Глава 11

Аврора

Отже, я мала рацію, хтось зробив йому боляче, і зарозумілий бог відключив функцію «любити». Але що ж це виходить, Влад вирішив спробувати знову? Він що думає, що між нами може виникнути щось особисте? З глузду з'їхати! Сам вигадав гру, правила, побудував плани, а мене не присвятив. Тільки знущається і промацує своїм попелястим поглядом, ніби намагаючись підгледіти всі мої потаємні думки. Але треба дивитися правді у вічі – роман між босом і його помічницею зазвичай нічим добрим не закінчується. Бувають, звичайно, рідкісні винятки, але я не впевнена, що це стосується мене та Влада. У нас просто протистояння «хто кого», я доведу йому, що я цінний кадр, а він визнає свої помилки… можливо.

Але кохання…

Судячи з виразу його обличчя Влад тільки-но зібрався бовкнути щось отруйне у відповідь на мої слова, та його увагу раптом відвернув телефон, який так вчасно пілікнув.

— Гм… ого. Не хочу тебе лякати, Авроро, але твої рідні б'ють на сполох. Твій брат кинув у соцмережі тему обговорення: «Хто бачив Аврору Жук? Сестра не виходить на зв'язок». Зателефонувати йому? Сказати, що ти сидиш у мене на кухні і борешся з похміллям?

— Не бачу нічого смішного. От дідько, батьки, напевно, теж хвилюються, знаючи мою маму, вона вже всіх знайомих на вуха поставила. Боже, оце мені влетить! …А все ти винен, — мені через цю новину знову стає зле. А сіроокий тільки хмикає, напевно, знаходячи ситуацію страшенно кумедною.

— Що? – миттєво реагую, помітивши, як посмішка сповзла з його обличчя. Влад щось прочитав і це його напружило. — Ти зазвичай так супишся, коли виникає проблема.

— Одягайся, треба їхати, — відповів стримано, загравши жовнами і при цьому подивився на мене… так пронизливо, що в голові остаточно прояснилося. Через десять хвилин я вже повністю готова, хоча вчорашній одяг хочеться закинути в прання, я б зараз з великим задоволенням одягла улюблені джинси та теплий кардиган, але натомість Влад простягає мені свою легку куртку.

— Там вітер, — він сьогодні в джинсах та сірому худі, навіть не звично бачити його таким після стильних костюмів.

— Дякую, але куртка до цієї сукні зовсім не підходить, я виглядатиму, як дурне опудало.

— Авроро! — Інтонація стає жорсткішою, хмуриться. — Не викаблучуйся, це останнє, що тебе має зараз хвилювати. Ми повинні знайти твої речі, щоб ти змогла потрапити додому і зателефонувати рідним, і буде чудово, якщо при цьому ти не підхопиш застуду.

— Знову турбота уважного начальства? — мені хочеться вередувати, бо я не розумію причин різкої зміни його настрою. Все, як того разу. Спочатку він був грайливою лапочкою, а потім раптово став холодним і відразливим нелюдом.

— Іронічні шпильки зараз недоречні, Авроро. …Твої подруги потрапили в неприємності, тому твої рідні й сполошилися, — вимовляє неохоче, бо знає, що це мене налякає. І я буквально остовпіла в його передпокої, стискаючи в руках куртку.

— Які неприємності? Ти можеш сказати прямо? — Видихаю хрипким шепотом. Дивлюся на нього во всі очі і бачу, що він чомусь вагається.   

— Справа в тому, що до мене зібралися звернутися обидві сторони: батьки твоїх подруг і племінник мера, який причетний до цієї неприємної історії. І я мушу вибрати, кого ми захищатимемо. Мені відомі обидві версії, але дуже стисло, — Влад видирає куртку з моїх рук і вдягає її на мене сам. — Може виникнути конфлікт інтересів.

— Не треба вмикати адвоката, — хапаю його за руки. — Звичайно, захищати родича мера вигідно у всіх сенсах, але ж це мої подруги!

— Яким потрібно було менше шукати пригод на одне місце! — гаркає він, — Зло бере, як подумаю, що ти теж могла опинитися в тій компанії. Поки що без подробиць! — Заявляє Влад, він вже розуміє по очах, я тільки було відкрила рота, щоб дізнатися, що конкретно сталося. Мене починає трясти, сідаю в машину, і нервове тремтіння тільки посилюється.

— Авроро, ти маєш заспокоїтися. Дивлячись на тебе, мені більше нічого не хочеться розповідати.

— Я не можу бути такою товстошкірою, як ти!

— О, тут  ти не права, зеленоока, мене не можна назвати байдужим. Ти ж знаєш, що гарний адвокат має абстрагуватися від емоцій і все добре зважити. А ми з тобою зараз обоє на емоціях, це затьмарює реальний погляд на речі. Тому давай почнемо з простого.

Нас впустив охоронець. Влад вміє розмовляти з людьми, підбираючи слова в такий спосіб, що його співрозмовник відразу стає його союзником. Чемно, грамотно, з підкресленим почуттям власної гідності та правоти. Мені до його майстерності ще далеко. Виявляється, я залишила сумочку на барній стійці і бармен її сховав, мені її віддали без особливих проблем, ключі, банківська картка, телефон – усе на місці. На телефоні мало не сотня пропущених від брата, мами, хрещеної та тітки Олени, мами Каріни. Збираюся набрати спочатку брата, але Влад, який тим часом розмовляє по телефону, робить мені попереджувальний знак і я завмираю, поїдаючи його очима. Він здається мені стривоженим, цілком очевидно, що мені не сподобається те, що я дізнаюся. Куди б не вляпалися ці дві бідосі, я все одно буду на їхньому боці, ми дружимо з дитячого садка, я знаю їх як облуплених. Але якщо Влад відмовиться їх захищати — мені доведеться піти з його контори, і на цьому наше протистояння закінчиться, а разом із цим усі можливі та неможливі стосунки. …Як мені тебе вмовити, сіроокий?

— Авроро, перш ніж ти подзвониш переляканим рідним, і вони вивалять на тебе перебільшену версію, давай я тобі спочатку опишу суть, — підійшовши до мене, бере мене під лікоть, сконцентрований, стриманий, знову колючий та холодний.

— Ні, спочатку мене потрібно просто обійняти, — шепочу, мотаючи головою. — Будь ласка, мені це необхідно, щоб зібратися, інакше не виходить. …Владе, ти можеш мене обійняти? — піднімаю на нього сповнені надії очі, сподіваючись відчути бодай краплину його ніжності.

Таке враження, ніби йому треба зібратися силами духу, щоб мене обійняти. Можна подумати його після цього одружитися змусять. Іноді шкодую, що не чую його думок, зараз було б дуже доречним. Мене ще ніхто так… поступово не обіймав, його тіло наче згадує потрібні рухи. Зітхнувши, простягає до мене спочатку одну руку, потім другу і, нарешті, притискає до себе ... так міцно, але мені подобається, саме так я й хотіла, щоб хруснуло. Обвиваю за шию, притискаюсь головою до його грудей і дихаю з ним в унісон. Вже навіть боюся запитати себе чому мені так добре. Отже, сіроокий нелюд вміє бути ніжним. Це обнадіює, як і його шалене серцебиття. Так не хочеться його відпускати і повертатися до неприємних думок, проблем, стресу моїх родичів та розгрібання ситуації.