3 глава

Брукінгс. Три роки тому.
Кайл безшумно зупинився в дверному отворі, не кваплячись заходити.
На кухні панувала напруга — така, що відчувалася раніше, ніж почулися слова. Даміан сидів на стільці в піжамних штанах і розтягнутій футболці. Довге, скуйовджене волосся спадало нижче поясниці — здавалося, до нього не торкалися гребінцем щонайменше три дні. Темні синці під очима різко виділялися на блідому обличчі. Він злісно й нервово крутив у пальцях край футболки, раз у раз перетискаючи тканину, але дивився прямо й колюче.
Дерек стояв біля мікрохвильовки. Розчаровано зітхнувши, потер долонею обличчя.
— Ти можеш просто зробити над собою зусилля? Змусити себе помитися, прибрати в кімнаті, поїсти... Почати вести адекватне життя?
Даміан скептично вигнув брову й коротко, саркастично фиркнув:
— Це дуже легко говорити, коли твоя єдина проблема — який зі спортивних костюмів сьогодні краще одягти, аби підкреслити свою яскраву індивідуальність.
Дерек промовчав. Відкрив дверцята мікрохвильовки, зазирнув усередину, на пару секунд затримався на тарілці, потім закрив їх назад і натиснув кнопку, додавши ще дві хвилини.
Кілька секунд на кухні було чути тільки тихе гудіння приладу — рівне, байдуже, ніби йому не було жодної справи до того, що відбувається довкола.
— Даміане, ти дорослий хлопець, — Дерек не обертався, стежив за цифрами таймера. — Пора вже вчитися хоч якось боротися з цим, а не просто здаватися.
Даміан повільно відхилився назад. Пальці перестали смикати край футболки. На обличчі з'явилася гостра, крива усмішка.
— Слухай мене уважно, — він вимовляв кожне слово окремо, з натиском. — Якщо тебе так напрягає моя хвороба, ти можеш пальцем не поворухнути. Не треба мені допомагати чи переживати зі мною чергову депресивну фазу. Тому виключи мікрохвильовку, викинь ці довбані бутерброди в смітник і відвали нахрін зі своїми повчаннями.
Дерек повільно обернувся й подивився на брата.
Даміан сидів непорушно й дивився на нього важко, в упор. Губи стиснуті в рівну лінію, підборіддя трохи піднято. Мовчав і чекав.
Дерек відкрив рота, збираючись щось заперечити, але Даміан відрізав, не відводячи від нього очей:
— Я сказав, відвали нахрін. Зникни з моїх очей.
Дерек на мить завмер. Потім різко видихнув через ніс, шарпнув головою вбік — і тільки тепер помітив Кайла, що мовчки спостерігав за всім із дверного отвору.
На секунду вони зустрілися очима.
Жодного слова. Зітхнувши, Дерек натиснув кнопку скасування на мікрохвильовці. Таймер згас.
Востаннє важко глянув на Даміана й рушив до виходу.
Кайл не зрушив із місця, тож Дерек, проходячи повз, зачепив його плечем. Кайл лише сухо, мовчки провів його очима.
За мить із коридору долинули кроки по сходах на другий поверх. Дерек пішов, залишивши їх удвох.
Кайл подивився на Даміана.
Обличчя того змінилося за секунду. Стиснуті губи розслабилися, брови опустилися. Плечі трохи осіли, а очі, що ще кілька секунд тому кололи, тепер утупилися кудись у підлогу.
— Вибач, що став свідком наших «ідеальних» братерських взаємин, — гірко сказав Даміан, не підводячи голови.
Кайл не відповів.
Підійшов до мікрохвильовки, відчинив дверцята й дістав тарілку з трьома гарячими бутербродами з шинкою, розплавленим сиром та зеленню. Пара тонкою плівкою піднімалася над сиром.
Нахилившись, поставив тарілку прямо перед Даміаном і залишився стояти поряд, спершись стегном об кухонну стільницю.
