Глава 8

Непритомність і падіння в обійми сіроокого скасовуються, цікавість перемогла, обертаюся і чемно усміхаюся. Я не знайома ані з ефектною жінкою, ані з цим молодиком, які, зважаючи на все, знають Владислава Розумко.

— Авроро, доню, познайомся, — мама увімкнула в собі милу лапочку, розквітаючи до своїх нових знайомих. — Це Артем, до речі, теж юрист, а це Ангеліна Сергіївна, його мати, доктор історичних наук. Якось я розповім тобі історію, яким дивним чином ми з нею зустрілися.

Ну, не студент, це вже добре, але напружує, що у свої приблизно тридцять із хвостиком досі ходить з матусею, яка, напевно, все ще вирішує з ким Артему можна дружити, а з ким небажано. На вигляд звичайний хлопець в моднявому піджачку, трохи вищий за мене, каштанове волосся, стрункий, правильні риси обличчя, нічого примітного, але придивившись, помічаю, що в нього очі різного кольору, світло-карій та блакитний. Ого… кажуть у таких людей не надто лагідний характер і вони мають здатність до окультних наук, юриспруденцію, звісно, можна приписати до їхнього числа.

Артем теж зміряв мене уважним поглядом, оцінив звичайно ж, але мене чомусь зовсім не хвилює, сподобаюся я йому чи ні, мене цікавить звідки його знає Влад. Може, вчились разом?

— Даруйте, я буквально на хвилину вкраду у вас Аврору, а потім з величезним задоволенням поверну, — вимовляє мій бос, ніби наші думки в якийсь момент перетнулися. Хапає мене за лікоть і відтягує убік, за колони, щоб моїм нас не було видно, як я розумію.

— Я зараз не на ви, гаразд? Якось переживеш мою фамільярність, але нічого з цього приводу не вигадуй. Значить так, слухай мене уважно, — обличчя суворе, стурбоване. — Цей хлопець – помічник прокурора. Того самого, з яким я боротимуся в суді...

— Ти все ще в мене вчепився і робиш мені боляче, — перебиваю його. — Іноді мені здається, що ти псих і хамло!

— Насправді я ще гірший. Авроро, мені зараз не до твоїх надутих губ і скривджених поз. Я серйозно! Не знаю, які між вами зав'яжуться стосунки, але не смій обговорювати з ним робочі питання. Можливо, він намагатиметься розпитати, бо їм цікаво, яку я виберу лінію захисту. Не підведи мене, пам’ятай — ми в одній команді!

— З якої ти мрієш мене викинути, — колюча іронія в моєму голосі якраз доречна, хоча мені непросто стояти ось так близько до нього, майже впритул. З того часу, як він увімкнув холодну байдужість, це чомусь стало для мене проблемою — я задихаюся і у мене паморочиться голова від бажання доторкнутися і почути в цьому сталевому тоні теплі нотки. Його відсторонення посилює мій потяг до нього, він почав подобатися мені, як чоловік. Я злюся, ревную і нервую, а він вибудовує стратегії переможця.   

— Не переймайся, босе, бережи нерви, вони тобі ще знадобляться. Я порядна дівчина, якщо ти ще не зрозумів і далеко не дурепа. Справи, над якими ти зараз працюєш, ми працюємо, я не збираюся ні з ким обговорювати. Хіба що зі своїм відображенням у дзеркалі, останнім часом ми із ним часто про тебе пліткуємо.

— Навіть так? — хмикає, на мить відводить погляд, закусивши губу. У нього дуже гарні губи. Впевнена, хтось особливий для нього, колись торкався цих губ, спочатку ніжно, ледь-ледь, а потім терзав з пристрастю, кусаючи ці спокусливі вуста, поки одного разу не розбив йому серце, уламки якого він замкнув на ключ, і тепер його влаштовує розрядка в барі для побачень. Напевно, такі чоловіки кохають лише раз, а потім охололі почуття кам'яніють, роблячи їх жорстокими.

— Ти міг би мене і не попереджати. Чи у тебе туго з довірою? — Моє питання його обурює, ніби я знову ляпнула дурість.

— Я довіряю лише собі. І ти так роби. Менше буде розчарувань. Зрозуміла? — Видихає, підкреслюючи останнє слово багатозначною інтонацією.

— Поки ти все ще справжній можна поставити запитання?

— Ти не знаєш справжнього мене, — не давши запитати, кидає він, явно бажаючи якнайшвидше закінчити цю розмову.

— А хто знає? — шепочу, зачарована поглядом цих попелястих очей, зараз мені вони здаються якимись сумними.

— Ніхто. Тільки я. На тебе чекають, Авроро. Ще раз наполягаю, будь хорошою дівчинкою, не засмучуй мене ще більше, — погравши жовнами, вимовляє через секунду.

— Я тут тільки заради хрещеної. Сподіваюся, мені вдасться по-швидкому позбутися Артема, тому що на мене чекають подруги в клубі «Heaven», ось де буде весело, тому що картини мене якось не заводять, — не знаю, навіщо я йому це розповідаю. Розраховую, що він теж з'явиться в клубі? Це безглуздо, Авроро, не будь ідіоткою, настав час подивитися на ситуацію тверезо — з сірооким нелюдом нічого не вигорить, він так і залишиться нестерпним босом, якого я одного разу примушу визнати мою незамінність.

— Подробиці мене не цікавлять, — знову одягнув холодну маску, п'ятихвилинка «на ти» закінчилася. — Бажаю приємно провести час, Авроро Костянтинівно, — легкий кивок на прощання і за хвилину я втратила його з поля зору, напевно, повернув за ріг, прямуючи до виходу.

Я так і не зрозуміла, прийшов він з кимось чи сам. Не хвилюйся, крижаний їжаче, я відірвуся на повну, ось тільки трохи побуду вихованою донькою, обміняюся парочкою чергових фраз з новим кавалером і змиюся.

Не дарма кажуть, що перше враження буває оманливим і що за своєю природою людина багатолика. Вираз обличчя Артема пожвавішав, став більш зацікавленим, в очах спалахнули вогники азарту, що відразу висвітлило контури його харизми. Можливо, він не такий простий, як здається, у помічники прокурора тюхтіїв не беруть. Дивиться, як я підходжу, і ніби подумки рахує мої кроки, але, напевно, думає про щось інше, наприклад, про мого боса, який добив мою хрещену своїм шикарним виглядом, вона досі поглядає на мене з докором. Типу: «знали б, що ти приховуєш від нас такого кадра, не морочилися б з Артемом».

А от я нікого вже не хочу. Все, дістали! Надумали мене сватати і шукати наречених ніби я остання невдаха і без їхніх старань мене ніхто не візьме. Я заміж поки не збираюся, у мене в планах кар'єра і спаринг з босом, а у вільний час я хочу жити для себе і не впевнена, що хлопці входять до цієї категорії, поки що ні, не заслужили.