РОЗДІЛ 15

Лео відпустив Елару не одразу. Коли все ж відступив, швидко провів рукавом по очах і повернувся до телескопа з таким виглядом, ніби нічого особливого щойно не сталося. Елара великодушно зробила вигляд, що теж нічого не помітила.

— Можна дивитися зараз? — запитав він.

— Якщо хочеш детально вивчити сусідський дах — не бачу перешкод.

Лео пирхнув.

— Я знаю, що зараз день.

— Перевіряю рівень твоєї підготовки.

— Після години з Оуеном і продавцем телескопів ти вже експерт?

Елара випросталася.

— Я знаю слово «апертура». Прошу ставитися до мене з повагою.

Оуен, який саме складав порожні коробки, спокійно зауважив:

— Приблизно двадцять хвилин тому ви двічі назвали її температурою.

Елара повільно повернулася до нього.

— Оуене, я була переконана, що ми домовилися ніколи про це не говорити.

— Наскільки пам’ятаю, ви запропонували домовитися. Я дипломатично не відповів.

Лео засміявся.

— А що таке апертура?

Елара подивилася на Оуена.

— Тепер викручуйтеся.

Він похитав головою.

— Навіть не намагайтеся перекласти це на мене. Ви щойно вимагали поваги до свого експертного рівня.

— Я відкликаю вимогу.

— Запізно.

Себастіан тихо засміявся. Елара глянула на нього.

— Дуже радий?

— Надзвичайно. Нарешті з’явилася галузь, у якій ти не можеш виправити мій контракт за п’ять хвилин.

— Дай мені день.

— Оце вже лякає.

Лео тим часом розгорнув карту зоряного неба й почав пояснювати Еларі, де ввечері має з’явитися Сатурн, чому їм пощастило з погодою і чому телескоп категорично не можна просто поставити «десь біля вікна».

Вона слухала. Не кивала з ввічливості. Перепитувала. Сперечалася. Навіть змусила його двічі пояснити слово «екліптика», а потім заявила, що в астрономів явно є змова проти нормальної людської мови.

За кілька хвилин Лео вже посунув карту ближче до неї й захоплено щось креслив пальцем. Себастіан дивився на них. І лише тоді помітив руку Елари. Порожнє зап’ястя. Ще зранку там був тонкий браслет. Він пам’ятав його ще з ресторану. Елара носила його майже постійно — єдина дорога прикраса, яку привезла із собою в цей дім.

Погляд Себастіана перейшов на Оуена. Той помітив. І, судячи з обличчя, одразу зрозумів, про що його зараз запитають. Себастіан коротко кивнув у бік коридору.

— Оуене, на хвилину.

Вони відійшли від скляних дверей так, щоб Лео й Елара їх не чули.

— Вона просила в тебе гроші на телескоп?

— Ні. І якби попросила, гадаю, ми б зараз мали зовсім іншу розмову.

Себастіан примружився.

— Тоді звідки вони?

Оуен помовчав лише секунду.

— Перед магазином ми заїжджали в ломбард.

Себастіан завмер. Погляд сам повернувся до Елари. Порожнє зап’ястя лежало на краю столу.

— Браслет?

— Саме він.

Щелепа Себастіана напружилася.

— І ти дозволив їй його закласти?

Оуен подивився на нього спокійно.

— Сер, місіс Кроуфорд не питала мого дозволу. І, судячи з того, що я вже встиг про неї зрозуміти, спроба його дати тільки зробила б поїздку значно довшою.

Попри все, Себастіан майже всміхнувся.

— Ти міг запропонувати гроші.

— Міг.

— Але не запропонував.

— Ні.

Себастіан перевів на нього погляд. Оуен трохи помовчав.

— Вона хотіла купити цей телескоп сама, сер. Не вибрати модель, яку оплатить хтось інший. Не передати Лео коробку від вашого імені. Саме подарувати.

Це зупинило роздратування краще за будь-яке пояснення. Себастіан знову подивився крізь двері. Лео щось говорив, розмахуючи олівцем. Елара сміялася. Звичайно. Якби заплатив Оуен — це вже було б не зовсім її. Якби Себастіан — тим більше. А вона хотіла дати Лео щось від себе. Навіть якщо своїм у неї залишився один браслет.

І саме тоді Себастіан подумав про те, про що мав подумати значно раніше. Він дав їй дім. Одяг. Захист. Своє прізвище. Але не дав найпростішого — можливості не думати, за що купити подарунок дитині, яку вона встигла полюбити.

Від усвідомлення стало гидко. Не через неї. Через себе.

— Пам’ятаєш адресу?

— Звичайно. Після того як ми вийшли звідти, я припустив, що вона вам ще знадобиться.

Себастіан глянув на нього.

— Ти міг сказати мені одразу.

— Міг. Але тоді ви, найімовірніше, приїхали б у магазин раніше за нас, оплатили телескоп і зіпсували весь задум.

— Я не настільки передбачуваний.

Оуен дуже тактовно промовчав. Себастіан повільно видихнув.

— Добре. Не відповідай.

— Саме це й планував.

— Сьогодні поїдеш у той ломбард і викупиш браслет.

Оуен ледь підняв брови.

— Сер, якщо ви просто повернете їй гроші за телескоп, вона буде не в захваті.