Даміан повільно звів на нього важкі очі.
Кілька секунд вони просто дивилися один на одного.
— Їж, — коротко кинув Кайл.
Даміан не зрушив. Дивився й далі — довго, важко.
Кайл витримав це спокійно.
Зрештою Даміан здався першим — опустив очі на тарілку.
— Шинка на вигляд так собі, але, думаю, Дерек іншої в холодильнику просто не знайшов, — Кайл знову подивився на нього. — Поїж. А потім підемо прогуляємося до океану.
Даміан ще кілька секунд мовчав. Потім повільно простягнув руку, узяв один із бутербродів і відкусив.
Жував важко й нехоче. Було видно, що їжа абсолютно не лізе, і він буквально змушує себе ковтати кожен шматочок.
Кайл залишався поруч.
Даміан відкусив ще трохи. Потім ще. І весь час не зводив очей із Кайла, злегка нахиляючи голову набік.
Кайл тим часом відвернувся. Схилився над кухонним острівцем, упершись долонями в стільницю, і просто дивився крізь панорамне вікно туди, де аж до самого горизонту простягався густий ліс.
Темно-сірі скелі Орегону вертикально врізалися в океан, підставляючи боки під вологу солону піну. Була шоста вечора — те м'яке перехідне світло, коли день уже втрачав барви, а сутінки ще не встигли остаточно затягнути узбережжя.
Повітря просякло холодним туманом і пахло мокрою хвоєю з лісу, що підступав майже до самого піску.
Десь удалині важко перекочувався гуркіт хвиль — так, ніби океан уже готувався до чогось, про що ще не сказав.
Через кілька хвилин вони вже повільно йшли вздовж лінії прибою по вологому, укатаному хвилями березі.
Кайл накинув капюшон і засунув руки глибоко в кишені шкіряної куртки, згорбивши плечі від пронизливого вітру. Даміан ішов поруч, щільно обхопивши себе руками й глибше кутаючись у дубльоване пальто.
Холодний океанський бриз підхоплював його довге, густе волосся, розвіваючи за спиною хаотичними пасмами. Деякі лягали на обличчя, і Даміан час від часу відкидав їх назад коротким рухом голови.
Океан важко шумів. Свинцеві хвилі одна за одною з гуркотом розбивалися об чорне каміння, залишаючи на піску білу мереживну піну.
Навколо не було ні душі — тільки суворий пейзаж, гуркіт води й два силуети, що повільно рухалися вздовж безкрайньої сірої гладі, наче єдині свідки того, що берег готувався сказати.
Кайл ішов, не піднімаючи голови, і час від часу зачіпав носком кросівка округлі камінці, вибиваючи їх із мокрого піску. Один прокотився кілька метрів і зупинився біля самої води.
— Як давно почали проявлятися перші симптоми? — запитав він, не відриваючи очей від землі.
Даміан закинув голову, розглядаючи важкі хмари, що згущалися над океаном.
— На вечір, мабуть, буде злива.
Кайл і далі мовчки ступав по вологому березі. Не став нагадувати про своє запитання. Не підганяв.
Відчувши цю паузу, Даміан опустив голову й глянув на нього. Кайл дивився прямо перед собою, чекаючи на відповідь.
— Дуже давно, — тихо проговорив Даміан. — Ще до смерті мами. Я був зовсім малим, коли почав дивно поводитися. Малював дивні малюнки. Батько з Дереком уже тоді здогадувалися, що це те саме, що було в неї.
Кайл кілька секунд мовчав. Лише провів носком по піску, залишивши в ньому нерівну смугу — тонку, наче межу, яку за секунду знову змиє хвилею.
— Коли найважче? — він знову поворушив кросівком мокрий пісок.
Даміан трохи сповільнив крок і знову звів очі догори. Сірі, важкі хмари щільним пластом затягували небо над океаном, зливаючись біля горизонту з водою.
