Глава 14

— Владиславе Юрійовичу…

— Авроро Костянтинівно…

— Ти важко дихаєш, — нервово ковтаю, сіроокий сказав лише два слова, а у мене вже телефон спітнів.

— Розхвилювався, коли зрозумів, що ти намагаєшся щось мені настрочити, — глузливо хмикає. — На велотренажері педалі крутив, але це не так романтично, еге ж? Що відбувається, Авросю, що тебе мучить?

— Коли ти називаєш мене Авросею — ти ніби насміхаєшся, применшуєш моє значення. У мене гарне ім'я і я воліла б, щоб ти називав мене… нормально.

— Зеленоока, у тебе випадково не пмс? Ти щось сердите хотіла мені написати? А я дурень розкотив губу, розмріявся.

— Чому ти весь час жартуєш? — я сама пихчу, як той паровоз.

— Хіба? — Нахабно сміється в слухавку. — Протри очі і зрозумієш. А ще я можу бути вульгарним для різноманітності, хочеш?

— Обійдусь. Мені потрібно в тебе дещо запитати. Я хотіла сьогодні провідати подруг…

— Ні, Авроро, бо я їхній адвокат, а ти моя помічниця, ти не можеш провідувати їх як подруга поки йде слідство. Я сподівався, що ти знаєш правила. Ми можемо піти разом з тобою, тоді не буде жодних претензій з боку шайки прокурора. Але ж ти мені не тому писала, правда? Це дивно, але я якимось чином вже навчився розпізнавати твою інтонацію. Зізнавайся!

— У чому?

— У всьому.

— А ти зізнаєшся, якщо я спитаю прямо?

— Хммм, хитрюго. Якщо ти зібралася говорити про особисте, то я таких тем не обговорюю, — от би й мені навчитися розпізнавати його інтонацію, особливо коли вона грає таким нотами.

— Взагалі? Може, зробиш для мене виняток, коли вже поцілував?

— Авроро, я не обговорюю особисте по телефону, волію дивитися в очі, такі моменти важливо відчувати. Хіба ні?

— Схоже, ти маєш великий досвід в обговорюванні особистого.

— Помиляєшся. Чи ти хочеш мене спровокувати? Особисте я обговорюю дуже рідко, тому що волію тримати жінок на відстані. Секс без зобов'язань мене цілком влаштовував, це коли без душевних розмов, побачень і болючих пояснень чому забув про річницю знайомства, — знову намагається все перевести на жарт ніби я не знаю що таке секс без зобов'язань. Цікаво, з суддею в нього той самий формат?

— У тебе й зараз із кимось такі стосунки? Ти ж сказав, що когось знайшов, — до болю закушую губу.

— У мене були такі стосунки, — тон стає жорсткішим, Влад наголошує на слові «були». Дідько, щось я сьогодні справді поводжуся як остання ідіотка. — Авроро, ти зараз вдома?

— Так. Чому ти питаєш?

— Дай мені двадцять хвилин! — І кидає слухавку.

Що? Він зібрався приїхати? Він зібрався приїхати! Ні-ні, це погана ідея, ми не готові віч-на-віч. Знову набираю його, але сіроокий не бере слухавки. Я певна спеціально. У паніці поглядаю на годинник, сама нервую, тремчу, як мокра миша. Мені стає дико душно, відчиняю вікно, але це не допомагає.

Влад зараз примчить, увійде до моєї квартири і у мене перегорить останній запобіжник. Така нездорова реакція може означати лише одне — я закохана у цього чоловіка. Гм, як цікаво, мені здавалося, що кохання це щось дивовижне наче дотик янгола, але зараз я чомусь більше схожа на неадекватну намахану дурепу. Отже, я не просто в нього втріскалася — я на ньому схиблена, він мій особистий екстрим, смертельний номер під куполом цирку. Тому й серце з грудей вистрибує, мозок упорскує в кров подвійну дозу адреналіну, окситоцину та серотоніну. Хоч би не знепритомніти від цього коктейлю щастя.

Рівно через двадцять хвилин два короткі дзвінка у двері. Він що з секундоміром летів? Відчиняю неслухняними пальцями.   

— Ну, коли вже пішли такі розмови, то я хочу на тебе дивитися! — Заявляє мені прямо з порога, захлопує двері, суне на мене танком і притискає до стіни, я навіть схаменутися не встигла. Тільки здригнулася, коли він увімкнув світло. Дихає важко, часто. А я зачаровано дивлюся, як роздуваються ніздрі його гарного носа, потім опускаю погляд на смачні губи. Несправедливо, що вони такі бажані.

— Тобто я тепер входжу в число тих небагатьох, з ким ти готовий обговорювати особисте?

— Браво, перший постріл в яблучко. Зеленоока, давай без натяків, краще щиро та прямо, і почни з самого початку. Говори, поки я ще здатний сприймати слова, інакше віднесу тебе до спальні і зроблю те, що давно пора було зробити.

— Врахуй, я проти сексу без зобов'язань, — кидаємося фразами наче схрещуємо шпаги.

— Тоді виходь за мене заміж.

— Ти здурів??? — не знаю, чи то в першу чергу у мене очі з орбіт вискочать, чи серце груди проломить.

— Можливо. Подумай, тоді ми обидва виграємо. Ти залишишся в конторі, станеш не тільки моєю помічницею, а й моєю дружиною, — мабуть те, як він підкреслює слово «моєю» говорить про те, що він розраховує бути не тільки моїм босом і чоловіком, але ще й переможцем.

— Нашого протистояння і цієї гри у кішки-мишки замало для шлюбу, Владиславе Юрійовичу.

— О, між нами щось більше, Авроро Костянтинівно. Щось божевільне, дике, сильне та абсолютно неконтрольоване. Хочеш доведу, що ти теж мене бажаєш? — Нахиляється до моїх губ. Якщо він мене поцілує тоді все, кранти останній краплі сили волі, нас вже несе, це може статися прямо тут, у коридорі. Тому видаю на видиху:

— Навіщо ти спиш із суддею Агафонцевою?

— Що? З глузду з'їхала? — у сірих очах цілковитий подив та нерозуміння. І тоді я вирішую здивувати його ще більше…

У такому стані складно прикидатися, неможливо, коли всі емоції оголені і розжарені імпульси проникають крізь шкіру, прописуючи всередині нову формулу вируючого почуття. Нині Влад справжній. Якось я це знаю, впевнена на всі двісті. І я справжня, і моя інтуїція підказує, що саме час прибрати ногу з гальма, цей момент не можна зіпсувати, насправді він ідеальний, так часто буває, коли з безглуздої ситуації раптом виникає знакова мить.

Поки мій зарозумілий бог не встиг схаменутися — нахабно, в якомусь дикому пориві, впиваюся йому в шию, хочу залишити засос, такий самий, який він припечатав мені минулої ночі. А краще два, адже сіроокий любить симетрію, тому присмоктуюсь з іншого боку, він аж застогнав бідненький.