітан приймає рішення. Проблема в тому, що мені дуже сильно подобається інший хлопець.
— Ти вже остаточно припинила стосунки з Ітаном? — спитав Кайл.
Вів'єн на мить збилася з ритму. Швидко відвела очі, нервово перебираючи пальцями чохол телефону.
— Я... ще не знаю, як правильно пояснити йому це рішення, — зітхнула вона, похнюпившись. — Хочу розійтися так, щоб не зробити йому боляче.
Кайл вирівняв авто на прямій ділянці.
— Боляче йому буде в будь-якому разі, — відрізав він сухим, діловим тоном. — Тому зроби це якнайшвидше. Найгіршим для нього стане момент, коли він дізнається, що ти залишалася з ним і паралельно спілкувалася з Камалем.
Вів'єн м'яко видихнула й сперлася на спинку сидіння. Знову повернула голову до бічного скла, розглядаючи мокрий орегонський ліс.
— По телефону це робити, мабуть, не варто...
На цих словах Кайл на секунду відірвався від дороги й скосив очі на сестру. На обличчі на мить майнув виразний подив.
— Ні, Ві, — він знову дивився на асфальт, але в голосі з'явилася жорсткість. — Закінчувати по телефону стосунки, які тривали чотири роки, — це херова ідея.
Вів'єн випрямилася й пильно подивилася на нього:
— У тебе є час, щоб ми заїхали до нього?
Кайл нічого не відповів. Лише скинув швидкість, притиснувся до узбіччя, дочекався, поки траса спорожніє, розвернув авто через суцільну смугу й повів машину в зворотний бік — до будинку Ітана.
Поки Вів'єн була в будинку, Кайл залишався в машині. Двигун тихо бурчав на холостих обертах, дощ рівномірно барабанив по даху, а двірники з мірним, майже заколисливим рипінням зганяли з лобового скла важкі краплі орегонського дощу.
Минуло близько години. Кайл сидів нерухомо, відкинувши голову на підголівник, і дивився, як крізь мокре скло розпливаються й двояться обриси сусідніх будинків — сірі дахи, ліхтарі над ґанками, які хтось так і не вимкнув після ночі. Потім неспішно дістав із кишені куртки телефон. Екран спалахнув холодним світлом, яскравим навіть у сірому напівмороці салону.
Відкрив їхній із Даміаном чат і набрав коротке повідомлення:
«Ти коли додому?»
Надіславши, поклав телефон на сусіднє сидіння, сперся ліктем на дверцята й продовжив чекати без жодного нетерпіння.
Відповідь прийшла майже миттєво — телефон коротко завібрував на сидінні.
Кайл узяв його й розблокував. Замість тексту Даміан надіслав селфі. На фото він сидів у кріслі у своїй кімнаті, зручно вмостившись із гітарою, пальці лежали на грифі, ніби щойно завмерли після акорду. Темне волосся було неохайно зібране у високий пучок, а на губах ховалася ледь помітна посмішка.
Під фотографією висіло коротке повідомлення:
«Я вже вдома».
Кайл затримався на знімку.
Екран світився в сірому напівмороці салону, і кілька секунд Кайл просто дивився на Даміанове обличчя, не поспішаючи згортати чат. З усіх деталей на фото увага мимоволі зачепилася за очі.
Відколи вони познайомилися, саме очі Даміана вражали його найбільше. Вони мали дивовижний горіховий відтінок — hazel, у якому глибокий зелений переплітався з теплими карими цятками навколо зіниці. Навіть коли обличчя Даміана лишалося беземоційним, байдужим чи закритим, а сам він упевнено ховав свої думки від світу, його очі залишалися живими. Навіть через тьмяний піксельний екран телефона здавалося, ніби вони дивляться просто на нього.
Кайл повільно провів великим пальцем по краю корпусу, не рухаючись у тиші салону, поки двірники й далі відраховували секунди очікування. Потім сховав телефон у кишеню куртки.
Важкі вхідні двері будинку відчинилися, і на ґанок спершу вийшла Вів'єн. Затрималася на кількох сходинках, а слідом за нею показався Ітан.
Кілька секунд вони просто стояли навпроти одне одного під важкими краплями, що зривалися з даху. Потім Вів'єн ступила крок уперед, потягнулася й повільно обійняла Ітана за шию. Він не одразу, але міцно пригорнув її до себе, притулившись підборіддям до її чола, а за мить опустив голову й коротко торкнувся губами лоба.
Кайл так само нерухомо сидів у салоні й крізь мокре лобове скло мовчки спостерігав за цією сценою.
Вів'єн відсторонилася. На секунду затримала долоню на щоці Ітана, а потім різко розвернулася й майже підбігла до машини. Рвучко відчинила дверцята, впала на пасажирське сидіння й, закривши обличчя долонями, завмерла. Ні звуку, ні руху — лише плечі дрібно тремтіли.
Ітан так і залишився стояти на ґанку, не зводячи очей із машини. Кайл перемкнув передачу й увімкнув ближнє світло — дві смуги розрізали сірий серпанок дощу. Двічі мигнув фарами. У відповідь Ітан повільно підняв руку, прощаючись, і залишився позаду, коли машина рушила з місця.
Вони виїхали на головну дорогу й проїхали кілька кварталів у суцільній тиші. Лише тоді Вів'єн повільно опустила руки від обличчя. Повіки почервоніли, очі були мокрі від сліз. Вона розгублено глянула на брата:
— Ти можеш завезти мене спочатку додому... а потім уже їхати до Даная?
Кайл на мить подивився на сестру, оцінюючи, наскільки вона розбита, і рівно мовив:
— Поїдемо додому разом.
Далі вони їхали мовчки. Вів'єн знову втупилася в запітніле вікно, час від часу тильним боком долоні розтираючи сльози по щоках. А потім, так і не обернувшись до Кайла, тихо, майже з розпачем витиснула:
— Блін... Чому на душі так хреново?
Кайл відірвав очі від мокрого асфальту. Не випускаючи керма лівою рукою, простягнув праву, м'яко зачепив сестру за плече й притягнув ближче до себе, нахилившись і коротко торкнувшись губами її скроні.
Вів'єн одразу прихилилася головою до його плеча й обома руками вчепилася в його правицю, шукаючи опори.
— Я рада, що ти в мене є, — глухо мовила вона кудись йому в куртку.
Кайл лише мовчки стиснув її пальці у відповідь і вів авто крізь дощ, а ліс за вікном дедалі густішав, поглинаючи світло фар.