— Навіть не знаю, — після паузи мовив він. — До депресивних фаз я хоча б якось звик. А от підйоми даються набагато важче. В емоційному плані. Поки це триває, мені здається, що все правильно. А потім, коли відпускає, озираюся назад — і соромно. Ніби це був не я.
Кайл ішов, вимірюючи кроками вологий пісок. На кілька секунд глянув на Даміана — нейтрально, без жодної оцінки чи жалю, так, що нічого не прочитаєш, — а потім знову опустив голову й далі крокував поряд у такт шарудінню хвиль.
Даміан трохи нахилив голову, стежачи, як вода з шумом розбивається об каміння. Кілька секунд мовчав, перш ніж заговорити знову.
— Не думай і не злись на Дерека, — тихо мовив він. — Він реально просто втомився. Вони з батьком живуть із цим останні дев'ять років. Іноді я буваю абсолютно нестерпним, тому... не злись на нього.
Кайл підвів голову й задивився вдалечінь — туди, де свинцевий океан готувався до шторму, а важкі хвилі валунами накатували на вологий берег. Пройшов ще кілька кроків, перш ніж відповісти.
— Я тебе почув, — спокійно сказав він, не обертаючись.
Даміан мовчки дивився перед собою.
Крок на секунду збився — він ледь помітно затримав ногу над мокрим піском, перш ніж поставити її поруч зі слідом Кайла.
Руки, досі щільно обхоплені навколо тіла, на мить розтиснулися, пальці розправилися під рукавом пальта — і одразу стиснулися знову.
Він ковзнув очима по Кайловому профілю — і затримався на ньому.
Кайл зробив ще кілька кроків у тому ж ритмі й додав:
— Якщо що — я поруч. Хоч о третій ночі.
Даміан опустив очі. На обличчі поступово проступила повільна посмішка, у якій проглядалося щось хитре, майже дитяче. Вона не була схожа на ту гостру, якою він щойно захищався від Дерека.
— Іноді я боюся залишатися у своїй кімнаті сам, — промовив він, дивлячись кудись повз Кайла.
Кайл зупинився. Різко, всім кроком — так що пісок під підошвою здійняв невелику хмаринку.
Даміан і далі не дивився на нього — тільки в бік скель. Щелепа трохи напружена, губи стиснуті в тонку лінію — наче він сам щойно почув власні слова й не встиг до них підготуватися.
Кілька секунд між ними стояла тільки океанська тиша, порушувана гуркотом хвиль.
Кайл дивився на нього — трохи здивовано, без жодного натяку на посмішку. Вітер підхопив край його куртки.
— Окей, — нарешті озвався він, і голос прозвучав рівніше, ніж хвилину тому. — І що я маю робити в такому випадку?
Даміан повернув до нього обличчя. Посмішка не зникала.
— Ну, я можу прийти до тебе серед ночі, лягти у твоє ліжко й укритися твоєю ковдрою. А ти маєш відреагувати на це абсолютно нормально.
Кайл ледь струснув головою. Губи смикнулися в стриманій, але щирій усмішці. Тихо видихнувши, він знову повернувся обличчям до океану.
— Бля... Це вже трохи не те, що я уявляв, коли пропонував цілодобову підтримку.
Даміан лукаво вигнув брову.
— Що, уже передумав?
Кайл коротким ударом носка підкинув черговий камінець і простежив, як той шубовснув у вологий пісок. Ще мить дивився на те місце, а потім обернувся до Даміана.
— Та ніхріна. — Голос звучав спокійно. — Нас таким не налякаєш. Впораємося.
Брукінгс. Наш час.
Наступного дня хлопці зібралися в гаражі Камаля — просторій кам'яній прибудові до його невеликого двоповерхового будинку.
