Глава 10

Влад

Ані сумочки, ані телефону... Вочевидь, зеленоока дуринда забула своє багатство в клубі, але я не збираюся туди повертатися. Мені, якщо чесно, і з машини вибиратися не хочеться, вона так солодко спить на моїй правій нозі, від неї пахне ананасовим соком, змішаним з горілкою і її маківка впирається мені в пах. Навмисне не придумаєш. Ось так взяла і підірвала мій бастіон. Як тепер тримати дистанцію, коли я до одуру її хочу?

Можна, звісно, зателефонувати її брату, відвезти цю красуню до нього, але я не хочу створювати їй зайвих проблем з ріднею, тим паче мені куди цікавіше відвезти її до мене додому. Що я й роблю.

— Здається, ти прокидатися не збираєшся? — Підхоплюю її на руки, виймаючи з машини. — Щось мукаєш? Негідниця, тобі доведеться відповісти за свою поведінку, — перед цим я збігав та відчинив вхідні двері, тому несу Аврору прямо в гостьову спальню нагорі.

Хто знає, той зрозуміє, як це складно — хотіти, знаючи, що не можна. Хоча зараз вона у моїй повній владі, та я не скористаюся її станом, але дещо я таки можу зробити і навіть збоченцем себе не відчуваю. По-перше, спати в такому тісному одязі незручно і не корисно, а по-друге, зранку можна насолодитися конфузом Аврори. Хочу, щоб вона почервоніла від сорому, це буде моєю маленькою помстою. Хоча, напевно, соромно їй буде не довго, потім зеленоока почне казитися.

Роззуваю, обережно стягую сукню через голову.

— Господи, Авроро, ти навіть не реагуєш. Дати б тобі по дупі. Але ми це ще встигнемо, еге ж? — роблю глибокий вдих та знімаю з неї білизну. Стягувати трусики було найважче, нервово смикаю кадиком, відчуваю, як тремтять пальці і як мене розпирає збудження. Несподівано на думку спадає, що я не хочу бачити її з іншим чоловіком, я хочу сам володіти цією дівчиною, її тілом, її серцем, дарувати їй задоволення і отримувати його самому. Крихітко, я знаю стільки способів, як нам удвох можна зануритися в насолоду. Якось, Авроро, тобі доведеться мені поступитися. Тепер я не хочу виганяти тебе зі своєї контори, тепер я хочу надовго вкласти тебе в моє ліжко. Я навіть згоден тобі підіграти, попросити тебе залишитися, а потім упіймати тебе в мої тенета і накрити зверху своїм тілом, тому що в результаті я отримаю те, чого хочу, а отже, стану переможцем.

Накриваю її ковдрою, вимикаю світло і не до кінця прикриваю двері, щоб почути, коли вона прокинеться.

З ранку вже заглядав до неї разів зо три, поки, нарешті, не почув характерні стогони.

— Хтось розплющив оченята і дуже здивувався? — штовхаю двері, застигаючи у дверному проході. Я щойно після душу, з одягу на мені лише рушник, обмотаний навколо стегон. — О, так, вираз твого обличчя, Авросю, моя нагорода за страждання.

— Ти… як… ти мене… — розгублено бурмоче, налякана і водночас сердита, кривиться від головою болю, весь букет в наборі.

— Раджу для початку прийняти душ, — ось вона моя насолода, її щічки заливаються фарбою.

— Ми переспали? — У неї навіть губи тремтять. Підходжу і сідаю поруч, таке потрібно відчувати зблизька.  

— А ти як гадаєш після тих твоїх спокусливих танців? Звісно, переспали і неодноразово. Тільки не кажи мені, що ти нічого не пам'ятаєш, ображусь, — відповідаю, намагаючись не розсміятися. Боже, яке воно миле. — Нічого не спливає у пам'яті? Як я тебе шльопав? — У відповідь трясе головою і зелені очі вже на пів обличчя. — Розслабся, не було нічого. Я не сплю з п'яними дівчатами, не збуджує.

— От гад! — одразу переходить у наступ. — Чому я тут? Як у тебе нахабства вистачило мене роздягнути? Збоченець! — Підозрюю, вона могла б лютувати сильніше, але головний біль не дає підвищити гучність.

— Голівонька болить, так? Авросі потрібна пігулочка чи краще налити тобі похмелитися? — Вимовляю знущальним тоном, а вона тільки гарчить і дивиться на мене вовчицею. — Дуриндо, я не збоченець, я нормальний дорослий чоловік, який вміє себе контролювати. Я дбайливо позбавив тебе одягу, щоб тіло могло дихати, бо йому й так важко боротися з інтоксикацією алкоголем. Ти загубила сумочку, тож ні ключів, ні телефону. Мені треба було кинути тебе десь біля під'їзду? Можеш не дякувати, краще піди помийся від тебе погано пахне, а потім спускайся до сніданку, полікуємо тебе. …Авроро?

— Що? — буркнула, але після моїх слів очей не піднімає.

— Може, подивишся на мене? Це добре, що тобі соромно, наступного разу ти так не вчиниш. Ми всі люди, і всі ми неідеальні. Мене тільки турбує, що було б, якби ти в такому стані опинилася в руках іншого чоловіка або цілої компанії чоловіків.

— Не опинилася б, — відповідає ледве чутно. — Зазвичай зі мною такого не трапляється. Я випила зайвого тільки тому, що ти був поруч…

— Ого, так це через мене, — прибираю убік її волосся і торкаюся кінчиками пальців засосу на її ніжній шиї, який я залишив їй вчора в клубі. Побачить буде злитися. — Цікаво, чому ж я так дію на тебе? Не хочеш мені сказати?

— Ні, не скажу. …Де тут ванна кімната? — Моя гостя в повному сум'ятті, таке враження, що вона зараз заплаче. Довів дівчину. Я б з великим задоволенням затяг її назад у спальню, коли вона вийде після душу і як слід зайнявся б з нею любов'ю, до речі, це відмінний засіб від похмілля. Але я розумію, що з Авророю такий номер не пройде, цю мушку треба ловити на інше павутиння.

— Ходімо, покажу. Авроро, ти підеш у ковдрі? — Дивлюся, як вона старанно в неї закутується. — Не хочу нагадувати, але все, що ти там ховаєш, я вже бачив, — ох, цей її погляд, який вона на мене кинула, заслуговує на Оскара за найдраматичнішу роль.

Аврора

Хочеться розчинитися, стати для нього видінням або просто прокинутися, щоб цей сексуальний нелюд з рушником на стегнах залишився в моєму сні, а не стояв поруч, дурманячи мене своїм глузливим поглядом. І так паскудно почуваюся, а тут ще й він! Діє на мене як валеріанка на кота. Так не чесно...

«Авроро, візьми себе в руки!» — Кричу собі подумки. — «Похмілля фігня, як і шанс зганьбитися перед босом. Головний біль мине, сконфузитися доведеться ще не один раз, головне не дати цьому чоловіку отримати над тобою повну владу, бо тоді всьому настане повний капець! Пручайся тяжінню щосили!»