Гараж уже давно перестав бути гаражем. Кілька років тому Камаль переобладнав його під міні-спортзал для молодшого брата, коли той почав тренуватися разом із Кайлом у тому ж клубі ММА, і підлаштував простір саме під заняття Даная: гумове покриття на підлозі, поверх нього — цупкі мати, дзеркальна стіна, тренажери вздовж стін, боксерська груша в кутку, стійка з розбірними гантелями, а в центрі — імпровізований ринг. Ніякого запаху бензину чи сирого бетону — тільки легкий, знайомий дух гуми й освіжувача повітря.
Збоку, за розсувними воротами, облаштували зону для барбекю — стіл, кілька крісел, старий диван, на якому Камаль зазвичай сидів із друзями після тренувань. Трохи далі, на під'їзній доріжці, висів баскетбольний кошик. У кутку гуркотів невеликий холодильник, під зав'язку заповнений пивом.
На Кайлі й Данаї були лише легкі спортивні шорти, бинти на кистях та захисні пов'язки на гомілках. Хлопці відпрацьовували спаринг у партері, відточуючи захвати й кидки. Піт заливав очі, а подих ставав усе важчим із кожною хвилиною боротьби.
Даміан сидів неподалік на старому шкіряному дивані, спостерігаючи за тренуванням.
Дістав телефон і навів камеру на хлопців, знімаючи короткий ролик — Данай і Кайл зчепилися на матах, боролися за захват, піт стікав по спинах. Трохи посунувся, шукаючи кращий ракурс, зняв ще кілька секунд, а тоді зупинив запис.
Відкрив чат із Тайлером — вони не писали одне одному вже кілька днів — і скинув відео без жодного підпису.
Відповідь прийшла майже одразу: «бляха, а це шо за монстр з татухами, він серйозно?»
Даміан коротко усміхнувся й почав набирати відповідь, але тут стіл поруч знову завібрував — екран Кайлового телефону вкотре спалахнув від вхідного виклику. Даміан глянув на дисплей, а тоді — на хлопців.
Кайл одразу це відчув, зупинився й, важко дихаючи, випростався; очі метнулися від Даміана до телефону. Даміан мовчки простягнув руку, змахнув виклик і заблокував екран.
— Зробимо перерву, — видихнув Данай.
Розстебнув рукавички, кинув їх на мати й підійшов до маленького старенького холодильника, що гудів у кутку. Діставши дві пляшки холодної води, одну жбурнув Кайлу, іншу відкрив сам.
Кайл підхопив пляшку, зробив кілька жадібних ковтків і повільно підійшов до столу. Узявши телефон, глянув на загаслий екран — там знову висвічувалося сповіщення про пропущений дзвінок від батька. Затримався на ньому на секунду довше, ніж мав би, — це вже був не перший дзвінок за день.
Поставивши пляшку, розвернувся й мовчки вийшов із гаража у двір. Прохолодне орегонське повітря миттєво обпекло спітніле тіло. Кайл натиснув на екран, набираючи номер.
Трубку зняли з першого ж гудка. З динаміка одразу вирвався наполегливий, глибоко роздратований голос батька:
— Ти реально настільки зайнятий, що за цілу добу не знайшов секунди відповісти, чи це якась відкрита зневага?
Кайл стояв, спершись спиною об кам'яну стіну будинку. Обличчя залишалося абсолютно спокійним, тон — рівним і вихолодженим, без жодної емоції.
— Я ігнорую тебе, — сухо й прямолінійно мовив він.
У слухавці запала важка пауза, після чого батько обурено зітхнув і пішов у наступ своїм звичним владним тоном:
— У суботу прийом. Ти чудово знаєш, що випускники нашого університету...
— Я не приїду, — перебив Кайл.
На тому кінці знову запанувала тиша, цього разу напруженіша.
— У мене змагання, — додав Кайл, чітко відділяючи слово від слова. — І загалом, у мене немає жодного бажання їхати до Портленда.
Батько знову заговорив — підвищуючи голос, намагаючись перехопити ініціативу й натиснути на авторитет. Кайл навіть не дослухав.
— Давай так: я реально зараз зайнятий і не маю часу на ці розмови, — відрізав він і, не чекаючи відповіді, скинув виклик.
Кілька секунд так і стояв, не опускаючи телефона від вуха, хоча в динаміку вже була тиша. На щелепі сіпнувся м'яз — раз, потім ще раз. Кайл повільно опустив руку й стиснув телефон у долоні — сильно, аж корпус уперся ребром у пальці. Потім розтиснув їх, видихнув і ще якийсь час дивився на гравій під'їзної доріжки, перш ніж повернутися до гаража.
Поки Кайл розмовляв надворі, Данай підійшов до дивана й розслаблено опустився поруч із Даміаном. Випростав затерплі ноги, ковтнув води й через відчинені двері гаража деякий час мовчки спостерігав за Кайлом, який стояв до них спиною й кидав у телефон короткі, холодні відповіді.
— Камаль увечері влаштовує невеличку вечірку, — мовив Данай, обертаючись до Даміана. — Заскочать тільки його друзі. Приходь теж, розвієшся.
У цей момент до гаража повернувся Кайл. Мовчки поклав телефон на стіл поруч із диваном, відійшов до дверей і сперся плечем об одвірок, засунувши руки в кишені спортивних штанів.
Даміан глянув спочатку на Даная, потім на Кайла.
— Не думаю, що це гарна ідея, — тихо відказав він, ледь знизавши плечима. — Настрій зовсім не той.
— Та це нічого особливого, — наполягав Данай, усміхнувшись. — Зберемося на задньому дворі, хлопці будуть пити пиво, слухати музику, може, влаштуємо невеликий турнір із баскетболу. У брата реально класна компанія, тобі сподобається.
— Та ви сходіть удвох із Кайлом, — знову спробував відмовитися Даміан. — А я краще побуду вдома.
Кайл не зводив із нього пильних очей і мовчав. Цей важкий, але спокійний тиск подіяв одразу.
Даміан м'яко видихнув і стомлено потер перенісся двома пальцями.
— Ну добре, — зрештою здався він. — Вечірка так вечірка.
Близько десятої вечора задній двір будинку Камаля вже вирував життям. Ділянка виходила просто до узбережжя, де за низькою дерев'яною огорожею темнів скелястий, порізаний хвилями орегонський пляж. Холодне солоне повітря з океану змішувалося із запахом м'яса на барбекю та легким димом.
Будинок Камаля взагалі дихав спортом. Окрім перебудованого під зал гаража, тут, на задньому подвір'ї, стояло професійне баскетбольне кільце з гумовим покриттям під ним, а трохи далі, на вирівняній піщаній галявині, була натягнута волейбольна сітка.
Неподалік, біля імпровізованої альтанки та вуличних ліхтарів, зібралося чоловік шестеро. Серед них одразу виділявся сам Камаль. Схожість із молодшим братом була дивовижною — ті ж риси обличчя, ті самі очі, хіба що виразніша зрілість у рухах і три роки різниці. Камаль мав ідеальну статуру атлета, який змалечку живе баскетболом і зараз грає за збірну штату: високий, жилавий, із темною шкірою та акуратно заплетеними афрокосичками.
Трохи віддалік від гамірної компанії, на виносних садових диванчиках із м'якими подушками, влаштувалися Кайл, Данай та Даміан.
Данай і Кайл тримали в руках по бляшанці холодного пива. Щоправда, Кайл більше просто прокручував металеву банку в пальцях, лише зрідка роблячи символічний ковток. Даміан тримав бляшанку холодної содової. Усі троє ліниво спостерігали, як кілька друзів Камаля розпалено кидають м'яч у кільце, змагаючись у влучності під шум вечірнього прибою.
Біля будинку стишено зашурхотіли шини по гравію — під'їхав один автомобіль, а одразу за ним ще один.
Кайл уважно придивився крізь вечірню напівтемряву. Другим у дворі припаркувався знайомий сріблястий Mercedes C-Class, і це викликало в нього легкий подив: він точно не очікував побачити тут свою старшу сестру.
З першої машини — чорного позашляховика — вийшли дві дівчини. Обидві високі, ефектні темношкірі красуні. Кайл одразу впізнав одну з них — Блер, дівчину Маркуса, кращого друга Камаля. Другу він теж пару разів бачив у їхній компанії.
Тим часом із Мерседеса вийшла сама Вів'єн, а з пасажирського сидіння поруч вистрибнула ще одна дівчина — Хлоя, молодша сестра Джастіна, товариша Камаля.
Дівчата щось весело обговорювали, заливаючись сміхом, і одразу рушили в бік подвір'я.
Їхня поява миттєво змінила атмосферу.
Вів'єн була в довгій чорній сукні в дрібну білу квітку та короткій шкіряній куртці. Розпущене золотаве волосся спадало на плечі, а на ногах були важкі черевики на масивній підошві — стиль, у якому легко вгадувався дух цієї компанії й легкий вайб самого Камаля, хоча раніше вона такого практично не носила.
Кайл трохи звузив очі. Данай здивовано глянув спершу на брата, потім на дівчину. Даміан спостерігав за всім, розвалившись на дивані й неквапом прокручуючи бляшанку в руках, але в очах промайнула тінь цікавості. Усі троє в ту саму секунду зрозуміли: це для них так само несподівано, як і одне для одного.
Найголовніше відбулося з Камалем.
Щойно Вів'єн ступила на гравій, обличчя Камаля раптово змінилося. Хлопці помітили це миттєво: Данай глянув на брата, а Кайл пильно зафіксував кожну дрібницю.
Камаль підвівся абсолютно машинально, навіть не замислюючись. Квапливо розгладив на собі футболку, поправив спортивні штани й рушив їй назустріч, зраджуючи легке хвилювання, яке йому геть не було властиве.
— Не думав, що ти реально приїдеш, — широка посмішка сяйнула на його обличчі, а в голосі виразно почулося полегшення.
— Боже, та я ледь умовила її! — сміючись, вставила Хлоя.
— Перестань, ти мене зовсім не вмовляла, — відмахнулася Вів'єн.
Камаль дивився їй просто в очі — відкрито, майже не кліпаючи. І тут сталося те, що для Кайла виглядало дико й абсолютно незвично: його зазвичай упевнена й гостра на язик сестра раптом ніяково відвела погляд, трохи бентежачись під цим тиском.
Даміан, який увесь цей час спостерігав із дивана, усміхнувся самим кутиком губ, прокрутив у руках банку й тихо мовив:
— О, а оце вже має бути цікаво.
Камаль трохи зігнув руку в лікті, пропонуючи її дівчині в давній, дещо аристократичній манері. Вів'єн на секунду завагалася, але все ж м'яко прийняла жест, узявши його під руку, і вони повільно рушили в бік основної компанії.
Проходячи повз, вона озирнулася довкола й одразу натрапила очима на Кайла, Даміана та Даная. Зчитавши з їхніх фізіономій повний спектр емоцій — від кам'яного скепсису братика до іронічного зацікавлення Даміана, — на мить награно закотила очі, а потім сховала усмішку, що вже майже проступила, і пішла далі за Камалем.
Злегка спантеличений, Данай глянув із парочки на Кайла й напівпошепки запитав:
— Вона що, покинула Ітана?
Кайл поволі похитав головою, не зводячи очей із сестри.
— Якщо ще й ні, то, думаю, це станеться дуже скоро.
Поки хлопці розмовляли, Камаль підвів Вів'єн до одного з диванчиків. Вона граційно опустилася на м'які подушки, а він умостився поруч, щось стиха їй розказуючи.
Навколо панувала особлива, розслаблена атмосфера орегонського узбережжя. Вечір видався дивовижно теплим і безвітряним. Неподалік, у металевій чаші імпровізованого вуличного каміна, весело тріщали дрова. Яскраві відблиски полум'я м'яко танцювали на обличчях обох — вони тихо теревенили й час від часу легко всміхалися одне одному.
Ритмічний, заспокійливий шум океанських хвиль, що накочувалися на темно-сірий скелястий берег, зливався з невимушеним гомоном компанії. Джастін завзято сперечався зі своєю молодшою сестрою, а кілька хлопців, розім'явши плечі, підвелися з місць і рушили до баскетбольного майданчика, аби приєднатися до тих, хто вже докидав м'яч у кільце.
Решту вечора на подвір'ї панувала легка й невимушена атмосфера. Трохи пізніше хтось підключив телефон до масивної бездротової колонки, і над подвір'ям розлилися важкі баси. З динаміків лунали потужні ремікси на класику Тупака, які плавно змінювалися сучасними треками й ритмічними нарізками hip-hop та R&B.
Музика додала вечірці нового подиху. Дівчата разом із кількома хлопцями почали пританцьовувати просто біля вогнища, сміючись і перекидаючись жартами. Хтось усе ще кидав м'яч у кільце під спалахи ліхтарів, інші з келихами й бляшанками розбрелися купкою біля каміна.
Це був теплий орегонський вечір, коли гучна музика, шум океану та компанія зливалися в один суцільний вайб, дозволяючи навіть найпохмурішим ненадовго відпустити себе.
У центрі загальної уваги опинився імпровізований столик для армрестлінгу, довкола якого одразу зібрався натовп. Лунали азартні вигуки та сміх — хлопці гучно вболівали кожен за свого.
Кайл зчепив пальці із СіДжеєм, кремезним темношкірим хлопцем із дивовижно широкими плечима.
Трохи віддалік за цим видовищем спостерігали Данай із Даміаном.
— Ну от бачиш, — мовив Данай, киваючи в бік протистояння. — А ти хотів дома залишитися. Тут реально круто.
Даміан навіть щиро посміхнувся, стежачи за дуеллю.
СіДжей тиснув із силою відбійного молотка, але Кайл не поступався. М'язи на передпліччі напнулися до межі. Застосувавши техніку й доклавши відчутних зусиль, він сантиметр за сантиметром пережав руку суперника, остаточно притиснувши її до стільниці.
Натовп вибухнув вигуками. Обоє розслабилися й усміхнулися одне одному. СіДжей дружньо поплескав Кайла по плечу на знак поваги за міцну хватку.
— Ей, СіДжей, давай тепер зі мною спробуємо! — одразу вигукнув хтось із хлопців, підштовхуючи його назад до столу й розпалюючи нове коло азарту.
Кайл підійшов до дивана, на якому сиділи Даміан із Данаєм, і легкими коловими рухами почав розминати кисть і передпліччя — м'язи після напруженого поєдинку приємно ни́ли.
— Додому ще не хочеш? — запитав він, зупиняючись поруч.
Даміан зацікавлено спостерігав, як СіДжей уже зціпив пальці з наступним суперником під азартні крики хлопців. Лише на секунду глянув на Кайла й знову повернувся до армрестлінгу.
— Ні, — м'яко відповів він, і в голосі вперше за довгий час відчувався спокій. — Давай ще побудемо.
Кайл мовчки кивнув і подивився в бік берега.
Там, біля самої води, повільно прогулювалися Вів'єн і Камаль. Вона знову тримала його під руку. Вечірній океанський вітер відчутно посвіжішав, тож Вів'єн накинула поверх шкірянки теплий плед, притримуючи його краї біля грудей. Довге волосся розвівалося на вітрі, а солоні бризки крихітними краплями осідали на піску.